Георгій МАНЧУЛЕНКО: “Потрібно створювати окремий структурний елемент, можливо, у складі РНБО, який би займався проблемами і питаннями миротворчої діяльності”

Ігор СЛІСАРЕНКО: В ефірі інформаційно-суб’єктивна, але вельми розважлива програма “Вражіння”. (...) Сьогодні будемо говорити за ситуацію в Іраку, які наслідки можуть бути, про долю українців, які там нині перебувають, як миротворців, так і цивільних. Гостями в студії Громадського радіо є народний депутат України, член фракції “Наша Україна”, секретар комітету з питань національної безпеки і оборони пан Георгій Манчуленко (...), підполковник, голова асоціації миротворців України Юрій Донський, (...) Любомир Токар, вчений секретар інституту проблем національної безпеки.

І коротка ремарка до цього повідомлення кореспондента Громадського радіо. Російська компанія “Інтеренергосервіс” за інформацією американської газети “Вашингтон Пост” має мільярдний контракт з іракським міністерством енергетики, і це незважаючи на відсутність в Іраку російського військового контингенту. Це, так би мовити, інформація до роздумів, ми повернемось до неї вже в ході нашої розмови.

Передусім звертаюся до Вас, пане Георгію, оскільки вже тривалий час у парламенті є досить такі запеклі дискусії, навіть не те, щоб дискусії, конкретні висуваються проекти постанов, фракції заяви роблять. Є заява фракції компартії про те, що негайно треба виводити війська. Ваш колега по фракції Микола Томенко повідомив про те, що він підготував проект постанови про рекомендацію Президенту теж відкликати війська з Іраку. Ви як секретар комітету з питань національної безпеки і оборони, яка позиція комітету, дійсно профільному в цьому питанні?

(...)Георгій МАНЧУЛЕНКО: Ви знаєте, що комітет з питань національної безпеки і оборони представлений різними політичними силами парламентськими, і відповідно є і різні думки.

Ігор СЛІСАРЕНКО: Принаймні голова цього комітету пан Крючков вже давно визначився, здається.

Георгій МАНЧУЛЕНКО: Так, він представник фракції комуністів, і відповідно не може мати якусь відмінну точку зору від тієї, яку сповідує Комуністична партія. І інші члени комітету, які теж належать до фракції комуністів, сповідують аналогічну точку зору. Я в цій ситуації дотримуюся іншої.

Дійсно, проблеми зараз є в Іраку. Я б сказав, що американці, мабуть, проґавили той момент, коли невдоволення як шиїтів, так і сунітів досягло апогею. Мабуть, політика, яку проводить тимчасова адміністрація, не зовсім відповідає вимогам сьогоднішнього дня в Іраку. Як на мене, не зовсім правильно було з боку американців те, що вони зовсім мало уваги приділяли сунітам, тобто тій общині, на яку спирався колись режим Садама Хусейна. І, можливо, занадто багато уваги було приділено шиїтам. У той же час ми бачимо, що фактично шиїти і суніти почали виступати проти коаліційних сил, - фактично, об’єдналися. Хоча вже є інформація, що молодий лідер, який власне і започаткував оці партизанські дії в Іраку, схиляється вже до ведення переговорів без будь-яких попередніх умов. Але, як на мене, були допущені певні прорахунки, в першу чергу з боку США – як лідера коаліції і країни, яка власне представляє тимчасову адміністрацію Іраку, - саме в цьому плані.

Звичайно, зараз складніше буде врегулювати ситуацію і привести її до мирного русла. У тому, що це буде зроблено, я майже не сумніваюся, але це буде зроблено більш великою ціною, ніж могло би бути.

Тому, власне, різні точки зору є і в нашому парламентському комітеті, і у фракції “Наша Україна”, яку я представляю. Це говорить про те, що триває демократична дискусія, є різні підходи, різні бачення.

Я вважав і вважаю, що національний інтерес України в Іраку є. Це без сумніву. В першу чергу, це енергетична, нафтогазова сфера. Інше питання, що зараз триває ескалація напруженості, і нашим громадянам варто утриматися від поїздок туди, навіть щодо укладення конкретних договорів. Однак інтерес там є, і від нього відмовлятися не можна.

Ви вірно підмітили, що російські компанії мають величезні контракти з Іраком, хоча вони туди своїх миротворців не надсилали. У цій ситуації дивно, чому ж Україна пасе задніх. На даний момент укладено тільки один контракт, здається, близько 3 млн. доларів. Це Чернівецький машинобудівний завод на поставку баків великої ємності Іраку. Власне, це все, що на сьогоднішній день зроблено. Чи тут відстає українська дипломатія, чи власне представники компаній мало штурмують наш МЗС з тим, щоб виходити на конкретні структури через тимчасову адміністрацію в Іраку і здобувати там конкретні підряди чи субпідряди... Зрозуміло, що тут багато буде залежати від Штатів, але росіяни вже змогли для себе виторгувати серйозний контракт. Ми чомусь в цьому плані відстаємо.

