|
07/23/2001
Георгій МАНЧУЛЕНКО: “Україна має подбати про те, щоб на її території не було об`єктів, які можуть стати мішенню для нанесення ударів. Це, перш за все, російські станції раннього попередження в Закарпатті та Криму”
Великі дискусії тривають навколо прагнення США створити Національну систему протиракетної оборони (НПРО). Головним опонентом у цій дискусії виступає Росія, яка посилається на підписаний 1972 року США та СРСР договір про протиракетні озброєння. Якою має бути ставлення України до намірів США – на запитання з цього приводу відповідає народний депутат України, член Комітету з питань національної безпеки та оборони, член фракції Українського Народного Руху Георгій МАНЧУЛЕНКО.
--Яку позицію, на Вашу думку, має займати Україна щодо НПРО?
--У першу чергу Україна має входити зі своїх національних інтересів. Вона не повинна йти у фарватері зовнішньої політики, яку Росія намагається нав'язати всім пострадянським країнам, і має подбати про те, щоб на території України не було об'єктів, які за певних обставин можуть стати мішенню для нанесення тих чи інших ударів. Це, перш за все, російські станції раннього попередження в Закарпатті та Криму. Як на мене, Україна не повинна не лише категорично відкидати цей проект, але й за певних обставин може стати його учасником.
--Основним аргументом щодо НПРО Адміністрація Буша називає нестабільність у країнах азійського регіону. Наскільки реальна загроза для США з боку цих країн?
--Індія й Пакистан уже мають серйозні результати в галузі ракетобудування та доставки боєголовок ракетоносіями певного типу. Також можна стверджувати, що країни Близького Сходу, мусульманського світу та Північна Корея уже в близькому майбутньому дійдуть до створення зразків зброї масового знищення. Враховуючи нестабільність правлячих режимів цих країн, можна уявити, як ця зброя може використовуватися. Небезпека від цих країн загрожує не тільки США, а й мирному співіснуванню в цілому світі. Тому потрібно грати наввипередки.
--Договір, підписаний США та СРСР у 1972 році, передбачає два місця базування протиракетних озброєнь на території держави, і в кожному з цих місць може знаходитися не більше 100 ракет-перехоплювачів. Як бути з ним?
--Україна є безпосередньою правонаступницею цього договору, але через пасивну позицію МЗС про це мало хто згадує. Якщо говорити реально, то на сьогодні договір дещо застарів. Цей документ не може стати догмою чи категоричною перепоною у прагненні США захистити своє небо. Але все робити потрібно цивілізовано: сідати за стіл переговорів та погоджувати нюанси та деталі, а також домовлятися про зміни, викликані часом.
--Аналітики прогнозують, що у цій геополітичній грі США можуть поступитися своїми інтересами щодо України в обмін на підтримку Росією програми НПРО…
--Така версія існує, але я вважаю, що події останнього часу не дають підстав стверджувати це. Підтвердженням такої думки є візити в Україну міністра оборони США та прем'єр-міністра Швеції, яка головувала в ЄС, активізація Європейського Союзу щодо України, перенесення “українського” питання на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи, висловлювання на користь України Президента США Дж.Буша під час візиту до Польщі та ін. І я маю сумніви, що США та ЄС не розуміють важливості України для розвитку системи безпеки на Європейському континенті. Республіканська адміністрація США із самого початку заявила про важливість України для Європи і для зміцнення добрих відносин між нашими країнами.
23 липня 2001 р.
|