|
06/24/2005
Георгій МАНЧУЛЕНКО: “Тільки Українська народна партія у своїй програмі має чітко записані пріоритети в зовнішній політиці”
Радіо “Ера”, 24 червня 2005 р.
Інна КУЗНЕЦОВА: (...) Сьогодні у Душанбе проходить засідання Ради міністрів оборони країн-учасниць СНД, а у понеділок до Києва прибуває Генеральний секретар НАТО Яаап де Хооп Схеффер. То ж, питання військового співробітництва, пріоритетів у цій сфері обговорюватиму сьогодні з гостем програми “Від першої особи”, секретарем парламентського комітету з питань безпеки і оборони Георгієм Манчуленком. (...)
Будемо говорити, мабуть, починаючи не з НАТО, а з засідання Ради міністрів оборони країн-учасниць СНД. Воно відбувається сьогодні, там підписано декілька документів. Як би ви оцінили це засідання?
Георгій МАНЧУЛЕНКО: Я вважаю, що участь українського міністра оборони в цьому самміті нічого поганого для України не несе. З країнами пострадянського табору треба спілкуватися на різних рівнях, знати, що у них відбувається, які є проблеми, які справи, які здобутки у них є, обмін певним досвідом. Я вважаю, що це нормально є, коли ми беремо в таких заходах участь.
Єдине застереження, про яке можна тут сказати, це те, що ті угоди, які підписуються на таких саммітах, чи це самміт міністрів оборони, чи це самміт інших міністрів країн-учасниць СНД, вони повинні узгоджуватися, в першу чергу, з Конституцією України, як Основним нашим законом, так і відповідати українським національним інтересам. А все інше - будь ласка, спілкуймося, зустрічаймося, запрошуймо до себе в гості, проблем немає.
Інна КУЗНЕЦОВА: Ми ж не можемо заперечувати, що не відповідає Конституції, скажімо, навчання об’єднаних сил ППО країн-членів СНД “Бойова співдружність-2005”? Українці погодилися взяти участь в цих навчаннях, які будуть в Пскові.
Георгій МАНЧУЛЕНКО: Ось тут якраз треба дивитися, що відповідає нашим інтересам, що відповідає нашій Конституції, що не відповідає. Ми знаємо, що існує з 1992 року так званий Ташкентський договір, договір про колективну безпеку певної частини країн Співдружності незалежних держав. Україна не є учасником цього договору, бо, фактично, ті, хто входять в цей договір, вони позбулися значної частини суверенітету в оборонній галузі, і цю роль на себе такої парасольки над ними взяла Росія.
Ось, ми не є учасником цього колективного договору, і це є нормально для України, бо ми сповідуємо інші цілі, ми говоримо про розширення співпраці на євроатлантичному просторі, те, що, власне, відповідає українським національним інтересам. Але ще раз кажу, ми не відмовляємося від співпраці з нашими сусідами, з колишніми радянськими республіками, і нічого поганого в цьому для нас я не бачу абсолютно. Скажімо, вже участь в єдиній системі протиповітряної оборони - це, знову ж таки, проблема, яка нагадує собою проблему Ташкентського договору.
І ми тут якраз не повинні перейти ту межу, де, як кажуть, повернення назад вже або неможливе, або надзвичайно буде складне. Брати участь в навчаннях такого плату - будь ласка. Там, де можна підвищувати бойову майстерність українських військ, в даному випадку, військ протиповітряної оборони, я проблем не бачу. Але я не є прихильником, а, швидше, навпаки, вважаю, що Україна не повинна ставати повноправним членом оцього договору про спільну протиповітряну оборону країни.
Інна КУЗНЕЦОВА: Здається, про це і не йшлося. Натомість, йшлося про продовження та завершення російсько-українського проекту будівництва військово-транспортного літака “Ан-70”, і, здається, в цьому теж не має бути заперечень.
