|
05/14/2003
Виступ Олександра МОСІЮКА на тему “Геополітичні реалії та позиція України” на “круглому столі” “Європейський вибір України”
“Попри позитивні тенденції, “загроза інтеграції України в східному напрямку ще не минула”, - вважає голова Аналітичної ради УНП Олександр МОСІЮК. Він зазначив, що економічні ініціативи росіян щодо україно-російської співпраці – “це суто геополітичні проекти”. Як негативний фактор Олександр МОСІЮК виділяє наближення президентських виборів, в процесі підготовки яких “олігархи ідуть на зближення з Росією, сподіваючись на її підтримку свого кандидата”.
Голова Аналітичної ради УНП Олександр МОСІЮК, зупинившись на позиціонуванні України на геополітичній карті світу після іракської війни, відзначив, що “бувають в історії кожної держави моменти, коли треба відрізняти інтереси внутрішньополітичної боротьби від національних інтересів”, і в цьому контексті він наголосив на послідовній позиції УНП в питанні відправки українського батальйону до Кувейту та участі України в складі стабілізаційних військ в Іраку. “Через десять років забудуть, хто керував Україною, але пам’ятатимуть про рішення України як держави”, - зазначив він.
На думку аналітика, попри позитивні тенденції, “загроза інтеграції України в східному напрямку ще не минула”. Він відзначив, що економічні ініціативи росіян щодо україно-російської співпраці – “це суто геополітичні проекти”. Як негативний фактор він відзначив наближення президентських виборів, в процесі підготовки яких “олігархи ідуть на зближення з Росією, сподіваючись на її підтримку свого кандидата”.
За словами Олександра МОСІЮКА, “останнім часом українська влада активно декларує курс на євроінтеграцію. Це відображено у двох поспіль указах президента. Це також відображається в значній інтенсифікації контактів з лідерами європейських країн, з країнами НАТО. Але про системну позицію української влади говорити не доводиться . На найвищому державному рівні підписуються документи, які прямо суперечать один одному. Я маю на увазі Декларацію про створення ЄЕП, що була підписана лідерами чотирьох країн СНД.
Очевидно, центральною подією, яка зараз перебуває в полі уваги світових засобів масової інформації стала війна в Іраку (яка більше за технологією нагадує поліцейську операцію), пов”язані з нею події та наслідки. Саме те, що війна завершилася з таким військовим успіхом і в такі стислі терміни, з мінімальною кількістю втрат, має велике значення, зрушилась з місця вся система світопорядку. Західні аналітики говорять про так званий “ефект геополітичного доміно”, який спостерігається не лише в регіоні Близького Сходу, але й в інших частинах світу. Фактично “опущено” такий важливий орган як Раду Безпеки ООН. Він перестав виконувати роль впливового міжнародного інструменту. Фактично, вже почалося формування нової системи міжнародної безпеки. Вони вже дійсно перейшли від розмов в практичну площину. Не берусь прогнозувати в які терміни, але можу висловити впевненість, що ймовірно буде обмежено право вето, яким на сьогодні володіє кожна з п’яти країн. Ймовірно розшириться коло учасників Ради Безпеки за рахунок інших великих країн.
Стосовно України, то, по-перше, змінився геополітичний статус основних партнерів України. Це статус Росії, як східного партнера. Це статус Німеччини та Франції як впливових країн на європейському континенті і світі. З’явились нові фактори такі як східноєвропейські країни, що зараз стають членами Північно-Атлантичного блоку. Тут уже говорили про роль Польщі. Наступним фактором є зміна поведінки диктаторських режимів практично по всьому світу. Ми бачимо як повела себе Сірія, ми бачимо зміну у політиці Ірану. Ми бачимо, що навіть на терені СНД відчули небезпеку такі режими як в Білорусії, Туркменії. Білоруський президент щотижня тепер робить заяви про те, що Білорусія себе може захистити, конкретно не вказуючи хто йому загрожує. Але він знає хто йому загрожує. Туркменбаши в терміновому порядку підписав угоду з Росією про безпеку. Росія звичайно скористалась такою нагодою і підписала воодночас угоду про поставки туркменського газу на 25 років. Відповідно ми бачимо зміну поведінки Північної Кореї. Тобто пішла ціла низка подій взаємопов’язаних і відповідні тенденції вимальовуються, які очевидно будуть мати місце у найближчі роки. Впродовж десятків років навіть.
