|
01/10/2006
Іван ЗАЄЦЬ: “Газовий конфлікт ще не вичерпано, маємо лише паузу, яка закінчиться під осінь”
“Слово”, 10 січня 2006 р.
-- Вже кілька тижнів українців лихоманить так званий газовий конфлікт. Вже й угода підписана про умови постачання газу в Україну, а інтерес до цієї теми в суспільстві не спадає. Що ви можете сказати з цього приводу?
--Газовий конфлікт для мене не став новорічною чи різдвяною несподіванкою. Після літнього конфлікту в новій українській владі, що позбавив її довіри народу, послабив єдність нації, і, водночас, сконсолідував антиукраїнські, так звані опозиційні, політичні сили, тільки лінивий політик не міг очікувати руйнівного удару від російської влади.
На моє глибоке переконання, літній владний конфлікт і теперішній газовий є ланками єдиного ланцюга російської політики щодо України. Конфлікт у новій владі за складом учасників, формами і засобами боротьби красномовно засвідчував присутність в ньому, щонайменше, російського інтересу, інтересу російської влади. Однак цей конфлікт не збив суспільство, на відміну від влади, з дороги Майдану, на що розраховувала Москва і п’ята колона серед українського політикуму. Отже, треба було російській владі задіяти для досягнення своїх антиукраїнських задумів сильнішу зброю, якою і стала пропозиція одномоментного підвищення для України ціни за газ в 5 разів.
-- Багато хто стверджував і стверджує, що газовий конфлікт є простою суперечкою суб’єктів підприємництва – Газпрому і Нафтогазу.
--Це не так. Газовий конфлікт – це багатоцільова акція російської влади, яку не можна інакше класифікувати як економічно-інформаційну агресію проти України.
Багато хто з політиків справедливо означав цей конфлікт як економічну і інформаційну війну проти України, розв’язану російською владою.
- Чому?
--Перше. Російська влада, до того ж за участю президента Російської федерації В.Путіна, а не підприємницька структура зініціювала даний конфлікт. Росіяни порушили існуючі угоди про постачання газу в Україну і зажадали від України перейти вже з 1 січня 2006 року на оплату газу за світовими цінами. При цьому російська влада виставила ціну в 230–250$ за 1000 м3, що є насправді не ринковою ціною, а адміністративно встановленою, значно вищою від світової. Пропозиція росіян про одномоментне і багатократне підвищення цін на газ позбавляла українців перехідного періоду для входження в ринкову систему відносин з Росією в ділянці енергопостачання. Українці ще не забули до чого привело українську економіку тисячократне підвищення Росією на початку дев’яностих років минулого століття цін на нафту і паливо. Досить згадати інфляцію в десять тисяч разів. Тому, ні Президент України, ні уряд, ні громадяни України не могли погодитися на ультиматум Росії, не могли сприйняти пропозицію Кремля інакше як економічну агресію.
Не слід забувати й те, що російська влада не переставала шантажувати українців відключенням газу, якщо московські пропозиції не будуть сприйняті українською стороною. Врешті-решт росіяни вдалися в перші дні нового року до значного зменшення постачання газу в українські газотранспортні мережі. Цим росіяни в односторонньому порядку остаточно вийшли за межі українсько-російської правової бази і, по суті, вийшли з переговорного процесу.
Друге. Росіяни вибрали диявольський час для здійснення своїх задумів – напередодні зимових морозів. Саме в цей час найбільш вразливими через нестачу газу стають громадяни та комунальні структури. Розрахунок північних сусідів простий – породити проблеми з забезпеченням осель українців теплом і позбавити українську владу підтримки народу.
Крім того, російська влада закрутила цю карусель напередодні новорічних та різдвяних свят, щоб вибити з українських сердець велику радість і великі сподівання. А це вже елементи психологічної агресії, спрямованої на послаблення потенціалу громадського опору політиці Москви.
Третє. Економічну та психологічну агресію проти України Кремль посилив інформаційною агресією. Користуючись безперешкодним доступом до інформаційного простору України, російські засоби масової інформації, а також їх сателіти в Україні виставляли українську владу ініціатором конфлікту, а Україну – державою-злодійкою. Протягом тижнів суцільна брехня витікала з усіх російських чиновників, політиків та журналістів і поширювалась в українському інформаційному просторі, щоб не допустити консолідації українців.