Георгій МАНЧУЛЕНКО: Звичайно, що тут двостороння співпраця, хоча, як на мене, то “Ан-70” - це багатостраждальний проект, на жаль, для України, і, в першу чергу, через невиконання з боку російських партнерів величезної кількості домовленостей. Я вже не кажу про те, що недофінансовується цей проект з боку саме Росії. Ми неодноразово чули заяви на різних політичних рівнях, від головкома Військово-повітряних сил Росії, до вищих рівнів, що для Росії цей літак непотрібний, оскільки він є застарілим, і не вписується в ту модель Збройних Сил, яку Росія зараз будує, і що, власне, участь Росії у подальшому цьому спільному проекті є недоцільною.
Це є прикро, бо якраз тут на перший план виходить політична доцільність, а не та потреба, яку, дійсно, мають Збройні Сили РФ у літаку такого типу. Це середній військово-транспортний літак, з надзвичайно хорошими льотними характеристиками. Він є чотирьохмоторний. І дуже прикро, що саме отакі от підходи часто-густо лунають і на найвищому політичному рівні. Бо відомо, що, десь, років зо два тому, зараз я не пам’ятаю точної дати, Путін звертався до Кучми з тим, щоб Україна передала російській стороні всю документацію на “Ан-70”. Тобто, Росія хотіла б бути одноосібним володарем інтелектуальної власності на “Антонов-70”. (...)
З одного боку, заявляють, що цей літак їм не потрібен, кошти Росія не повинна вкладувати, бо літак є застарілий, з іншого боку, говорять про те, що дайте нам всю документацію, яку розробило наше АНТК імені Антонова, і тоді далі будемо дружити. Ну так це дружба, вже в одному відомому фільмі оспівана. Розумієте, не можна так дружити, все тобі, все тобі, все тобі, а це - теж тобі буде. Ну, так не дружать. (...)
Інна КУЗНЕЦОВА: Видається, що у стосунках з Таджикистаном, де проходило сьогодні це засідання, якраз у нас готові допомогти, тому що Анатолій Гриценко в переговорах з міністром оборони Таджикистану говорив про те, що Таджикистану може згодитися наш військовий досвід, і ми завжди готові надати свою допомогу і в постачанні боєприпасами, і військовою технікою, так само і в підготовці військових кадрів, зважаючи на складу ситуацію, яка є в Таджикистані.
Георгій МАНЧУЛЕНКО: У Таджикистані (...) є ємкий ринок для певних видів озброєння і військової техніки, і, зважаючи на це, українська сторона могла б пропонувати Таджикистану деякі види озброєння і військової техніки. Хоча, як на мене, це може бути досить складно, бо, скажімо, це є сфера впливу Росії, і вона, кажуть, там тримає руку на пульсі. Тому Україні важко буде, досить складно пробиватися на той ринок, незважаючи на те, що навіть можуть бути певні спроби з боку керівництва Таджикистану встановити такі ділові стосунки між Таджикистаном і Україною.
І ще буквально кілька штрихів відносно “Антонова-70”. Мені б не хотілося, бо при Кучмі не віддали інтелектуальну власність на “Антонов -70” Росії, і мені б не хотілося, щоб це, не дай Бог, сталося зараз, коли Президентом став представник національної демократії Віктор Ющенко, і саме з цією людиною мільйони українців пов’язують надії на краще майбутнє нашої держави. А такі проекти, як “Антонов-70”, це якраз та високоінтелектуальна розробка, з якою нам не соромно пробиватися на ринки інших країн, на ринки військового озброєння і військової техніки.
Звичайно, ще треба різні варіанти опрацьовувати. Я вважаю, що “Антонов-70” може розроблятися і у двохмоторному варіанті, і це вже, як кажуть, перспектива АНТК імені Антонова, і з цим літаком ми могли б увійти на ринок західноєвропейських країн. Звичайно, що треба було раніше думати про те, щоб залучати до кооперації військово-промислові комплекси цих країн, і вони були готові. (...) Це полегшило б нам вихід на світові ринки саме з “Антоновим-70”.
Інна КУЗНЕЦОВА: (...) До речі, вчора був “круглий стіл” “Український оборонно-промисловий комплекс, між НАТО і Росією”. Там дуже багато говорили про якраз можливості оборонно-промислового комплексу українського. І хочу вам запропонувати точку зору одного з ваших колег
*
Олександр КУЗЬМУК: А есть ли в Украине оборонно-промышленный комплекс? Этот вопрос очень спорный, и я не убежден, что я скажу, есть. Есть то, что осталось от оборонно-промышленного комплекса Советского Союза. Так вот, говоря об оборонно-промышленном комплексе, его, в первую очередь, нужно создать, чего Украина на протяжении 14 лет не делала, а делала наоборот.
