|
02/24/2003
Директор дослідницьких програм Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Олександр Мосіюк аналізує події і тенденції поточного періоду та дає їм оцінку
Аналіз економічних показників, геополітичного розкладу сил та вплив на внутріполітичну ситуацію в Україні.
Подією тижня можна вважати заяву, підписану 23 лютого в Москві Президентами України, Росії, Білорусії та Казахстану про початок формування Єдиного економічного простору в рамках чотирьох держав. До вересня повинна бути підготовлена угода про узгоджену економічну політику, гармонізацію законодавства і створення єдиної регулюючої міждержавної Комісії з торгівлі та тарифів.
В заяві президентів відзначено, що результатом розпочатої в Москві роботи повинно стати створення Організації регіональної інтеграції. З цією метою створено Групу високого рівня, яка буде наділена відповідним мандатом. Керівництво групи знаходитиметься в Києві, а очолюватиме її представник Казахстану. Заяву від імені президентів зачитав Леонід Кучма. За його словами, до єдиного економічного простору держави мають намір перейти через створення зони вільної торгівлі. Кучма назвав це „першою головною метою” нової структури. За словами Олександра Лукашенка, до початку наступного року має бути досягнута повна свобода пересування товарів на територіях чотирьох країн. Нурсултан Назарбаєв відзначив, що створена група повинна займатись регулюванням тарифів незалежно від урядів. З цією метою вона повинна отримати відповідний мандат від парламентів.
Сенсаційна заява викликала бурхливу хвилю коментарів українських та зарубіжних політиків та експертів у дуже широкому діапазоні оцінок, які суттєво відрізняються, як по загальній тональності так по конкретному змісту.
На думку лідера Української Народної Партії Юрія Костенка: “Діаметрально протилежні заяви, які робить Президент з інтервалом в два тижні, дискредитують Україну як на Заході, так і на Сході”. “Впадає в око відсутність політики українського керівництва і в зовнішньополітичному аспекті, бо пару тижнів тому Президент з таким же ентузіазмом заявляв про інтеграцію в Європу. Пройшло кілька днів – і він заявляє протилежне. Це свідчить про те, що в Україні на рівні державної влади так і не сформована цілісна зовнішньополітична доктрина”, - заявив Костенко. “Ні в першому, ні в другому випадку Президент не пояснив, через які механізми відбуватиметься інтеграція – чи то східна, чи то західна.Згідно з Конституцією всі рішення щодо участі України в наддержавних структурах ухвалює Верховна Рада”. Окрім того український політик наголосив, що “будь-яка інтеграція передбачає гармонізацію законодавства” та навів приклад Польщі, яка, “перш ніж інтегруватися до ЄС, змінила лише за останній рік понад 200 законів”, а “в цілому, для того, щоб держава була членом європейської спільноти, потрібно змінити норми декількох тисяч законодавчих актів та привести рівень економіки та соціальних стандартів до рівня європейського”. “Щодо російського вектора – щоб стати членом Організації регіональної інтеграції, потрібно гармонізувати законодавство чотирьох країн, а це дуже тривалий і складний процес”. Костенко наголосив, що “надати повноваження будь-яким наднаціональним органам, утворення яких передбачає підписана в Москві заява, можна лише через відповідні зміни до Конституції та підтвердження всенародним референдумом.”
Борис Тарасюк назвав московську зустріч президентів „новою біловезькою групою, із претензією на те, що у СНД з”являється новий вимір”. На його думку „ця ініціатива є РR- кроком, мета якого – показати, що СНД живе і працює”. Як вважає Тарасюк, на московські ініціативи „чекають забуття й нереалізація”. „Ця ідея суперечить нашій меті набуття членства в ЄС, меті створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС”.