- Які цілі переслідував Кремль в цьому конфлікті?
--Таких цілей – ціла низка, зокрема двостороннього та геополітичного масштабу.
Перш за все, російська влада прагне через значне підвищення цін на газ знизити конкурентноздатність українських підприємств і доходи громадян, ослабити економіку та ускладнити соціально-політичну ситуацію в Україні. Це неприкрита неоколоніаліська політика Москви, спрямована на затягування України в сферу російських впливів і ліквідацію української державності. Конфлікт в черговий раз красномовно засвідчив, що Росія не визнає самого факту існування України як незалежної держави. Москву також лякає зростаюча роль України як регіонального лідера, що руйнує СНД.
Друге. Важливим мотивом розпалювання газового конфлікту для російської влади є прагнення дискредитувати нову українську владу перед її громадянами та світом. Російська влада не змирилася з вибором українців. Вона не може заспокоїтися, що Україна має владу не санкціоновану Москвою, яка потенційно прагне реалізовувати політику європейського вибору.
Третє. Російська влада прагне дестабілізувати політичну ситуацію в Україні, намагається порушити єдність нашої нації через створення умов для невдоволення громадян, щоб забезпечити реванш старого владного бандитського режиму, підтримуваного Москвою під час президентських виборів і вкрай лояльного для Кремля. Теперішня виборча кампанія повністю оголила політику так званої опозиції, що складається з політичних сил, які раніше цементували старий режим. Це – Партія регіонів, СДПУ(о), КПУ, ПСПУ, НПУ тощо. Заклики до повноструктурного членства України в ЄЕП та СНД, до надання російській мові статусу другої державної, до федералізації України стали програмовими положеннями цих політичних сил. Немає жодного сумніву, що ці політичні сили задіяні Москвою в газовому конфлікті, що вони є ініціаторами конфлікту і п’ятою колоною Кремля. Якби в Україні не сформувалась така п’ята колона під лейбою опозиційності до Президента В.Ющенка, до нової влади, російська влада ніколи б не пішла на такий крайній варіант відносин з Україною.
Четверте. Агресія Москви безумовно спрямована на дискредитацію самої помаранчевої революції і недопущення утвердження в Україні повномасштабної, повноцінної демократії з високими соціальними стандартами життя громадян, бо це розходиться з вектором руху російської влади, яка останнім часом деградує в бік авторитаризму.
П’яте. Російська влада хоче, нарешті, доступитися до української газонафтової транспортної системи, щоб суттєво посилити свій вплив на Україну і ще в повнішій мірі зреалізувати себе на європейському континенті як монополіст по постачанню енергоносіїв в країни ЄС.
Безумовно, одним з мотивів творення цього газового конфлікту є для Москви бажання поповнити свій державний бюджет. За останні два роки апетит Кремля до наповнення казни нафтовими доларами розгулявся ще й як. Нині найкращий час забезпечити найбільший приріст вже газових доларів. Тут навіть російське прислів’я „Договор дороже денег” Кремль викинув на смітник. А російська влада завжди розпочинала з найбагатших шкуру дерти.
Шосте. В цьому конфлікті присутній також геополітичний вимір.
Москва хоче посварити Україну з країнами ЄС, поширюючи у світі брехню про те, ніби українці крадуть європейський газ, не хочуть визнавати ринкових відносин в газопостачанні, не здатні забезпечити надійний транзит газу на Захід і багато чого іншого. Москву лякає те, як Захід сприйняв помаранчеву революцію. Російська влада прагне вирити рів на шляху інтеграції України до ЄС, НАТО, СОТ. Газовий конфлікт — це проба Росією нових інструментів для чергового поділу Європи на сфери впливу, для стримування процесів побудови нової Європи без розподільчих ліній в її історичних цивілізаційних кордонах. Цим газовим конфліктом Росія випробовувала і Захід, тестувала його на сприйняття її „нової” енергетичної політики.
Російська влада усвідомлює, що протягом кількох років будуть прийняті світовою спільнотою важливі стратегічні рішення по формуванню нового глобального безпечного в тому числі і енергетичного порядку. Тому, Росія намагається зайняти найвигідніші позиції вже зараз, зокрема зафіксувати черговий, достатньо високий ціновий поріг на газ, що гарантуватиме в умовах вичерпності природних енергетичних ресурсів чималі доходи. До цього ще слід додати, що я вже говорив. А саме те, що Кремль через цей газовий конфлікт хоче посилити роль Росії як монополіста по постачанню газу на європейському континенті.