*
Інна КУЗНЕЦОВА: Як ви прокоментуєте?
Георгій МАНЧУЛЕНКО: Як на мене, це дуже контраверсійна думка. Бо тут можна говорити про те, чим займалася попередня влада, із попереднім президентом Леонідом Кучмою, із усіма за всю історію новітню українську з усіма міністрами оборони і секретарями Ради нацбезпеки і оборони, якщо не вдалося створити потужний військово-промисловий комплекс в Україні на базі того, що ми отримали у спадок від колишнього Радянського Союзу. І якраз тоді треба про ці проблеми говорити.
Звичайно, що ми могли би сягнути більших вершин, якби була продумана політика співробітництва військово-технічного, якби розставлялися вірні акценти, в тому числі, саме в розвитку підприємств оборонно-промислового комплексу. Ми могли б на світових ринках хизуватися не тільки “Південмашем” і нашими ракетами, і участю у спільному проекті “Морський старт”, і в інших космічних проектах, і в інших оборонних проектах, зокрема, скажімо, розробки нових видів танків. Ми могли би хизуватися й іншими речами, у тому числі, і на західних ринках. Це “Ан-70” міг би бути і інші наші розробки. На жаль, цього, в певній мірі не вдалося досягнути як на мене, саме через ті дії багатовекторні, які зводилися. Багатовекторні зводилися, фактично, до одного вектору, східного, і тому ми маємо такий от з ним результат. У цій ситуації відповідальність лежить, у першу чергу, на попередній владі.
А зараз, нинішній владі треба кардинальним чином змінювати підходи до оборонно-промислового комплексу, бо це настільки наукоємкий пласт нашої економіки, який може давати величезні доходи до бюджету, а це, в свою чергу, створення робочих місць, платежі до бюджету, соціальні виплати, нормальна підтримка Збройних Сил України. (...) І одним з основних завдань, звичайно, для мене - то і для дій нової влади - це звернути особливу увагу на оборонно-промисловий комплекс і пошук тих точок дотику, де ми можемо мати взаємовигідні відносини з іншими країнами. Звичайно, що ми говоримо тут і про Росію, про спільні проекти. (...)
Ми маємо, в першу чергу, виходити із наших власних інтересів, і якщо це цікавить наших партнерів на сході чи на заході, то ми повинні з цим також рахуватися, я кажу, але вектор має бути єдиний. Ми маємо, і зараз я бачу інколи, що наша влада пробує повторювати помилки попередньої влади, так званої багатовекторності. Це візантійська політика, грати на багато фронтів.
Інна КУЗНЕЦОВА: Сьогодні Леонід Кучма, до речі, виступаючи на одній з презентацій, сказав, що не можемо ми бути одновекторними.
Георгій МАНЧУЛЕНКО: Ну, це хибна політика, звичайно що. От, якщо повернутися до Росії в цій ситуації, в стосунках, скажімо, Росії і НАТО, то Росія набагато далі пішла у стосунках з НАТО, аніж Україна. І, можливо, просто наші громадяни не мають цієї інформації, але це є так. Росія, фактично, є членом НАТО на сьогоднішній день. Вона не має тільки одного права в стосунках з НАТО, це накладати вето на прийняті рішення. А всіма іншими правами Росія користується, практично, як повноправний член НАТО.
Україна ще не дійшла до такого рівня співробітництва. І в суспільстві немає розуміння цього, що нам треба робити, бо Росія, блокуючи співпрацю нашу з НАТО активну, вона, у той же час, свою співпрацю з НАТО дуже активно поширює. І, власне, політичні партії теж на себе мали б брати відповідальність за це. Бо на даний момент, я знаю, що тільки, як це не прикро звучить, але тільки Українська народна партія у своїй програмі чітко має записані пріоритети в зовнішній політиці. Це Європейський Союз, і це євроатлантичний простір, це НАТО. В інших партіях, на жаль, цього немає.