Оглядач Інтернет видання ForUm Андрій Міселюк в статті „Азійський вибір України” пише: „Путіну таки вдалось остаточно затягнути Україну в зону російського впливу. Замість ЄврАзЕС на вивісці нової зони, створеної спеціально під Україну, буде написано „Єдиний економічний простір”. Далі автор статті цитує директора Національного Інституту стратегічних досліджень Анатолія Гвльчинського, який два місяці тому писав: ”ЄврАзЕС – не економічний, а в першу чергу геополітичний проект, спрямований на відновлення статусу Великої Росії, її ствердження в якості самостійного центру міжнародної інтеграції. Його ціль – підсилення домінуючого впливу РФ на пострадянському просторі. Україна, по суті, являє „критичну масу” щодо можливостей реалізації відповідного проекту. Геополітична значимість цього проекту значною мірою залежить від того, чи стане Україна його повноправним членом. Скажений, постійно зростаючий політичний тиск на Україну зі сторони Росії має відповідну основу... Вступ нашої держави до ЄврАзЕС, по суті, буде означати зміну її геополітичної орієнтації, фактичну відмову від євроінтеграційного курсу. Практика функціонування ЄврАзЕС засвідчила згортання об”ємів товарообігу між його членами, зниження експорту в РФ і погіршення сальдо зовнішньої торгівлі між членами Співтовариства і Росією... Вступ України в ЄврАзЕС може створити „зелений” коридор, по якому створені на дешевих енергоносіях російські товари можуть заповнити нашу територію.”
Наближений до адміністрації президента політолог Володимир Малинкович в своїй статті „Московський фокус”, опублікованій 24 лютого Інтернет-виданням „Українська правда”, зазначає, що „якби пропозиція створити єдиний економічний простір СНД з'явилася десять років тому, її можна було б обговорювати всерйоз. Більш того, у ті часи, на мій погляд, у цьому була необхідність, тому що тоді такий простір допоміг би захистити від повного розвалу економіку пострадянських країн, організовану як єдине ціле. Зараз від "єдиної господарської системи" нічого не залишилося, причому Україна вже побувала на дні економічної ями і тепер, створивши хоч і слабеньку, але самостійну економіку, починає з цієї ями виповзати. Боюся, що сьогодні єдиний економічний простір країн Євразії – не більш ніж утопія, а точніше – політична спекуляція. У єдиному євразійському економічному просторі не може бути зацікавлена, насамперед, Росія. Впевнений, що ні за яких обставин вона не буде продавати нам нафту і газ за своїми внутрішніми цінами (інакше, її чекає економічна криза) і не відкриє свої кордони для більш дешевої робочої сили з країн СНД, особливо з майже п'ятдесятимільйонної України. А оскільки цього не буде, нічого не виграє від такого простору й Україна. Зона вільної торгівлі на ринках СНД нам потрібна (поки це найважливіші для нас ринки), але переорієнтовувати усю свою економіку (або її велику частину) на роботу за правилами євразійського ринку нам украй не вигідно, тому що це ринок відсталих технологій і, відповідно, товарів низької конкурентноздатності. Ми уже вибрали європейський напрямок, і рухатися нам потрібно саме туди – на європейські ринки. Це важкий шлях зниження собівартості й підвищення якості українських товарів, але якщо ми його не пройдемо – ми назавжди залишимося країною другого або третього сорту, до того ж залежною від Росії. Переорієнтація нашої економіки на простір Євразії викличе природну недовіру до неї з боку нинішніх і потенційних західних (і, до речі, не тільки західних) партнерів й істотно обмежить наші перспективи. Сказане зовсім не означає, що нам варто скорочувати економічні зв'язки з Росією. Ні, нам необхідно їх розвивати, причому як стратегічно партнерські, але тільки на рівні взаємин між самостійними економічними просторами.
Не вигідний нам єдиний простір і політично. Сьогодні мова йде тільки про економіку, але економічна єдність не може не передбачати створення, нехай і згодом, правової й політичної надбудови. А всі партнери України на цьому просторі політично рухаються в напрямку, протилежному нашому. Вони зміцнюють авторитарні режими (у Білорусії Лукашенка режим цей настільки авторитарний, що далі, здається, й нікуди), а ми ж, начебто, маємо намір переходити до парламентської системи управління європейського зразка. Яка ж тут може бути загальна політична надбудова? Навіщо ж усе це робиться? Міркування, повторю, насамперед, політичні. Кучма наполягає на вільній економічній зоні, а Путін, не виключаю, готовий на неї погодитися лише за умови загальної економічної переорієнтації України на північний схід. Шлях до єдиного політичного простору буде поетапним (колись ще він завершиться, та й чи завершиться взагалі?), але Україна й інші країни СНД візьмуть на себе зобов'язання, що, з погляду російського президента, будуть сприйняті на Заході як розширення сфери впливу Росії й підвищення її політичної ваги у світових справах. А до цього Путін, як ми не раз бачили, зовсім не байдужий. Людям же з оточення Кучми декларація про єдиний простір потрібна для того, щоб залучити на свій бік українських громадян, зорієнтованих на тісні зв'язки з Росією. Таких в Україні чимало, і за динамікою наших взаємин вони стежать не дуже уважно (тут головне – емоційне налаштування). Враховується, думаю, і можливість поставити в наднезручне становище Віктора Ющенка. Якщо той буде активно критикувати московську угоду, він може втратити частину своїх прихильників на сході”. Політолог робить висновок, що „московська заява - тактична гра політиків, один із яких, Кучма, приречений піти у безвість. Нашій країні ця гра, думаю, користі не принесе”.