Не треба також забувати про те, що Російська влада використовує цей конфлікт для актуалізації єепівської проблематики. Особливо вона старається вбити в суспільну свідомість міф про те, що нібито, при повномасштабному членстві України в ЄЕП і СНД ціни для українців на газ будуть низькими і не підвищуватимуться до світових. Жодними єепами не можна зупинити появи світових цін, як не можна зупинити сходу і заходу сонця. І від цієї реальності нікуди подітися. Ресурси не безмежні і ціна їх зростатиме кожного року, хочуть цього чи ні в Кремлі.
- Шановний Іване Олександровичу як ви оцінюєте угоду між Газпромом, Нафтогазом та Росукренерго? Чи домоглася Україна свого?
--Ця угода не вирішила жодної важливої проблеми для України не тільки в довгостроковому, але й у короткотерміновому вимірі по нормалізації відносин з Росією і газопостачанню в Україну. Скоріше всього, ця угода породить цілу низку нових для України дестабілізаційних процесів. Хіба що вона забезпечить передишку і цій війні, але на досить короткий час. Це передишка з кляпом в роті. Від цієї угоди і від того, як діяла наша влада в цьому конфлікті, особливо в завершальній фазі переговорного процесу, в мене залишився, м’яко кажучи, дуже гіркий присмак. Я чогось думаю, що щось подібне відчуває більшість громадян.
- Роз’ясніть, будь-ласка, цю позицію. Адже урядовці стверджують, що це перемога.
--Добре. Почну з характеристики угоди. З цієї угоди випливає, що українці погодилися не тільки на майже двохразове зростання ціни на газ, але й на те, щоб запустити на внутрішній ринок, у сферу реалізації поставленого громадянам України і українським підприємствам газу російський капітал через створення спільного підприємства з розподілом активів 50:50. Таким чином треба визнати, що українська влада погодилася на додатковий вплив російської влади на економіку цих соціальних сфер у України. До того ж цей вплив Кремля буде оплачуватися українськими громадянами, українським покупцем. Практика діяльності таких підприємницьких структур не раз переконувала нас, що саме в такий спосіб реалізуються корупційні схеми. Яким чином з’явилося в угоді положення про створення, та ще й в такому спішному порядку, цього непотрібного для України СП? Чия це ініціатива? Російська влада вишантажувала створення цієї структури чи може спільно російсько-українська мафія? Поки що наші урядовці цього не прояснили. Одначе, шанс СП є досить серйозною проблемою для України. Тому наші громадяни мають знати все про появу і призначення цього положення угоди. Тест угоди дозволяє Росії через якихось півроку знову поставити питання про підвищення ціни на газ і про доступ до української магістральної труби. Чи не стане таке СП додатковим інструментом тиску на українську владу. Без сумніву, стане. Вже зараз слід подбати про мінімізацію впливу російського капіталу через це СП, якщо воно буде всупереч здорового глузду створене. Активами СП з боку України не можуть бути об’єкти інфраструктури газопостачання.
З підписанням угоди Україна суттєво погіршила можливості диверсифікації постачання газу, зокрема з Казахстану і країн Центральної Азії, бо погодилась визнати досить фантомну структуру Росукренерго монополістом, єдиним постачальником газу в Україну з цього регіону. Зконструйований в цій угоді ціновий механізм стимулюватиме країни Центральної Азії до суттєвого підвищення цін на газ для України у випадку укладання прямих договорів, а також дозволятиме Росії вже в короткостроковій перспективі, не пізніше ніж через півроку, виставити для України нову ціну на газ, не нижчу за 230 доларів за тисячу метрів кубічних. І так воно й буде. Буквально через півроку українській владі доведеться знову підписувати нову угоду з російською стороною, але в ще гірших умовах, ніж тепер. По-суті ця угода складена таким чином, що через півроку наступить договірно-правовий вакуум у відносинах між Україною і Росією в газовій сфері. Адже в угоді сказано, що ціна в 95 доларів діє лише в першому півріччі поточного року, що за такою ціною буде поставлено 34 млрд. куб.м. Даний обсяг газу означено як річну поставку. Тому виникає ще одне питання: чи покриє Україна річну потребу в газі, докуповуючи лише 34 млрд.куб.метрів? Скоріш за все цей обсяг газу надійде до України в першому півріччі, в кращому випадку за 7-8 місяців. А що буде після цього, коли позначений в угоді ліміт поставок газу буде вичерпано і завершиться строк дії ціни в 95 $? Не важко передбачити, що потрібно буде укладати нову угоду. І тут Україна підпаде під ще більший тиск, бо вже без оглядки шантажуватиметься Росією, так як діюча угода не діятиме в частині зобов’язань по поставках і по ціні. При цьому позиція України послаблюватиметься тим, що чинна угода забезпечує Росії транзит газу на Захід на п’ять років, до того ж за постійно діючою ставкою в 1,6 $ за транспортування 1000 куб.метрів газу на 100 кілометрів.