Інна КУЗНЕЦОВА: З іншого боку, є соціологічні дослідження, і вони не дуже втішні, стосовно НАТО. За різними дослідженнями, 19% лише підтримують вступ України до НАТО, так вважає Центр “Соціальний моніторинг”, яким керує Ольга Балакірєва. Є інші, правда, десь, близько 50% не підтримують, вони схильні до того, щоб висловити своє “ні” НАТО. (...) Як тоді бути з українським народом?
Георгій МАНЧУЛЕНКО: Звичайно, що влада має опиратися на власний народ і на його думку. Я хочу кілька таких от моментів зараз підкреслити. Згадаймо передвиборчу кампанію минулого року. Що витворяла попередня влада в плані контрагітації проти європейського вибору України. Це і поділ України на декілька частин, і я вважаю, що залишати поза увагою, в тому числі, і правоохоронним органам такі дії попередньої владної команди не можна.
За це треба карати, і кримінально карати. І це - антиєвропейські настрої, це антинатівські настрої, це розкручування, це просто істерія була через друковані ЗМІ, електронні ЗМІ, листівки мільйонними тиражами, де протиставлялася Україна і Європа. Ну, це є злочинні підходи, за це мали би нести конкретні люди відповідальність, згідно із кримінальним законодавством України. Тому в людей виробилися певні такі стереотипи.
Люди не мають інформації. Ви думаєте, оте, що я сказав, що Росія, практично, є членом НАТО, багато хто про це знає в Україні? Чи які проекти разом Росія здійснює з НАТО. А багато людей знає в Україні, що коли сталася аварія в Харкові на очисних спорудах, то першу допомогу нам подало НАТО. Бо це не є військовий альянс. Це є політично-військовий альянс.
Інна КУЗНЕЦОВА: (...) Сьогодні Генсек НАТО Яаап де Хооп Схеффер перебуває з візитом у Москві. Напередодні свого візиту в інтерв’ю Інтерфаксу він заявив, що союзники по НАТО ясно висловили готовність допомогти Києву довести до кінця практичні реформи, необхідні для зближення з альянсом. І головне, що успіх у цій галузі буде вигідний і Росії, як сусіду України. Як ви оцінюєте такі слова?
Георгій МАНЧУЛЕНКО: Я вважаю, що Росія має бути зацікавлена у вступі України до НАТО. Бо, оскільки Україна є європейською країною, і вступ її до такої системи безпеки, якою є НАТО, тільки зміцнить безпеку на євроатлантичному просторі, в тому числі, і в Європі. Я думаю, що Росія мала б бути би зацікавлена в тому, щоб на Європейському континенті, в євроатлантичному просторі рівень безпеки тільки б підвищувався. З іншого боку, чому Росії вигідно, щоб Україна стала членом НАТО? Бо ті традиційні стосунки, які вже до цього часу склалися між Україною і Росією, тривалі стосунки, Україна ніколи не піде на те, щоби Північноатлантичний альянс міг діяти проти Росії. І це, як на мене, цей голос український в НАТО, він би відповідав тому, щоби між НАТО і Росією, бо дуже важко говорити про гіпотетичний вступ Росії до НАТО, оскільки це євразійська країна є, має вона свої інтереси, свої погляди на систему безпеки у світі, тому, як на мене, дуже проблематичним є. (...)
Росія, посилюючи свою співпрацю з НАТО, і діючи, практично, майже як повноправний член НАТО, не думала про те, а чи не розходяться інтереси України. Я кажу, вона набагато далі пішла у стосунках з НАТО, ніж Україна. (...) Вона діяла, виходячи з власних російських національних інтересів, так, як завжди вона діє, інколи цинічно, і часто-густо нахабно діє. І не рахуючись з інтересами навіть своїх найближчих сусідів. Україна якраз відрізняється цим від Росії, бо ми хочемо збудувати нормальну політику з своїми сусідами, в тому числі, і з Росією. І ми дуже толерантно ставимося до російської зовнішньої політики, і зважаємо на інтереси, в тому числі, і Росії, коли ми будуємо своє співробітництво з НАТО. А росіяни цього не роблять. Російське політичне керівництво не зважає на українські інтереси. Тому, як на мене, ще раз кажу, що вступ України до НАТО буде вигідний не тільки НАТО і Україні, а буде вигідний самій Росії.