Щодо постановки питання про відкликання, то я хочу зазначити таку річ: згідно з Конституцією України парламент не має права приймати рішення про відкликання. Він може прийняти, як політичне рішення, звернення до Президента з пропозицією розглянути питання про відкликання, але остаточне рішення – за Президентом. Він його приймає на підставі подання двох міністерств: оборони і закордонних справ, вони мають постійно відстежувати ситуацію. Якщо дійсно вона настільки є напруженою, що загрожуватиме безпеці і життю наших миротворців, то на підставі цього Президент в праві прийняти рішення про відкликання миротворчого контингенту в будь-який момент, в будь-якій точці, де зараз наші миротворці знаходяться.

З іншого боку, ми знаємо, що участь у миротворчому контингенті – добровільна справа, і хлопці знають, що це не прогулянка по Хрещатику в українській столиці, - чи це Ірак, чи це Балкани, чи це Ліберія, чи це Сьєрра-Леоне. У будь-якій миротворчій операції є великий ступінь ризику. Власне, тому такі контингенти і формуються добровільно, беруться відповідні заяви. Це все також треба рахувати.

Щодо цивільних людей України, які працюють за контрактами російських фірм, тут так само вони повинні були давати собі звіт, що вони наражаються там на певну небезпеку, особливо в цей момент ескалації напруженості в Іраку. Так, звичайно, ми не повинні стояти осторонь, держава, дипломатія, МЗС, всі державні структури, які можуть чимось допомогти... Але в першу чергу, це люди, які повинні давати собі звіт, що вони через іншу країну, через іншу структуру, заїхали туди, де досить напружена ситуація. Вони повинні самі давати собі звіт, куди вони їхали і що може бути у цій ситуації.(...)

(...)Георгій МАНЧУЛЕНКО: Я б сказав, коли б наш контингент покинув позиції в Ель-Куті самовільно, то командира бригади уже б не було в Іраку. Він уже, напевно, був би в Києві і, мабуть, уже б відповідав згідно закону. Тому що це просто неприпустимо, в такій ситуації військова людина приймає якісь самостійні рішення. Ну, це просто несерйозно виглядає. Ніхто самостійно такого рішення не міг прийняти. Просто покинути, вивезти цивільну адмістрацію, вийти з Ель-Кута – і все. Ясно, що це по вертикалі погоджувалось. (...)

(...)Георгій МАНЧУЛЕНКО: А якщо Міністерство не хоче створювати сили спеціальних операцій?

Ігор СЛІСАРЕНКО: А чому, пане Георгію?

Георгій МАНЧУЛЕНКО: Зокрема, в проекті про реформування Збройних сил України я запропонував створити сили спеціальних операцій. Багатьом сухопутним генералам дуже важко збагнути суть цієї структури, якими вони функціями мають займатися, що це таке.

Ігор СЛІСАРЕНКО: Це проблема некомпетентності? Чи проблема суб’єктивізму, боягузтва?

Георгій МАНЧУЛЕНКО: Суб’єктивізму, інертності і несприйняття реалій сучасного дня, які акценти зараз треба розставляти. Що це треба посилювати діяльність розвідувальних структур, що це високоточна зброя, що це високомобільні роди військ, в тому числі створення сил спеціальних операцій, які такі нюанси уже добре знають, як на них реагувати і діяти в таких умовах.

Профільний Комітет, на жаль, не підтримав цю мою пропозицію створення сил спеціальних операцій. Я знайомий з багатьма офіцерами військ спеціального призначення, ми опрацьовували цю модель, і я направляв її ще три роки тому – була така ціла моя розробка під грифом “Таємно”. Деякі елементи реалізуються, але воно дуже куцо, дуже скупо і не відповідає вимогам сьогоднішнього дня. Тому маємо те, що маємо.

На жаль, якщо і надалі такі підходи будуть існувати і у військовому відомстві, і ще вище, то подібні проблеми будуть існувати й надалі. І я погоджуюся з думкою, що, можливо, якась, структура – можливо, дійсно, окремий структурний елемент у складі РНБО, - який би займався впритул проблемами і питаннями миротворчої діяльності... Тому що зараз ми фактично забули проблеми, які були в Боснії і Герцеговині. А треба все зараз згадувати, до того повертатися, аналізувати і тут застосовувати, в Іраку.

З другого боку, ми маємо проблему іншого плану. Так, прикро, я це розумію, і співчуття глибоке родині загиблого. Але, знову ж таки, я говорив, що миротворча операція – це теж величезний ризик. Проте ми маємо більше випадків загибелі миротворців за період миротворчих операцій на Балканах. Навіть у Сьєрра-Леоне – я не знаю, які там національні інтереси в Сьєрра-Леоне, але там загинули наші миротворці. Розбився вертоліт з екіпажем на борту, який людей перевозив. Ніхто про це не говорить. В Ліберію відправили, теж мені важко збагнути, який там є національний інтерес. Ну, розбита, розграбована країна... Говорити, що там є якісь алмази чи дорогоцінні метали?

Юрій ДОНСЬКИЙ: Нет, я не согласен, там есть национальный интерес, потому что это операция ООН по поддержанию мира.

Георгій МАНЧУЛЕНКО: Ми могли направити туди, як це роблять інші країни, 20 чи 30 чоловік, і виконати прохання ООН. А не направляти, я не пам’ятаю, п’ять сотень, чи скільки. Ну що вони там повинні робити? В Сьєра-Леоне 90% перехворіли на малярію. (...)

“Громадське радіо”, 17 квітня 2004 р.

Повна версія ефіру: http://www.radio.org.ua/reports/?id_numb=20443

Версія для друку

На першу сторінку