Все це позбавляє українську владу можливості розробляти та реалізовувати стратегічні програми розвитку економіки.
- Але ж урядовці стверджують, що відповідно до п’ятого пункту угоди ставки за транзит і ціни на газ не можуть змінюватися з ініціативи однієї сторони і без згоди іншої.
--Цей пункт угоди виписаний трішки складніше, ніж прочитують його урядовці. Дійсно, ставка плати за транзит і ціна природного газу, відповідно до угоди, можуть змінюватися тільки за взаємною згодою сторін. Але в цьому пункті угоди чітко визначається, до яких цін і до яких ставок плати за транзит стосується така вимога. А саме, до тих, які визначені в чинній угоді. Це означає, що таке обмеження діятиме лише півроку, бо відповідно до пункту четвертого угоди, ціна на газ (95 $ за 1000 куб.метрів) визначена лише для обсягу газу в 34 млрд.куб.метрів і тільки на термін - перше півріччя 2006 року. Про будь-які інші ціни, і про будь-які інші терміни їх дії щодо поставленого в Україну газу мова в угоді не йде. Тому через півроку потрібна буде нова угода.
Взагалі в угоді можна знайти багато неточностей, які засвідчують низьку кваліфікацію переговорників з української сторони. Так, в пункті першому угоди говориться про транзит “через територію України і Російської Федерації.” Як бачимо, тут з’являється якась єдина територія для двох держав. Якщо українські чиновники не розуміють російської мови, то мали б знати, що для такого випадку українське законодавство зобов’язує їх підписувати угоду також в україномовному варіанті.
- Чи можна було українській владі домогтися від Росії кращої угоди?
--Безумовно. Я й зараз вважаю, що при певних обставин можна було б домогтися від Росії продовження постачання газу в Україну за угодами і контрактами, які б мали діяти до 2009 року. То була б виключно тяжка битва, але, принаймні, за цей варіант слід було довше поборотися. Чому так швидко українська влада відійшла від цього варіанту – чітких пояснень немає й до сьогоднішнього дня.
В чому достеменно я переконаний, так це в тому, що якби українська влада мала більшу витримку і політичну волю, більше вірила у свій народ, то домоглася б значно кращих умов постачання газу в Україну і умов його транзиту на Захід.
Безумовно позиції української влади були суттєво ослаблені через наявність потужної п’ятої колони в українській владі. Зокрема в парламенті ця п’ята колона Москви формується фракціями Партії регіонів, СДПУ(о), КПУ, НПУ та іншими. Саме ці політичні сили в різний спосіб викликали російську владу, як кажуть в народі, з лісу для боротьби з новою українською владою, а насправді для боротьби з українською державністю, з українським народом. Тому відповідальність за значне погіршення ситуації в ділянці забезпечення газом України мають розділити як уряд, так і ті політичні сили, які замість обстоювання українських національних інтересів перед Росією по-суті демонструють підтримку російської влади в газовому конфлікті. Однак, і в такій ситуації українській владі можна було домогтися значно більшого, якби урядовці діяли розумніше.
Спочатку українська влада зайняла досить патріотичну і прагматичну позицію. Переговорникам з української сторони була надана найвища політична підтримка, зокрема через пряму участь президента В.Ющенка в переговорному процесі з російською стороною. Але кінцева фаза переговорного процесу, коли треба було формалізувати в угоді позначену Президентом України політичну позицію, була невиправдано пришвидшена та скорочена і вже не забезпечувалася належною політичною підтримкою. Лише однієї ночі від останньої недопоставки Росією газу в українську газотранспортну систему вистачило українській стороні, щоб здатися і укласти нову угоду по постачанню газу в Україну. Склалося враження, що українська влада злякалася своєї ж, до того ж, ефективної позиції. Їй вистачило волі лише для того, щоб політично позначити позицію України, а не вистачило витримки, щоб належно формалізувати цю позицію в угоді і гідно завершити діалог зі своїм народом.
