>>
Подорожуємо Україною - 40 міст і містечок >>
Персоналії
Подорожуємо Україною

контактна інформація:

01004, м. Київ – 004,
вул. Пушкінська, 28А

© copy 2003 р.
дизайн: Віадук-Телеком
платформа: Lotus Domino


06/01/2003

Співдоповідь народного депутата України Павла МОВЧАНА на парламентських слуханнях “Про функціонування української мови в Україні” (2003 рік)
Потреба в цій розмові з відповідними висновками та рекомендаціями визріла не сьогодні, і цілком логічно, вона ніби є продовженням слухань про геноцид української нації. Він стосується передовсім не лише порубіжних областей України, але й цілої України, її історичних розривів. І мені немає потреби перераховувати ті держави, які внаслідок розділення України форсованими методами намагалися сколонізувати, змад’яризувати, зрусифікувати, зрумунізувати, словом, зденаціоналізувати українців у різні періоди.

Можна було б дати статистику про втрату українцями історичних земель і відповідних етнокультурних параметрів у минулому сторіччі. Це значна частина сьогоднішньої Курщини, Білгородщини, Вороніжчини, Ростовщини, Підлящя, Закерзоння, Кубані, Берестейщини і Придністровщини, не кажучи вже про великі масиви українських історичних земель, заселених виключно українцями-автохтонами в сучасній Румунії та Словаччині, де абсолютна більшість українців уже приречена на асиміляцію.

Головною рушійною силою здобуття українцями своєї держави, як зазначає Іван Михайлович, була потреба в самозбереженні, де мові відводилося найвирішальніше значення, адже без мови, як відомо, немає нації. І держава є тим механізмом самозахисту, який покликаний боронити, підтримати всіх, хто прилучений до єдиного національного організму.

Одним із головних чинників утворення власної держави була потреба у національному відродженні, у повноті функціонування рідної мови, у сприянні процесу самоідентифікації тих українців, які були з різних причин зденаціоналізовані як на території сучасної України, так і за її межами.

Майже 10 років тому, виступаючи на конференції "Мова державна, мова офіційна", я запитував: чи є у українців завтрашнє за умови незмінності політики у мовному питанні? Дозволю собі самоцитату: "Питання звучить абсолютно абсурдно і парадоксально, адже всупереч здоровому глузду, всупереч будь-якій логіці виникла ця проблема, яка не стоїть перед жодною нацією в світі в такій гостроті і, зрозуміла річ, у своїй безглуздості, позаяк цю проблему збурює ніхто інший, як перша особа в державі, яка за всіма конституційними та звичаєвими нормами мусить бути гарантом української держави, головною ознакою якої є мова." Кінець цитати.

Що сталося за ці майже 10 років у мовній сфері? З'явився, дякувати Президенту, День української мови та писемності, провадиться уже і День рідної мови. А решта - 363 дні триває загальнодержавний процес зросійщення. І ось уже скоро буде 10 років. Що зрештою було і зауважено відомим інтегратором, депутатом Російської Думи В'ячеславом Ігруновим, який нещодавно зауважив на шпальтах "Літературної газети": "Русский язык в Украине возвращает свои позиции практически во всех сферах жизни. А люди, продвигающие насильственную украинизации, становятся всеобщими раздражителями. Кучма должен был сделать выводы. И он их сделал. Вновь начался поворот к сотрудничеству с Россией и к восстановлению статуса русского языка Украине." Кінець цитати.

Шановні, мене, як і вас, мало цікавлять мотиви поведінки Президента, його уподобання, його симпатії чи антипатії, його власна мовна аура. Для мене, як і для всіх вас, передовсім він є Президент України і є гарантом Конституції, в якій записано чітко, що українська мова є державною, і держава, цитую, "забезпечує всебічний розвиток та функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України".

Конституційний суд України від 14 грудня 1999 року своїм рішенням, яке є обов'язковим до виконання на території України остаточним і не може бути оскарженим, ухвалив, що положення частини 1-ї статті 10-ї Конституції України треба розуміти так, цитую, що "українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Мова актів, роботи, діловодства, документації тощо, а також в інших публічних сферах суспільного життя".

Тому цілком логічним є запитання, насамперед у гаранта, хто порушує Конституцію, призначаючи на найвищі державні посади осіб, які не володіють державною мовою, більше того, зденаціоналізовують цілі галузі та всі державні структури з гори до низу, як це відбулося у податковій адміністрації, а далі вже у Міністерстві внутрішніх справ, не кажучи вже про Міністерство промисловості та Міністерство оборони. Лише глухий не може не почути, яка панує мова в коридорах влади на Банковій, або яка запанувала нещодавно мова у Кабміні. Лише глухонімий може терпіти подібну наругу. Фактично в незалежній Україні впродовж тривалого періоду відроджувалася російська мовна імперія з малоруської специфікою суміші суржику та блатняку.

В'ячеслав Ігрунов відвертій у своїх оцінках щодо востановления статуса русского языка в Украине. Все, що чинилося в Україні, як зазначає у листі на мою адресу, Володимир Гринько з Донецької області, починаючи від указів Петра І, коли було заборонено українське книгодрукування, Указу Катерини про заборону викладання української мови в Києво-Могилянській академії, Указу Синоду до російської церкви у 1769 році про вилучення українських букварів із шкіл аж до Волуївських циркулярів та Емського указу відповідно 1863 та 1866 років до сталінської постанови від 1938 про обов'язкове вивчення російської мови і постанови від 1978 про посилення вивчення російської мови та літератури в Україні з відповідною доплатою у розмірі відомих 15 відсотків зарплати. Все це завойовані позиції, які зводяться до формули: "Так сложилось исторически".