Інна КУЗНЕЦОВА: Інше питання. Коли відбудеться цей вступ, і чи готовий за нього проголосувати український народ?
Георгій МАНЧУЛЕНКО: Перше, що я хотів би сказати, що вступ тієї чи іншої країни до НАТО не вимагає проведення загальнонаціонального референдуму. Для цього достатньо схвалення рішень політичним керівництвом держави. Тобто, є Президент, і є парламент. (...) Це при вступі до Європейського Союзу загальнонаціональний референдум є обов’язковим. (...)
Я вважаю, що зараз держава мала би зосередити зусилля на напрямку інформування українських громадян, що собою представляє НАТО, в яких галузях ми співпрацюємо з НАТО, які є здобутки у співпраці України і НАТО, і що нас може очікувати в перспективі. Бо ще раз кажу, НАТО - це є політично-військовий альянс.
У Харкові надавали допомогу, коли сталася аварія на очисних спорудах, це НАТО надало допомогу, в Закарпатті, коли страшенні паводки були - це НАТО надавало допомогу. Ми співпрацюємо в освітніх програмах, за різними проектами натівськими, співпрацює українська наука за грантами натівськими. Тобто, широкий спектр. В екологічній сфері ми також співпрацюємо. І це є взаємовигідні речі. Це вигідно для НАТО, вигідно для України, бо ми пізнаємо те краще, що є в інших країнах, до чого ми маємо прагнути. Тому треба, щоб люди про це знали, а не те, що зараз ми маємо на УТ-1, раз в тиждень коротеньку передачу в неділю, “Територія безпеки”. (...)
СЛУХАЧ: (...) Неужели вы думаете, что если Украина вступит в НАТО, то военно-промышленный комплекс России будет сотрудничать с ВПК Украины? У России очень настороженное отношение к НАТО. Поэтому наш ВПК потеряет свое влияние в России. И второй вопрос. Меня, конечно, приятно удивило, что вы знаете, что у “Ан-70” 4 двигателя, но знаете ли вы, что несколько лет тому назад Украина предлагала НАТО наш самолет, “Ан-70”. НАТО изучило всю нашу документацию, которую мы, как говорится, представили в полном объеме, и вынесло вердикт, что самолет для НАТО не подходит, он устаревший, не подходит по нормам Евросоюза. (...)
Георгій МАНЧУЛЕНКО: (...). Я не тільки знаю, що у “Ан-70” 4 двигуни, а й знаю те, що “Ан-70”, якщо би думати на перспективу керівництву АНТК імені Антонова, треба було б розробляти його в варіанті двох двигунів. Так само, як “Геркулес Сі-130” є із 4 двигунами, є з 2 двигунами, і цей літак, який, практично, є однолітком українського “Ан-12”, і до цього часу експлуатується активно у світі. А попередня влада і керівництво АНТК імені Антонова довели до того, що “Ан-12” зараз вдосконалюється, на жаль, не в Україні, а продана ліцензія Китаю. Оце от вам відносно політики, мудрої і виваженої, як нам треба було би діяти. Те саме стосується і “Ан-70”. У вас (...)викривлена інформація, що НАТО сказало, що “Антонов-70” є застарілим. Якби по-іншому велася політика керівництва АНТК імені Антонова і керівництва держави, якби не був це тільки україно-російський проект, який гальмувався з боку Росії, а якби ми з самого початку долучили до проекту “Ан-70” деякі західні країни, хоча б одну із них, то ми могли би вже давно з цим літаком вийти на європейський ринок. І, в тому числі, і, можливо, ринок євроатлантичного простору. Але, попри незграбні дії колишньої влади, ми маємо, на жаль, те, що маємо на сьогоднішній день.
Відносно ВПК, (...) то Росія на сьогоднішній день набагато далі пішла у військово-технічному співробітництві з НАТО, ніж, на жаль, на сьогоднішній день є Україна. І військово-промисловий комплекс Росії на сьогоднішній день набагато активніше співпрацює з військово-промисловими комплексами тих країн, які входять сьогодні до НАТО, чого, на жаль, до сьогоднішнього дня ще не зробила Україна, а вона вже це мала би давно зробити. Сподіваюся, що нова влада, я в це вірю, і ті пріоритети, які зараз стоять перед новою владою, які проголосив президент Віктор Ющенко, цю політику вдасться зреалізувати. (...)