Комуніст Георгій Крючков та представник Соціал-демократичної партії (об”єднаної), віце-спікер парламенту Олександр Зінченко оцінили московську подію, як позитивну. Зінченко, зокрема, назвав заяву президентів „амбіційною заявкою на радикальні зрушення в економічній політиці", зауваживши при цьому, що за останній рік економічні відносини між Україною і Росією значно погіршилися, зокрема товарообіг між країнами знизився на 30%, чи 800 млн. доларів.
Відзначимо, що попередник прем”єра Кінаха, уряд якого в такий спосіб „відзначився” в російсько-українській співпраці, прийшов на зміну Уряду Віктора Ющенка, який попри критику соціал-демократичних та інших опонентів за недостатню роботу по розвитку українсько-російських взаємин досягнув збільшення товарообігу між двома державами без продукування гучних інтеграційних ініціатив.
Заступник голови АП України Анатолій Орел наголосив, що заява президентів про створення Єдиного економічного простору не змінює зовнішньополітичний вектор України, і країна зберігає курс на євроатлантичну інтеграцію. На його думку, єдиний економічний простір буде базуватись на принципах Всесвітньої торгової організації.
В коментарях російських експертів та політиків домінує позитивна оцінка, події, що відбулась в Москві 23 лютого 2003 року. Так міністр економічного розвитку Росії акцентує увагу на тому, що „це перша домовленість на просторі бувшого СРСР, яка має на увазі створення наднаціонального органу по зовнішньо-торгівельному регулюванню”. На його думку країни мають намір входити в світову економіку спільно і домовились про жорстку координацію вступу в СТО. ”Необхідно повністю уніфікувати внутрішнє законодавство, принципи бюджетної політики, відмовитись від світових умов конкуренції і „точкових інвестицій” для своїх підприємств”, - вважає російський міністр.
Депутат Держдуми Росії Вячеслав Ігрунов, вважає що "вчорашні угоди є блискучими. Це поворотний пункт". На думку Ігрунова, "не існує можливості одночасно робити кроки в одну і в іншу сторони - штани швидко порвуться, видовище буде не дуже приємне.” Російський депутат впевнений, що "нам необхідно інтегрувати пострадянський простір таким чином, щоб він цілим материком рухався в ЄС".
Отже, тепер до Європи не лише з Росією, але і з усім пострадянським простором?
Газета „Комерсант” в статті „Союзный приговор” висловила думку, що „чотири президенти зробили хорошу міну при практично не змінній грі, заявили про новий етап інтеграції. При цьому порівняно з митним союзом було зроблено крок назад: президенти анонсували лише створення спільної зони пересування товарів і капіталів, а митний союз передбачає, що ця мета уже досягнута. І мова йде про створення загальної системи зовнішньоекономічного регулювання.
Відзначимо також думку московського журналіста Віталія Портникова, який в інтерв”ю Українській службі радіо ВВС відмітив, що керівники чотирьох держав фактично визнали неефективність СНД, ЄврАзЕС і Митного союзу та спробували створити нову організацію регіональної співпраці.
Серед лідерів інших країн СНД подію прокоментував Президент Грузії Едуард Шеварднадзе: ”Трохи незрозуміло, чому ця зустріч була присвячена створенню зони вільної торгівлі, адже дане питання неодноразово обговорювалось на саммітах СНД. В січні в Києві ми домовились, що остаточне рішення по цьому питанню буде прийняте у вересні 2003 року”.