Що ж говорять аналітики, зокрема американські, які безпосередньо причетні до формування зовнішньополітичної стратегії Сполучених Штатів? В них така точка зору, що фактично у світі почалась Четверта світова війна. Третьою вони називають холодну війну, яка закінчилася суттєвою демократизацією Європи. Впала Берлінська стіна, з’явились нові демократії, розвалився Радянський Союз. Вони вважають, що це Четверта світова яка закінчиться поваленням усіх диктаторських режимів на планеті. І ймовірно, що до цих аргументів варто прислухатися і їх враховувати.
В цьому контексті постає питання, про роль України, про нові умови і нові шанси. Як мотивувати ту поведінку української влади? Взагалі виникають якісь шанси для України чи ні? І я думаю, що тут є ціла низка факторів, які говорять про те що українська влада попри її антидемократичність, багатовекторну ментальність змогла знайти в собі сили і ухвалила рішення щодо позиціонування себе у війні. Вважаю, що рішення про направлення батальйону, - це дуже вірне рішення, що відповідає національним інтересам України. І якби воно не впливало на відношення до Кучми зі сторони США та Заходу, рішення було абсолютно правильним і я вважаю, що саме позиція блоку “Наша Україна” визначила щоб це рішення було ухвалено. Це дуже позитивний момент. Ймовірно в кожній державі бувають такі моменти коли потрібно відрізняти інтереси внутріполітичні від інтересів нації. Я думаю, що тут і правильною була позиція Української Народної партії і позиція блоку “Наша Україна”, національно-патріотичної частини блоку в тому, що це рішення було ухвалено. Тому що воно не відноситься до тих питань, коли має йти поділ між владою і опозицією. Пройде час і не буде мати значення, яке було прізвище президента, що він робив, які реформи збирався проводити.
Це лише можна теоретично відрізнити керівництво держави від самої держави. На практиці це неможливо зробити. І тому звичайно прикро що наша радикальна опозиція яка закликає Західних лідерів відрізняти Кучму і Україну, коли питання стосується внутрішньополітичних важливих рішень. Рішення по батальйону чомусь не хоче відрізняти Кучму від України. І якщо щось вигідно Кучмі то обов’язково це треба валить. Я думаю, що тут саме є специфіка. Це є та ніша позиціонування Української Народної партії коли більше від інших опозиційних сил вона керується національними інтересами.
Що потім після цього відбулося. Ми спостерігали як до України одразу зріс інтерес. Тут же інтенсифікувалися контакти з керівництвом США, заяви про підтримку вступу України до СОТ. Фактично вустами посла американці сказали, що ми підтримуємо євроінтеграцію України. І що тут слід відмітити, що аналогічні заяви прозвучали з уст і європейських лідерів навіть тих країн, що були в опозиції до США в питанні Іракського конфлікту. Візити Януковича до Лондону, Парижу. І в усіх цих поїздках Янукович отримує підтримку лідерів країн, які підготували на мою думку добру концепцію добросусідства, але в якій не видно було шансів Україні стати навіть асоційованим членом ЄС. Навіть канцлер Шредер заявив, що ми зацікавлені, щоб нафтопровід Одеса-Броди доходив до глибоководного німецького порту. Нам вже потрібна Каспійська нафта і що ми будемо підтримувати цей проект. Відповідно Німеччина активізувала питання газотранспортного консорціуму. Можливо саме через долучення Німеччини буде поставлено шлагбаум на шляху втрати Україною такого стратегічного інструменту, як газотранспортна система. Я вважаю, що такі речі як газотранспортний консорціум, як газопровід Одеса-Броди. Це насамперед для України є інструменти євроінтеграції. Якщо Україна стане в транзитному відношенні частиною Європи то це значно спростить їй і політичну інтеграцію потім. Отже що чекає Україну в найближчі тижні?. Дійсно чекає дуже важливе рішення про направлення контингенту до складу стабілізаційних сил. Проблема є юридична. Її відзначив Борис Тарасюк. Я висловив іншу точку зору до його позиції. Тому що на мою думку він постав на франко-російську точку зору. “Нема рішення Ради Безпеки ООН тому Україна не може послати свій контингент.” Насправді такого рішення ніколи не буде, як я вже казав що Рада Безпеки вже не має того значення. Американці подали зараз до Ради Безпеки Свій проект резолюції який би мав зняти санкції з Іраку. Вони домагаються, щоб Рада Безпеки дозволила їм бути монопольними продавцями Іракської нафти і кошти від цього направляти на розвиток Іраку, ліквідацію наслідків режиму Саддама Хусейна. Можливо якусь резолюцію і ухвалять. Я особисто сумніваюся, що в найближчий є можливість ухвалити резолюцію, яка легітимізує окупацію Британією та Америкою Іраку. Буде йти торгівля. Росія намагатиметься відновити свої нафтові контракти. Відповідно це буде робити Франція. Україні ж не варто іти цим шляхом і чекати рішення Ради Безпеки ООН. Так, в юридичному відношенні, тоді ВР України простіше ухвалити рішення. Але у нас достатньо розумних юристів і той хто хоче знайти рішення він його знайде.