Ще більше наша влада злякалася позиції народу. Позиція пересічних українців виявилася патріотичнішою, радикальнішою, ніж позиція переговорників, та й влади загалом. Практично вся нація, як у випадку з Тузлою, стала на захист своїх інтересів. Дуже стрімко наростала консолідація нації навколо початкової позиції влади – домогтися від Росії виконання діючих контрактів з постачання газу і не погоджуватись на нові кабальні умови. По всій Україні почав розгортатися рух – “не купуй російських товарів”. Тобто, в української влади був чималий запас часу для відстоювання своєї яскраво заявленої позиції. До того ж, Росія перегнула палку і щодо країн ЄС. Не треба бути великим мудрецем, щоб побачити в нейтралітеті ЄС підтримку України. З ким би я не говорив в ті дні про газовий конфлікт, всі мої співрозмовники були налаштовані на те, щоб вимагати від Росії виконання діючих контрактів і не відходити від цієї позиції, принаймні, допоки не відбудеться нарада міністрів енергетики країн ЄС.
Чому українські переговорники поспішили так швидко змінити свою початкову позицію і пристати до пропозиції Кремля, яка є вкрай невигідною для України. Мотиви російської влади, щоб поспішати, цілком зрозумілі: Москва не могла не враховувати швидкої консолідації української нації, сплеску патріотизму українців. Як і того, що країни ЄС опинилися в загрозливій ситуації щодо забезпечення газом, вийти з якої без підтримки України вони не змогли б. Чому ж поспішили українські переговорники? Чи не від того, що втратили політичний супровід, коли Президент виїхав з Києва? Чи через побоювання, що ЄС не підтримає цілком справедливих вимог української влади? Влада повинна дати відповідь на ці запитання як своїм громадянам, так і поінформувати ЄС. Найголовніше те, що залишиться в пам’яті людей. Але влада так і не пояснила своїм громадянам мотиви свого досить дивного поводження. Чому?
- Які ж уроки з цього конфлікту слід засвоїти? Що робити далі?
--Уроків цих дуже багато. Але найголовніші такі.
Перше. Треба зрозуміти, що газовий конфлікт ще не вичерпано, що маємо лише паузу, яка закінчиться під осінь. Тому треба уряду вже від сьогоднішнього дня добре готуватися до нових переговорів з Кремлем. Добре готуватися – це проінвентаризувати всі відносини з Росією та здійснити ряд заходів по їх переведенню в площину справді міждержавних відносин, а не відносин владних верхівок. Зокрема, слід здійснити реальні кроки, щоб домогтися від Росії використання української території та майна Чорноморським флотом на умовах оренди за світовими цінами. Кремль вже нині має відчути, що Чорноморський флот покине територію України якщо не раніше, то й не пізніше 2017 року.
Друге. Українській владі треба остаточно відмовитися від політики багатовекторності в міжнародних відносинах, прискорити вихід України з ЄЕПу та СНД і без хитань та вагань взяти курс на членство Укоаїни в СОТ, НАТО, ЄС.
Третє. Український уряд має негайно приступити до реалізації ефективних програм з енергозбереження та програм з диверсифікації постачання енергоносіїв в Україну.
Четверте. Уряд має забезпечити збереження газотранспортної системи України в державній власності та вжити заходів по недопущенню російського капіталу до реалізації газу на внутрішньому ринку .
П’яте. Українці мають виявити потужний громадянський опір неоколоніаліській політиці Кремля, аж до відмови купувати товари російського походження, а також рішуче відкинути дії п’ятої колони Москви в українській владі. Треба актуалізувати гасло: “Люби своє”.
Шосте. Слід домогтися відставки міністра Плачкова та керівника “Нафтогазу україни” Івченка, які не забезпечили вигідних для України умов в укладеній з росіянами угоді про врегулювання відносин в газовій сфері.
Нарешті, слід вжити заходів щодо посилення патріотичної складової в українській владі, по забезпеченню в державному врядуванні ідеології національної демократії, а не лібералізму.
“Слово”, 10 січня 2006 р.
|