|
01/25/2002
Валерій АСАДЧЕВ: “Я – життєлюб”
Які якості повинні бути притаманними справжньому політику? Як краще скористатися вільним часом? Які законопроекти необхідно розробляти? Відповісти на ці та інші питання ми попросили народного депутата України Валерія АСАДЧЕВА.
-- Яке своє досягнення за час роботи у парламенті Ви вважаєте найголовнішим?
--Я брав участь у розробці більше 40 законопроектів. Але найвагомішими з них вважаю законопроект “Про бюджетну систему та бюджетний процес України”, а також законопроект “Про регламент Верховної Ради України”.
Перший, пов’язаний з бюджетом, – це фахове питання, оскільки я працюю в бюджетному комітеті і викладаю курс “Бюджетна система” в Слов’янському університеті. Отже, розроблений мною законопроект передбачав детальний розпис всіх стадій бюджетного процесу, багато регламентації на кожній з них. Квінтесенція цього закону – контроль за витрачанням бюджетних коштів. Я переконаний, що його прийняття значно б оптимізувало процес розгляду й укладання бюджету, зробило б його ефективнішим. На превеликий жаль, був прийнятий інший варіант бюджетного кодексу, який, на мій погляд, є хибним по багатьох напрямах, і в тому числі у питаннях контролю. До речі, практика бюджету 2002 року це довела.
Зараз у запропонованого мною бюджетного кодексу розпочалось “нове життя”. Він допрацьовується, уточнюються деякі нюанси, фахівці з бюджетного комітету, Рахункової Палати, міністерства фінансів надають свої пропозиції та зауваження. Я сподіваюсь, що вже навесні можна буде вносити його на розгляд до парламенту.
Другий законопроект - “Про регламент Верховної Ради України”. Ми всі бачимо, що Верховна Рада сьогодні працює хаотично, керівництво парламенту часто порушує всілякі норми: і норми діючого регламенту, і навіть етичні норми. Але я вважаю, що саме парламент повинен подавати приклад всьому суспільству в питанні дотримання законів та Конституційних норм. Тож, на мій погляд, прийняття закону “Про Регламент Верховної Ради України” на часі.
Інші законодавчі ініціативи, можливо не такі ґрунтовні, але не менш важливі. Здебільшого вони стосуються бюджету м. Києва. Наприклад, був прийнятий закон “Про столицю”, що передбачає фінансування виконання Києвом столичних функцій. Починаючи з 1998 року для Києва була встановлена достатньо вагома база доходів в бюджет міста, були прийняті рішення щодо залучення у київський бюджет всього дорожнього фонду (до цього кошти залучались в Облавтодор). Всі ці дії дозволили значно збільшити бюджет столиці, а наслідки цих рішень наявні – Київ розбудовується: продовжується будівництво метрополітену, відновлюються пам’ятки архітектури, з’являються нові райони.
-- Проблеми Києва для Вас добре знайомі, адже тривалий час Ви працювали Головою райдержадміністрації Московського району столиці. У цьому зв’язку хотілося б поцікавитись, де Вам краще працювалося? Де було більше вільного часу, коли Ви працювали в Адміністрації, чи коли Ви стали народним депутатом?
--Вільний час – мрія політика. І якщо політик справжній, ця мрія здійснюється дуже рідко. Працюючи на посаді Глави адміністрації, в мене майже не було вільного часу (коли керуєш таким великим районом, як Московський - майже 200 тис. населення, трапляється різне: доводилось і в ночі підніматися, і цілодобово на робочому місці знаходитись). Працюючи народним депутатом України, вільного часу також не побільшало. Звичайно, масштаби районної ради, районної адміністрації відрізняються від масштабів Верховної Ради, хоча основу розуміння суспільних явищ я отримав саме там, бо саме в районі вирішуються всі нагальні проблеми.
-- Ви сказали, що вільний час – це мрія політика. Мабуть це також мрія родини політика. Як ставиться Ваша сім’я до Вашої постійної зайнятості? Як користається Вашими рідкими “вільними хвилинами”?
--Сім’ї вдається приділити дуже мало часу. Моя дружина навіть каже, що частіше бачить мене по телебаченню, ніж вдома. А донька, яка зараз навчається на юридичному факультеті і, здавалось б, могла розраховувати на мою допомогу як професійного юриста, навчається самостійно. Лише іноді їй вдається “витягти” нас з дружиною в театр. Вона, як і я, захоплюється музикою, тому похід до Національної Опери стає не лише родинним відпочинком, задоволенням, але й захоплюючою дискусією музикантів-фахівців.
-- І все ж таки, незважаючи на велику завантаженість, Ви встигли отримати три освіти?
--Так. Ще в школі в мене був добрий вчитель, який “подарував” мені девіз на все життя: “У пізнанні немає межі”. Я переконаний, що все життя треба вчитися. Оскільки чим більше знаєш, тим більше усвідомлюєш, що знаєш занадто мало. І хочеться знати ще більше. Ось чому три освіти.
