|
03/11/2003
Директор дослідницьких програм Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Олександр Мосіюк аналізує події і тенденції поточного періоду та дає їм оцінку
Аналіз економічних показників, геополітичного розкладу сил та вплив на внутріполітичну ситуацію в Україні.
До основних тем та подій тижня можна віднести:
- проголошення Л. Кучмою політичної реформи, коментарі політиків та експертів щодо її змісту, перспектив здійснення та можливих наслідків;
- акції опозиції;
- єдиний економічний простір, як чергові інтеграційні граблі;
- підписання Президентом Указу про направлення українського батальйону до Кувейту.
Політична реформа. 5 березня Леонід Кучма звернувся до народу з новою ініціативою в розвиток теми звернення до народу від 24 серпня 2002 року стосовно проведення в Україні політичної реформи, а наступного дня надіслав до Верховної Ради України законопроект N 3207 з цього приводу. Президент, зокрема, запропонував:
· створити двохпалатний парламент, - нижню палату – Державні збори (300 депутатів) формуватимуть партії та блоки на пропорційній основі на підставі результатів виборів, Палату регіонів - представники регіонів (по три від областей, АР Крим, Києва та Севастополя);
· передати частину повноважень уряду і двохпалатному парламенту, зокрема, пропонується щоб Президент вносив за пропозицією постійно діючої парламентської більшості подання про призначення Державними зборами Прем'єр-міністра України;
· щоб персональний склад Кабінету Міністрів України призначався за поданням Прем'єр-міністра України Державними зборами, Президентом України відповідно до наданих Конституцією України повноважень;
· включати до складу Кабінету Міністрів лише Прем'єр-міністра України, першого віце-прем'єр міністра, віце-прем'єр-міністрів (нині до складу кабміну входять також і міністри);
· залишити за Президентом право призначати за поданням Прем'єр-міністра України: Міністра внутрішніх справ України, Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністра закордонних справ України, Міністра оборони України;Голову Державної податкової адміністрації України, Голову Державної митної служби України, Голову Служби безпеки України, Голову Державного комітету у справах охорони державного кордону України; голів місцевих державних адміністрацій;
· розширити повноваження Президента в інших сферах, наприклад, надати Президенту повноваження призначати половину складу Конституційного суду (зарах він призначає лише одну третину); надаються повноваження формувати і ліквідовувати суди, визначати кількість суддів в судах, здійснювати перевід суддів, призначати голів судів у визначеному законом порядку (зараз в Конституції передбачені повноваження лише по формуванню судів у визначеному законом порядку);
· вибори Президента, двохпалатного парламенту та місцевих рад проводити в один рік; чергові вибори до Верховної Ради проводити через 5 років як і Президента, а не через 4 роки, як зараз;
· щоб закони та інші рішення, прийняті на всеукраїнському референдумі, мали вищу юридичну силу і не потребували затвердження органами державної влади, посадовими особами;
· надати Президенту право достроково припиняти повноваження Державних зборів у разі, якщо: 1) протягом одного місяця у палаті не сформовано постійно діючу парламентську більшість; 2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України, який відповідно до Конституції України призначається Державними зборами; 3) до 1 грудня не затверджено Державний бюджет України на наступний календарний рік.
Л. Кучма виніс на всенародне обговорення проект Закону „Про внесення змін в Конституцію України”, яке повинно відбутися на протязі двох місяців з дня його офіційної публікації, тобто до 7 травня 2003 року.
Політики та експерти активно коментували конституційні ініціативи президента.
Юрій Костенко, лідер Української Народної Партії. Якщо впровадити конституційно ідею двохпалатного парламенту та переходу на іншу систему обрання депутатів верхньої палати, запропоновану президентом, то це вимагає зміни територіального устрою України, перехід на інші принципи формування керівників регіонів та перегляду практично всіх положень Конституції.
Найбільш реальна на сьогоднішній день можливість збалансувати повноваження між урядом і парламентом - закласти принцип відповідальності влади, який базується на виборності політичних сил. Такі зміни до Конституції можна внести навіть до 2004 року. Більш серйозна конституційна реформа, яка передбачає перехід до двопалатного парламенту, зміну терміну виборів депутатів Верховної Ради має пройти серйозну громадську дискусію, оскільки, практика більшості країн свідчить, що оптимальний термін скликання парламенту – 4 роки. Єдина теза президента, яка, на мою думку, знайде підтримку всіх політичних сил – створити політично відповідальну владу. Ми маємо обирати не “івана” чи “петра”, а політичну силу, яка має змогу формувати політично відповідальну більшість та уряд і доводити своїми справами, що вона вміє і може виконувати обіцяне. Я переконаний, що першим кроком має бути прийняття Закону про вибори на пропорційній основі.
