|
12/26/2003
Конституційна мішура або українська революція
Конституція – це Основний Закон. Теоретично. Але в Україні, починаючи з моменту її прийняття, у справедливість цього твердження постійно піддається сумніву. Для одних цей закон не є основним, а для інших, наприклад, для комуністів, взагалі не є законом (по-перше тому, тому що вони за неї не голосували, а по-друге, мабуть, тому, що цей документ не містить статті про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії, як це було у попередніх Конституціях).
Гарант Конституції – Президент - постійно намагається змінити її. Для задоволення власних інтересів, робиться спроба закріпити у ній довічно свою владу з правом спадковості.
Ну, а народ від існування Конституції покращання свого життя поки що не відчуває, тому й відноситься до неї як до документу нереалізованого і нематеріалізованого.
Тож і залишилася вона (Конституція) сама по собі, під захистом невеликої групи відданих їй політиків, що усвідомлюють потенційну небезпеку її втрати.
Політична реформа про необхідність якої так довго говорять більшовики (або так звана більшість) і Президент покликана знищити Основний Закон України, встановити беззаконня що дозволить навічно зберегти діючу владу.
На завершальному етапі політичної реформи до більшовиків приєдналися комуністи – передовий загін Президента і його вірні соратники.
Щоб не кидати тінь на комуністичну (насправді “кучмоністичну”) партію, яка начебто постійно бореться зі злочинним режимом Кучми, щоб легко обдурити партійний ЦК, комуністи вирішили діяти через посередника – Медведчука, Главу Адміністрації Президента. Саме з ним лідер комуністів Симоненко про все домовився. Результат домовленостей - спільний проект закону про знищення Конституції України, який вже відомий як закон Медведчука – Симоненка.
Велика дружба пролетаря і мироїда звичайно є вигідною для обох. Судіть самі. Кучма - довічний Президент з правом успадкування. Медведчук – надійний гарант і опора його перебування при владі, а сам до того ж – володар реальної влади. Комуністи – довічна опозиція довічного Президента, а також вірні товариші і друзі реальної влади.
І ось напередодні Нового року, коли громадяни менше за все згадують про Конституцію, “більшовики” і комуністи пішли в останній і вирішальний бій на завершальному етапі політичної реформи. Без перебільшення можна сказати, що розпочався український варіант утримання влади будь-якою ціною. Як і має бути у таких випадках, комуністи - на чолі (“комуністи – вперед!”, мета зрозуміла, завдання визначені).
Перший етап: у будь – який спосіб протягти через Верховну Раду, закон Медведчука – Симоненка, який скасовує всенародні вибори Президента України. Головним гаслом “більшовиків” – комуністів на цьому етапі стало гасло: “не важливо як голосують – важливо як рахують”. Тож доручили відповідальну справу підрахунку голосів надійному комуністу В.Мішурі. Підрахунок здійснювався відомим комуністичним способом “руки вгору”, що, мабуть, нагадувало йому до болі знайомий “одобрям-с”. Але оскільки для потрібного результату рук не вистачало, почали рахувати по дві руки у кожного більшовика - комуніста, а також руки тих, кого взагалі не було у сесійній залі. Втім, навіть цих рук не вистачало. Але Мішура не розгубився. Він глянув угору і просто крикнув з усім комуністичним запалом: “276!”. “Одобрям-с!”. “Ура!”. Конституція на крок від знищення.
До речі, за результатами підрахунку голосів Мішура, мабуть, буде зачислений до книги рекордів Гінесса. Адже він за хвилину в умовах натовпу нарахував 276 голосів! Та ще й розклав їх по дев’яти фракціях і навіть порахував позафракційних. (Спробуйте просто в умовах спокою порахувати до 276. Скільки часу у вас на це піде?).
Правда, як з’ясувалося потім, Мішура вмів тільки рахувати, але не вмів писати. І у протоколі про підрахунок голосів написав так прямо як і рахував: “Підтвердити результати голосування шляхом підняття рук, які були здійснені Головою Лічильної комісії В.Мішурою в залі пленарних засідань Верховної Ради України” (витяг з протоколу).
Що це значить з правової точки зору, ніхто не знає. Коротко кажучи, вийшла повна мішура.
А революція продовжується, як у пісні: “Нет у революции начала, нет у революции конца...”. Але ж яка революція без народу? Тепер мабуть слово за ним.
Валерій АСАДЧЕВ
|