Перша освіта технічна. Я закінчив політехнічний інститут. Потім працював 14 років на виробництві, за фахом. А коли мене обрали на керівну посаду в Адміністрацію Московського району Києва, я зрозумів, що без юридичної освіти на такій посаді працювати дуже важко, оскільки необхідно підписувати багато документів, мати відношення до багатьох правових актів. Тому я закінчив юридичний факультет Університету імені Тараса Шевченка. Фактично, зараз це моя основна професія. Щодо третьої освіти вона пов’язана із моїм захопленням – музикою. Свого часу я закінчив музичну школу, а потім заочно отримав освіту в Консерваторії за фахом хорового диригента. Вже більше 20 років я співаю в хорі. Навіть зараз щонеділі я намагаюсь ходити на репетиції чудової аматорської хорової капели “Почайна”. Звісно це займає певний час, але я переконаний, що музика того варта.
-- Ви часто наспівуєте?
--Я дуже люблю співати. Але я намагаюсь до всього ставитись професійно, тому не можу, наприклад, їсти бутерброд і співати. І хор, в якому я співаю (хорова капела Києво-Могилянської Академії “Почайна”), він хоча й аматорський, але не поступиться професійному. Репертуар дуже серйозний. Це твори Бортнянського, Гайдна, Моцарта та інших відомих композиторів. Ми співаємо і такі складні твори, як “Реквієм” Луїджі Керубіні, або “Маріацельську месу”. Концерти хору проходять у Будинку органної та камерної музики, в Національній Опері.
Крім хорового співу я дуже люблю співати в ансамблях. Обожнюю українські народні пісні. Мене зачаровує гарний український спів. Не горлопанство, а красива народна пісня, яка йде з душі. Я навіть пам’ятаю, як колись, ще в студентські роки, ми з групою їздили у колгосп на збір врожаю. Ввечері сіли з друзями відпочити. І раптом десь вдалині два красивих жіночих голоси заспівали пісню. Це було настільки казково! Вечір, степ, високе, безкрає небо і пісня. Так співає сама Україна.
-- А чому саме “багатоголосний” спів?
--Одна людина може зробити багато чого. Але разом – набагато більше. Так само відбувається і в політиці: для того, щоб щось дійсно змінилося, необхідно переконати ще як мінімум 250 чоловік.
-- Кожен Ваш день надзвичайно насичений. А з чого він починається?
День починається з підйому о шостій ранку. Якщо це пленарний тиждень, то вже о дев’ятій розпочинається засідання фракції, а оскільки я – координатор, необхідно заздалегідь підготуватись до цієї процедури. Потім сесійні засідання, голосування, зустрічі, робота в комітеті, в робочих групах, комісіях. Якщо тиждень не пленарний, можна дозволити собі розпочати день о сьомій. А потім – прийом виборців, робота над законопроектами. Кожен день проходить по-різному. Загальним є лише дуже ранній початок, і дуже пізнє завершення дня.
-- Мені здається, що такий суворий графік роботи може витримати лише дуже спортивна людина. Як Ви ставитесь до спорту?
--Я довго, майже 15 років, займався, так званим оздоровчим бігом. Але зараз, на жаль, не можу собі цього дозволити. Моя робота не регламентована, а спорт потребує дисципліни. Хоча, я не можу сказати, що спорт “закинув” повністю. Приміром, я дуже люблю грати у великий теніс, катаюсь на гірських лижах біля Протасового яру. І, звичайно, вболіваю за Київське “Динамо”. А в дитинстві, взагалі був футбольним фанатом Пам’ятаю часи, коли ще не було другого ярусу стадіону. Була Черепанова гора. І на ній сиділи фанати і вболівали за Київське Динамо.
-- Кажуть, що доля людини закладається десь у тому далекому дитинстві. Що Вам найбільше запам’яталось з тих часів?
--Дитинство завжди згадується у рожевому світлі. Тим більше, що в дитячі роки я жив у своєї бабусі, на Дніпрі. Тому мої спогади дуже “замріяні”, красиві, в них завжди хочеться повернутись. Але зі свого дитинства я пам’ятаю і багато такого, до чого вертатися не хочеться. Наприклад, колишніх фронтовиків, які жили в бабусиному селі в землянках. Вони були дуже бідні, дуже бідно одягнені. Та й в цілому люди були бідні. Всі без винятку. І мені не хотілося б до цього повертатися.
-- Ви часто бачитесь з батьками?
--Мій батько помер, коли мені було років 10. Нещодавно померла мама. Але в мене чудові стосунки з батьками моєї дружини. Вони живуть на Донбасі. Це - прекрасні люди. З ними завжди приємно спілкуватись. Тесть працював шахтарем, прохідником. Тож проблеми вугільної галузі мені добре знайомі. До того ж певний час я, за призначенням партії, опікувався східними регіонами України. Доводилось часто бувати в Донецькій і Луганській областях. Часто бував у них в гостях. Я просто обожнюю свою тещу.
-- Вам доводиться багато спілкуватися з людьми. Які людські риси Ви цінуєте найбільше?
--Для мене найважливішими якостями людини є порядність і відкритість. На жаль, щирість і чесність – не дуже часто зустрічаються у сьогоднішньому українському політикумі. А я вважаю, це головним. Людина повинна відповідати за свої обіцянки і бути відвертою: якщо щось може зробити, щось обіцяє – то робить, якщо не може – відверто каже, що не може. У нас, існує думка, що політик повинен бути “з подвійним дном” – я з цим повністю не згоден. Я завжди залишусь відвертим і щирим.
-- Ви фаталіст?
--Я- життєлюб
25 січня 2003 р., УР-1, програма “Обрії”.
|