Тепер щодо подій на східному напрямку. Я хочу сказати, що загроза ця ще не минула попри такі активні дії влади в євроінтеграційному напрямку. Все ж таки продовжується підготовка угоди про вільний економічний простір. І тут абсолютно різне бачення її в українців і росіян, тому що для росіян це суто геополітичний проект. Я Вам скажу, що в українців є розуміння досить чітке і навіть на рівні найближчих радників президента. Навіть Гальчинський, директор Інституту стратегічних досліджень, людина яка надзвичайно близька до Кучми заявив, що існує східна інтеграційна червона лінія за яку Україна ні за яких умов перейти не може – це зона вільної торгівлі між Україною і Росією, будь-які інші подальші зближення будуть шкідливі, це буде втрата національних інтересів України.
Але Росія це зовсім по-іншому розуміє. Росії, чесно кажучи не потрібна зона вільної торгівлі. Якби Росія була зацікавлення у цьому вона б уже давно могла б ратифікувати угоду яка була підписана між президентами України і Росії ще у 1994 році – про зону вільної торгівлі. Росія її не ратифікувала. Вона їй просто не потрібна. Чому? Тому що російські енергоносії якщо вони будуть продаватися в Україні за такими цінами за якими вони продаються для російських підприємств спричинять втрату до російського бюджету у розмірі 600 млн. дол.. щонайменше. А враховуюче те, що зараз імпорт енергоносіїв зріс то це ще більші втрати будуть. Ну не піде така прагматична держава як Росія на такі дитячі речі, на такі втрати бюджету зі своєї сторони. З другою сторони якщо Україна отримає енергоносії для своїх підприємств за внутрішніми цінами Російської Федерації то це буде величезний бонус для українських підприємств, які дуже жорстко конкурують з аналогічними російськими підприємствами. І відповідно українські товари отримують перевагу над російськими товарами. Це стосується тих же труб і багатьох інших товарів, тому це треба мабуть мати ясельний вік у політиці щоб думати що Росія зараз так відкриє душу і скаже що от українці як ми Вас любимо давайте з Вами зону вільної торгівлі створювати.
Росія іншого хоче. Росія хоче під маркою цієї зони вільної торгівлі іти на значно глибші форми інтеграції. Росії потрібно якщо не державна інкорпорація України то принаймні глибоке втягування України у сферу своїх інтересів, таким чином, що з Україною взагалі ніхто розмовляти не буде на зовнішній арені. Тому вони пропонують створити наднаціональні органи, які будуть визначати ціни й тарифи, ввести єдину валюту про що не стомлюється повторювати прем’єр-міністр Касьянов, про що до речі заявив голова Ради Федерації Миронов, який кілька днів тому відвідав український парламент. Тобто вони ніби нічого не чують що ми тут говоримо. Давайте їм глибші форми інтеграції. Ви знаєте, наша влада веде таку подвійну гру і тут добре щоб було і там. Тут надзвичайно негативну роль відіграє фактор президентських виборів у цьому аспекті, адже наші олігархи розраховують на підтримку Росії на президентських виборах. Тому вони йдуть на ці зустрічі, домовленості, схвалюють 5-денні візити Леоніда Даниловича. Невідомо, правда що там підписується. Взагалі дуже страшні речі відбуваються, коли 5 днів поспіль зустрічаються президенти і нема жодної інформації про що вони домовились, а потім виявляється, що після 19 зусрічей Кучми з Путіним раптом зростає товарообіг України з Росією і провладні ЗМІ повідомляють з такою помпою, що бачите, який великий успіх.
Я дивлюся статистичний збірник. Дуже прості речі відбуваються. Росія збільшила в Україну своїх товарів в півтора рази, і Україна трошки збільшила свій експорт, але зростає негативне сальдо у торгівлі з Росією. Отже, усі ці зустрічі українського і російського президентів приносять значно більше користі економіці Російської Федерації. Чим більше тих зустрічей, тим гірше для національних інтересів України.
Взагалі, які є тенденції між Україною, Росією і Європою вцілому за останні десять років? Я Вам скажу що попри таку багатовекторність, попри те, що влада постійно схиляється до Росії, хоче це використати на президентських виборах, є абсолютно об’єктивні економічні тенденції, що засвідчують поглиблення співпраці України насамперед з Європою.
14.05.03, Прес-служба УНП
|