Серед інших політичних подій в Україні слід відзначити рішення РНБО про доцільність відправки в одну з країн Перської затоки українського батальйону радіологічного, хімічного та бактеріологічного захисту, подолання парламентом України вета на два законопроекти – один з яких стосується надання пільг українським книговидавцям, інший передбачає скасування плати за вхідні телефонні дзвінки, заяви представників опозиційного до влади блоку БЮТ, народних депутатів України Анатолія Матвієнка та Віктора Шишкіна про те, що на з”їзді депутатів від опозиції, що має відбутись на початку березня, буде оголошено єдину кандидатуру від опозиції на посаду майбутнього президента України. В галузі партійного будівництва слід відзначити реєстрацію Міністерством юстиції України 21 лютого Української Народної Партії (лідер – Юрій Костенко), що утворилась на базі Українського народного Руху, інтерес до якої з боку громадян України в останній час помітно зростає.
Підсумовуючи думки експертів та політиків, можна відзначити водночас кілька паралельних тенденцій та політичних сценаріїв, що відбуваються з участю України чи в Україні. Найпростішою і цілком зрозумілою є логіка поведінки російської влади, яка методично і цілеспрямовано домагається поширення політичного та економічного впливу на пострадянський простір, найважливішою країною на якому для Росії є Україна. Неприйнятний для Заходу, дискредитований політичними скандалами як за межами, так і внутрі України Президент України став головним об”єктом політичної атаки владної російської еліти на чолі з Президентом Путіним. Найважливіші для країни угоди – про паралельну роботу енергосистем, про створення міжнародного газового консорціуму, і тепер, про створення єдиного економічного простору підписані без попередньої проробки українськими урядовцями та фахівцями, є по-суті результатом „ковбойської” політики росіян щодо Леоніда Кучми. Парламент, як орган законодавчої влади, який згідно статті 85 Конституції України визначає основи внутрішньої та зовнішньої політики, при цьому ігнорується, як інститут. Нагадаємо, що за постанову по результатам парламентських слухань щодо євроінтеграції України проголосувало близько 300 депутатів (300 - це конституційна більшість), Президент же підтримавши неодноразово цю позицію, і яка зафіксована в усіх останніх його офіційних зверненнях до парламенту, несподівано підписує угоду, яка в своїй суті означає прямо протилежну геополітичну орієнтацію держави. Отже, у зв”язку з оволодінням таким важливим ресурсом впливу, Росія безперечно зацікавлена у його збереженні. Особливо шкідливими, і, по-суті, провокаційними за цих умов виглядають дії радикальної опозиції в Україні, які замість кропіткої будівничої роботи по розвитку партійних та інших структур громадянського суспільства, організаційної роботи по приведенню суспільства в стан такої активності, яка б забезпечила зміну політичного режиму, заганяє особисто Кучму в глухий кут політичного рингу, і сприяє тим самим його діям, пояснюваним з точки зору біології, а не політики. Тактика „бліцкригу”, обрана нинішньою російською владою щодо Кучми, надто вже ігнорує внутріполітичні українські реалії, тому може мати успіх лише за умови збереження та посилення авторитаризму, заміни Кучми на такого політика, який буде зацікавлений у реальному, а не піарівському втіленні вищеназваних проектів. Навіть серед дуже лояльних до Леоніда Кучми діячів важко знайти особу, яка була б реально зацікавлена після здобуття президентських повноважень провадити настільки нелогічну з точки зору національних інтересів України політику. Тому цілком можливо, що і російська влада розуміє потужну PR-складову своїх дій зважаючи на наближення президентських виборів в Росії. Виграш Путіним минулих президентських виборів на патріотичному піднесенні росіян у зв”язку з його рішучістю щодо „чеченських терористів” більше не спрацює із-за відсутності реальних успіхів в боротьбі з ними. Тому потрібен новий потужний інформаційний привід. Його роль успішно могли б виконати значні „успіхи” в підкоренні СНДівського простору, насамперед України. Але звичайно, прагматична російська влада сприйме будь-який вибір українців. До реального втілення даних Кучмою росіянам стратегічних авансів тернистий і довгий шлях. Для опозиції важливо не йти у фарватері провокації, не давати провладним політикам PR-бонусів і не відповідати на події жорсткою антиросійською риторикою, до якої часто вдаються праві партії, а будувати свою стратегію на порівняльних оцінках, що дають кращі перспективи економічного розвитку в інших, відмінних від запропонованих моделях стосунків України і Росії. Найефективніший спосіб боротьби – здобуття владних повноважень патріотично налаштованими політиками на всіх щаблях української влади. Перехід же патріотів в глуху опозицію в цій конкретній ситуації, в якій знаходиться Україна, є грубою політичною помилкою і на практиці є заповітною мрією антиукраїнських сил.
24.02.03, Інститут демократії ім. Пилипа Орлика
|