Віктор Ющенко. “Наша Україна” не тільки не заперечує необхідності політичної реформи, але і наполягає на її необхідності. Однак нас непокоїть, що ініціатива проведення політичної реформи йде від влади, яка має дуже низьку підтримку в суспільстві. Крім того, непокоїть ставлення влади до Конституції – ми ще не навчилися жити згідно з Основним Законом, а вже говоримо про необхідність провести його ревізію. Таким чином, ми можемо розколоти і суспільство, і політичну еліту.
Також нас непокоїть те, що президент пригадав про результати референдуму. Ми всі знаємо, як готувався цей референдум і знаємо, що в недемократичній країні можуть бути вельми специфічні результати “всенародного волевиявлення”. Наприклад, під час референдуму були області, в яких 102% виборців голосували “за”. Ще одна небезпека у тому, що рішення референдуму можуть мати силу прямої дії. Цього не варто робити.
Далі – ми поки не монархія і не федерація. Тому говорити про введення в Україні двопалатного парламенту не варто. Взагалі ж складається враження, що багато інструментів нової політичної системи, яку пропонує президент, еклектично були зібрані з моделей пристрою різних країн, а тепер подаються нам як мотив для дискусій.
Президент, як суб’єкт законодавчої ініціативи сказав своє слово. Тепер своє слово повинні сказати й інші суб’єкти влади, зокрема, парламент.
Хоч такі серйозні речі за півтора роки до виборів не робила жодна країна. Тим більше, що не можна бути впевненими у тому, що ця ініціатива президента носить відкритий характер і не має подвійного дна. Навпаки: є низка свідчень про те, що теперішній владі не світить ніяких перспектив отримати відповідні повноваження на виборах 2004 року, і тому вона вигадує нові правила, щоб залишити старих гравців. І це головна проблема. В результаті ми можемо зайти в хаос і вийти з нього зі зниженою планкою демократії.
Микола Томенко, голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації: конституційні пропозиції президента, у разі серйозних спроб їхньої реалізації, здатні підірвати лояльність частини нинішніх пропрезидентських сил. Головний зміст запропонованих поправок очевидний – намагання продовжити президентські повноваження щонайменше до 2006 року. Адже саме ця мета стоїть за пропозицією президента синхронізувати в часі вибори до Верховної Ради і вибори президента, провівши їх протягом одного року.
Крім того, пропозиція запровадити двопалатний парламент в унітарній Україні є намаганням поєднати важкопоєднувані типи державного устрою. Насправді двопалатність парламенту є спробою зменшити вплив частини парламенту, яку планується обирати на пропорційній основі, а також – найголовніше – спробою достойного працевлаштування президента та голів місцевих державних адміністрацій після їхньої відставки.
Теза президента про «збільшення» повноважень уряду в результаті запропонованих ним змін до Конституції свідчить про небажання президента читати нині діючу Конституцію. Адже у пропозиціях президента зазначено, що призначення голів місцевих державних адміністрацій має відбуватися президентом за поданням голови уряду. Проте саме така норма записана і в чинній Конституції, хоча саме зусиллями президента ця норма й перетворена на чисту формальність. Даний набір пропозицій президента варто розглядати насамперед як спробу продовжити свої повноваження без формального запровадження третього терміну, а також спробою президента забезпечити собі надійний імунітет після відставки. Усі інші пропозиції президента є спробами увести суспільство в безпредметну дискусію навколо цілком другорядних питань, з тим щоб закамуфлювати справжні наміри. Частина пропозицій президента, яка не стосується безпосередньо проблеми продовження терміну його владних повноважень та його імунітету, насправді є маловажливою і не має зв‘язку з реальними потребами прогресивного розвитку країни. Я не бачу можливості, щоб депутати необхідною більшістю підтримали ці пропозиції.