А нині помічник Президента запевняє нас, що ця ситуація є нормальною. Коли ж перетнувши всю Україну, ви можете не почути на жодній радіостанцій жодної української пісні, жодного рідного слова, що на українське мовлення по всіх телеканалах Івана Сергійовича випадає лише 9 відсотків, коли на кожного українця, а їх, як відомо, в Україні є ще близько 80 відсотків, припадає 0,3 української книги, коли співвідношення українських періодичних видань до російських складає три до 97-ми на душу населення, коли інформаційний чужомовний терор нації триває цілодобово, коли вже даються взнаки деструктивні, патологічні зміни в націотворчому процесі, коли руйнується спосіб мислення і сприймання, коли спотворюється на глибинному рівні українська культура, явищем оригінальності та національного нігілізму охоплюють все ширші зони. Руйнівні процеси свідомості набувають ознак незворотності та духовної деградації, коли нація, відчужуючись від мови, позбавляється природного почуття консолідації та патріотизму, коли влада керується принципом тимчасового місцеперебування і всі свої зусилля затрачує на облаштування себе і своїх нащадків поза Україною, то я запитую: "Скільки може тривати це протизаконня, цей поглум?". Дев'ять років руйнації не лише економічних підвалин, але й духовних, культурних та мовних. Навіть одного відсотка не набирається тих, то тероризує велику європейську націю з вагомим культурним та мовним набутком. Все, що існує в Україні, в українській мовній сфері, існує всупереч державним чинникам.

З цієї трибуни я вже наводив неодноразово про те, що чиниться у сфері культури. І тому Україна інвестує в чужу книгу, в чужу культуру чужу мову. Ми мусимо дати відповідь, коли цьому буде покладено край, коли ми законами врегулюємо мовні питання в Україні, а потім вже будемо квапитися ратифікувати хартії та конвенції. І дамо собі відповідь: "Чому в Російській Федерації ця хартія ніколи не буде ратифікована, а найбільша кількісно українська діаспора не матиме навіть відсотка від того, що мають росіяни в Україні: школи, театри, інформаційну та культурну сферу". Якщо ми відповідальні за майбутнє України, то мусимо негайно застосувати низку державних заходів, організаційних змін та законодавчого врегулювання у мовно-культурній сфері.

Всеукраїнське товариство "Просвіта" спільно з Академією наук України, міністерствами та творчими спілками провела різноформатні наукові конференції десятки, на яких були ухвалені найрізноманітніші рекомендації, заяви та звернення, суть яких зводиться до напосутнішого.

Президенту. Офіційно і всенародно проголошувати не референдуми, а, спираючись на статтю 10 та 11 Конституції України та рішення Конституційного Суду, проголошувати курс на українська національне відродження, враховуючи при розв'язанні кадрових питань насамперед при призначенні високих посадових осіб знання ними державної мови та спілкування нею. Створити вертикаль державної структури на всіх рівнях влади для контролю за впровадженням української мови як державної у всіх сферах суспільного життя. Відновити роботу Ради з мовної політики, надавши їй контрольні функції.

Уряду України. Створити при Кабміні України Державний департамент з мовної політики та Науково-експертну комісію для виконання конституційних обов'язків держави перед громадянами та громадян перед державою. Провести з участю відповідних міністерств, державних комітетів та інших органів виконавчої влади фаховий аналіз та юридичну експертизу актів чинного законодавства, якими регулюється застосування державної мови у засобах масової інформації. Створити сприятливі умови для розвитку і розширення української аудіо та відеопродукції широким впровадженням української мови в систему Інтернет та комп'ютерного навчання. Не укладати і не поновлювати контракти з ректорами вищих навчальних закладів - ще пару хвилин - які нехтують державною мовою. Збільшити випуск підручників українською мовою для вищих, зокрема технічних, навчальних закладів.
Запровадити у всіх вищих навчальних закладах курс "Сучасна українська мова". Передбачити в бюджеті кошти на розвиток та функціонування державної мови в сумі 150 мільйонів, починаючи з 2004 року, як це робиться у Франції, Німеччині, в Росії, Польщі, в інших європейських державах.

Здійснювати реальне державне сприяння україномовній пресі, книгодрукуванню всіма видам україномовної продукції.

Не буду робити повного переліку. Закінчу тільки те, що необхідно Верховній Раді прискорити розгляд законопроекту про державну мову в Україні, схваливши ту її редакцію, яка насправді змінить ситуацію в мовній проблематиці і припинить денаціоналізацію України; переглянути проект Закону про загальну середню освіту, відновивши в ньому 7 статтю, і лише після цього приступити до ратифікації проекту Закону України - Європейська хартія, застосувавши її редакцію до реальних потреб нашої держави.

Ще раз наголошую, ми маємо парадоксальну ситуацію: в незалежній державі впродовж тривалого часу не розроблялось, не розробляється ані правова, ані матеріальна база для забезпечення мовно-культурних потреб титульної нації, в якої не має іншої можливості реалізовуватись лише як на власній землі. Посилання на економічний стан є безпідставним і непереконливим. Чому й досі не застосовується такий запобіжний захід, як в інших державах, як контрподаток на чужомовні газети, чужомовні книги, кінострічки, телепрограми, радіопрограми, рекламні оголошення, спектаклі та твори культурного вжитку, аудіо- та відеопродукцію. Контрподаток буде не чим іншим як поверненням боргу Україні. Українці сплачували податок століттям чужинцям і нині сплачують за те, що їх денаціоналізовують. Такий затяжний процес призводить до національної катастрофи і мені хотілося, щоб це усвідомлення прийшло до кожного, хто пов'язує свою долю з українською землею. Україну не можна збудувати з ненависті до неї, до її мови, до її народу, до її історії, до її перспективи, а мова - це запорука майбутнього. Дякую.


Версія для друку На першу сторінку