СЛУХАЧ: (...) Во-первых, никакой помощи при наводнении в Харькове от НАТО не было.
И вопрос. Я так понимаю, что решение о вступлении в НАТО руководством Украины уже принято?
Георгій МАНЧУЛЕНКО: (...) Йдеться не про паводок в Харкові, а йдеться про аварію на очисних спорудах в місті Харкові кілька років тому, коли відмовили насоси на цих очисних спорудах, і могли б бути дуже серйозні не тільки екологічні наслідки. (...) І якраз завдяки допомозі з боку НАТО вдалося поставити нові насоси і не допустити не тільки екологічної катастрофи, а й і санітарно-епідеміологічної катастрофи у Харкові. (...)
Ні, такого рішення ще, на жаль, не прийнято. Мені б хотілося, щоб рішення, принаймні, з боку України було би прийнято. І вважаю, що ми могли би спокійно подати заяву про вступ до НАТО. (...) Наші зовнішні пріоритети визначені на сьогоднішній день нашими внутрішніми документами, що ми хочемо вступити у Європейський Союз.
Але я вважаю, що першим пріоритетом, все-таки, повинно бути НАТО. Бо якщо виходити з досвіду країн постсоціалістичних, то всі вони пройшли спочатку НАТО, потім, через декілька років вони тільки стали повноправним членом ЕС, бо треба створити міцнішу систему безпеки колективної, а вже потім говорити про спільний ринок, ось.
І подача такої заявки, і цього притримується, знову ж таки, і наша парламентська фракція Української народної партії, вона би тільки чіткіше окреслила наші зовнішні пріоритети. І в цьому нічого поганого немає. А за прогнозами, як на мене, то звичайно, що залежить від того, як ми самі будемо прагнути, досягнути тих стандартів, які є в країнах НАТО. Це і рівень життя високий, який нам не снився, це і права людини, це і права засобів масової інформації, це і судова гілка влади, це і демократія, це високий рівень життя. (...)
Інна КУЗНЕЦОВА: (...) Чого особисто ви, парламентський комітет профільний очікує від візиту Генсека НАТО в Україну, який відбудеться в понеділок?
Георгій МАНЧУЛЕНКО: Важко говорити про весь парламентський комітет, бо у нас представники є різних політичних сил. Я представляю Українську народну партію, яка чітко має свої зовнішньополітичні пріоритети, це - вступ до НАТО і вступ до Європейського Союзу, і ми, власне, через свої можливості, через свої структури, через свою партійну пресу, через газету “Народне слово” ми якраз (...) доводимо, що собою представляє НАТО. (...)
Вважаю, що це є таким, до певної міри, знаковим візитом, бо зовсім недавно Україна в стосунках з НАТО перейшла на вищий щабель співпраці, перейшла до інтенсифікованого діалогу. І я сподіваюся, що візит Генерального секретаря НАТО говорить якраз про те, що цей інтенсифікований діалог має завершитися конкретними здобутками. Перше - це допомогти Україні досягати тих критеріїв, які мають країни НАТО. А через ці критерії і через інтенсифікований діалог перейти до наступного етапу в стосунках з НАТО, це план набуття членства. І тому для мене це дуже серйозний є візит, і серйозна заявка. Заявка на те, що стосунки між Україною і НАТО на даний момент дуже серйозно покращилися. (...)
Інна КУЗНЕЦОВА: Але між тим, от, якраз населення стало ставитися гірше. (...) Йдеться про розчарування українців діями НАТО у зв’язку з “кольчужным скандалом” і війною в Іраку. До того ж, от, наприклад, один з наших радіослухачів запитує у вас, осуждаете ли вы бомбардировки натовцами Югославии и Косово? (...)
