|
07/10/2003
Іван ЗАЄЦЬ: “Ця заява стрілятиме в нас, українців, ще десятки років”
Виступ народного депутата України, першого заступника голови Української народної партії Івана ЗАЙЦЯ на пленарному засіданні Верховної Ради України 10 липня 2003 року при обговоренні проекту Постанови про українсько-польську парламентську заяву у зв`язку з 60-ю річницею волинської трагедії.
Шановні народні депутати!
Чи можемо ми схвалити цю заяву? Ні. І ось чому. Ця заява повністю спотворює правду про ті далекі і трагічні події двох народів – українського і польського.
Перше. В тексті заяви говориться про те, що поляків вбивали і виганяли з місць проживання, і саме в цьому полягає трагедія поляків.
В чому ж полягає трагедія українців за текстом заяви? З заяви випливає, що українців не вбивали і не виганяли за Збруч. Українська трагедія – лише в “стражданні українського мирного населення”. Ніби, страждало воно від нероздільної любові із поляками. Але кожен з нас знає, що це не правда, бо вбивали українців і на Холмщині, вбивали українців і на Волині. І виганяли за Збруч.
Друге. В тексті заяви говориться про те, що трагедія польського населення відбувалось на Волині і в Галичині, тобто тільки на теперішній українській території.
Чому ці події були тільки трагедією польського народу? Це була трагедія і українського народу: українців вбивали, палили їхні хати, виганяли за Збруч, вбивали дітей.
Не відповідає дійсності твердження авторів заяви, що трагедія відбувалася на Галичині. При чому тут Галичина? Півроку поляки говорили про трагедію на Волині, заява названа про волинську трагедію, але чомусь в тексті заяви записана ще й Галичина. Правда ж полягає в тому, що ці події відбувались на теперішній Волині і Холмщині , яка нині входить до складу Польщі. Тому не можна обмежуватися лише Волинню, тільки українською територією.
Третє. В тексті заяви говориться про те, що трагедію поляків спричинили “збройні формування українців”, а “страждання українського мирного населення” (зважте: щодо них – поляки, а щодо нас – мирне населення) спричинили “польські збройні акції”. Відчуваєте різницю? Тут наголошується, що з українського боку діяли цілком реальні структури, суб’єкти, а з польського боку – польські збройні акції. Акції – це не суб`єкти. Хто ж здійснював ці збройні акції, в результаті яких вбиті і вигнані з своєї землі тисячі українців? Куди ж поділася Армія Крайова?
Четверте. В тексті заяви фактично реалізована польська доктрина про те, що ініціаторами трагедії нібито були українці, а поляки вбивали українців в рамках так званих відплатних акцій. Ця неправда спростована свідченнями тисяч людей. То чому ж автори заяви знехтували істиною?
Отже, текст цієї заяви не спрямований на примирення, а переслідує мету – переглянути наслідки Другої світової війни. Виходить, що для нас, українців, Друга світова війна ще триває.
І якщо ми затвердимо своїм рішенням цю заяву, то приведемо до перегляду існуючих кордонів, і будемо мати велику біду. Ця заява не містить християнського духу. Тут гола політика, яка може мати дуже негативні наслідки для України і для стабільності в Європі. Ця заява стрілятиме в нас, українців, ще десятки років. Немає в цій заяві жодного взаємовибачення, чого так домагалися поляки. Тут є лише неправдива оцінка подій, наскрізь упередженне ставлення до українців.
Тому я пропоную, шановні народні депутати, розпочати процес примирення на парламентському рівні, а не на рівні робочої групи, яка підготувала текст Заяви і склад якої не був затверджений Верховною Радою України. Для цього слід внести зміни в текст заяви, про які тут вже говорив Леонід Макарович. І про які говорю я. У першому реченні необхідно після слова “трагедія” дописати “українці”. Викинути друге речення або симетрично, однаково означити і оцінити страждання, трагедію українців і поляків. Можна й відкласти цю заяву до осені. Якщо ми внесемо означені зміни до тексту заяви і скеруємо її до польського парламенту, то нічого поганого не станеться. Навпаки. Це буде правдива заява, яка стане добрим підмурком розвитку українсько-польських відносин. Цю заяву поляки не зможуть відкинути. Сьогоднішнім днем наші відносини з поляками не вичерпуються. Закликаю вас, шановні народні депутати, вчинити так як справжні сини свого народу.
Дякую за увагу.
|