Георгій МАНЧУЛЕНКО: Звичайно, що операції на Балканах, в першу чергу, Сполучених Штатів Америки, інших країн НАТО, негативно вплинули на те, як сприймався, власне, цей блок в українському суспільстві. У нас ще старі, радянські стереотипи, коли у нас був Варшавський договір і НАТО, і, на жаль, ще ці стереотипи залишаються. Звичайно, що Балкани - це болюча така проблема на тілі Європи, і неоднозначно вона сприймалася в українському суспільстві.
Хоча я, от, минулого року їздив спеціально в Косово, я дивився, як несе службу український контингент. До речі, дуже високі відгуки від командування силами НАТО в Косово про професіоналізм наших військових. Я скажу так, що там настільки тугий вузол проблем, що до цього часу важко остаточно вирішити ті всі проблеми, які там, на жаль, накопичилися. І навіть складно собі уявити, якби, скажімо, не було втручання, як могла би розвернутися ситуація там, на Балканах без цього втручання.
Мені видається, що, можливо, сценарій був би набагато гірший, ніж ми маємо зараз ситуацію. Щодо Іраку, то я хочу тим, хто нас слухає і хто спілкується через Інтернет, що операція в Іраку - це не натівська операція. Це операція Сполучених Штатів Америки і деяких їхніх союзників. З самого початку це Великобританія, потім приєдналися й інші країни. (...)
СЛУХАЧ: (...) Запитання, як ви оцінюєте напад Сербії на Хорватію, на Словенію, на Боснію і Герцеговину. (...) Якби НАТО не втрутилося, невідомо, що б там і було. Ну а Садам прийшов до влади через переворот знизив 300 тис. курдів хімічною зброєю і повбивав всіх комуністів. Дуже смішно, що комуністи його захищають тепер. (...)
Георгій МАНЧУЛЕНКО: (...) У вас запитання риторичне, і відносно Садама Хусейна, то, дійсно, це був диктаторський режим, жахливий режим, і, дійсно, застосовувалася хімічна зброя Садамом Хусейном проти курдів, це теж є правда, і те, що він, в першу чергу, винищив колишніх своїх соратників, а потім понищив, практично, всю комуністичну партію Іраку - це теж правда є. І, дійсно, дивним виглядає те, що українські комуністи чи Компартія України підтримувала Садама Хусейна. (...)
А щодо ситуації на Балканах, то я там був, і, дійсно, там настільки клубок проблем серйозний, і, в тому числі, і в стосунках сербів з іншими народами, які населяли колишню Югославію, що, важко спрогнозувати, як би розвивалися події, якби не було цього зовнішнього втручання. Я абсолютно не виключаю, що сценарій міг би бути набагато гірший. (...)
Інна КУЗНЕЦОВА: До речі, (...) міністр оборони України Гриценко сьогодні підтвердив те, що Україна виведе свої війська з Іраку, миротворчий контингент з Іраку до кінця року. (...) Однак, не виключено, що увійде такий контингент в Судан. Чи підтримає це Верховна Рада?
Георгій МАНЧУЛЕНКО: Ви знаєте, ще питання по Судану не розглядалося, хоча, скажімо, в Європі і, зокрема, в Європейському Союзі ця проблема дуже серйозно зараз дискутується, і цілком можливо, якщо Європейський Союз звернеться до України про підтримку операції в Судані в будь-якому вигляді, це може бути військово-транспортна авіація, з боку України надана для перевезення живої сили і, можливо, і техніки, і озброєння, чи в якомусь іншому варіанті, тоді, ми зможемо вже цю проблему обговорювати.
Єдине, що хочу сказати що про наших миротворців і на Балканах, і в Іраку, я теж був в Іраку і міг на місці пересвідчитися і спілкуватися з високими військовими чинами командування багатонаціональних сил про наших хлопців в Іраку, американців, а вони не кидаються так похвалою на вітер, вони дуже високо оцінили рівень підготовки наших військових в Іраку, і те, як вони проводять свою діяльність на території Іраку, в тому числі, і гуманітарну, і миротворчу, це було приємно чути..
Єдине, що я хотів би, щоб коли ми посилаємо той чи інший контингент за кордон, щоб це відповідало українськім національнім інтересам, і щоб ми там здобували для України в тій чи іншій сфері, а не так, як це було в Сьєрра-Леоне, чи зараз є в Ліберії. (...)
|