Олександр Мороз. Лідер СПУ в ефірі радіо „Свобода” заявив, що вважає ідеї Леоніда Кучми із реформування системи влади механізмом для "диктатури найреакційнішого змісту". Мороз пояснив свою оцінку: "Президент пропонує розділити парламент на дві частини – Верхню і Нижню палату. Усі функції з кадрових питань, стосовно оцінки законопроектів, він передає до Верхньої палати. Тобто домінуючою робить Верхню палату, яка складатиметься приблизно з 80 осіб. Таким чином, десь 20-30 осіб у Верхній палаті будуть вирішувати питання всього законодавчого процесу".Він звернув увагу, що поки "невідомо", як обиратиметься Верхня палата. Також Мороз зазначив, що "ніхто не знає", що має на увазі Кучма, коли пропонує формувати Нижню палату за пропорційною формулою. "Далі. Народними депутатами вважаються представники Нижньої палати, а щодо Верхньої палати... Тільки в одному місці у пропозиції президента, ніби між іншим, згадується, що це теж народні депутати. І немає процедури розпуску Верхньої палати, тоді як є багато підстав для розпуску Нижньої". На думку Мороза, "мова йде про те, що Верхня палата фактично формуватиметься з губернаторів, залежних від адміністрації президента, це буде продовження руки президента у парламенті". Як зауважив лідер СПУ, згідно з пропозиціями, "уся судова влада підпорядковується безпосередньо президенту; Конституційний суд – тільки президенту". Мороз розкритикував норму про пряму дію результатів референдума: "Уявіть собі, що ми прийняли норму, яку пропонує президент, референдумом визначати зміни до Конституції. Завтра проведуть референдум про те, що норма Конституції про дворазовий термін президентства зникає. Як це робити, ми бачили 16 квітня 2000 року. Буде просто повна узурпація влади, закріплена юридично". Мороз також піддав критиці норму про обрання президента, парламенту та місцевих рад в один рік. "Це завдання ніколи вирішити не можна. Ідея в один рік проводити вибори, нелогічна, м’яко кажучи, і ніде в світі не застосовується". "Нижня палата парламенту, себто і Верховна Рада, весь час знаходяться під сокирою – не обрали уряд за 60 днів, або бюджет не затвердили до першого числа... Можна весь час Нижню палату пускати у відставку, розпускати. Таким чином політичні партії будуть мати весь час клопіт, вони займаються виборами. В той же час Верхня палата не чіпається. Це волюнтаризм, це не демократична реформа. "Мій висновок: це проект диктаторського одноосібного правління під демагогічні висловлювання про те, що це, бачите, парламентсько-президентська форма правління!", - резюмував головний соціаліст. На питання, чи є у законопроекті Кучми щось варте схвалення, Мороз назвав "обрання суддів на 10 років". "І більше нічого немає".
Анатолій Матвієнко, народний депутат, голова комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва і місцевого самоврядування: коли контури «реформи по-кучмівськи» було оприлюднено, я зрозумів, що режим до кінця опиратиметься політичній реформі. Адже замість роботи над депутатським законопроектом, зареєстрованим ще 2000-го року, що вже пройшов «сито» Конституційного Суду, пропонується повернутися до дещо підфарбованої схеми, яка вже була предметом ганебного, наскрізь сфальсифікованого «референдуму за народною ініціативою» в квітні 2000-го. Не важко спрогнозувати: адміністрації на місцях за вказівкою «згори» так само сфальсифікують і результати оголошеного Кучмою «всенародного обговорення», перетворивши його на суцільний “одобрямс” на адресу влади.
Але все одно президентські ініціативи, в тому вигляді, як їх було оголошено, майже не мають шансів одержати 301 голос у Верховній Раді. Адже всім зрозуміло: ідею двохпалатного парламенту знову реанімують не для того, щоб зробити законодавчу владу дієвішою, а щоб послабити самі засади парламентаризму. Навряд чи може бути прийнятним і принцип формування верхньої палати, за якого маленький Севастополь і вдесятеро більша за населенням Донецька область отримують рівне представництво. Нарешті, вкрай небезпечною є пропозиція «імплементувати» результати референдумів безпосередньо, не вдаючись до стадії парламентського затвердження - бо це дає владі в наших умовах майже необмежений простір для силових дій і проведення будь-яких необхідних для неї рішень.
Тому реформа “по-кучмівськи” розрахована тільки на те, щоб бути «успішно» похованою. Якщо, звичайно, президент проводитиме її, перебуваючи в рамках конституційного поля. Але нас напевно очікуватиме новий виток протистояння і напруги, які лише посилюватимуться із наближенням президентських виборів. І вину за провал реформи напевно намагатимуться перекласти з Кучми на демократичні сили в парламенті. Натомість у програші лишиться Україна, яка справді гостро потребує політичної реформи, що дозволила б покращити низьку якість вищої державної влади.
Лідер фракції "Демократичні ініціативи" Степан Гавриш в дискусії на радіо "Свобода" зазначив, що "проект переповнений протиріччями". "Мене, наприклад, бентежить те, що Верховна Рада не є, хоча це записано в проекті закону, не є одноосібним законодавчим інститутом. Право прийняття законодавчих актів, законів передається на всеукраїнський референдум… Це означає, що практично будь-які законодавчі ініціативи, в тому числі президента держави і Кабінету міністрів, будуть знівельовані проведенням референдуму". На думку Гавриша, в проекті конституційної реформи "функції парламенту скоріше не посилюються, а послаблюються". "Коли мова йде про політичну структуризацію, це означає, що політичні партії будуть брати на себе відповідальність за владу. Разом із тим по моделі, яка запропонована президентом, Нижня палата є політично структурованою, там має діяти більшість. Вона приводить до влади свій уряд за винятком 8 основних міністрів. Але Верхня палата є неполітично структурованою, і це означає, що вона завжди є опозиційною до Нижньої". "Я завжди був категоричним противником двопалатного парламенту саме для українських унітарних умов", - також сказав Гавриш. Водночас Гавриш закликав шукати компромісний варіант конституційної реформи.
Іван Плющ, народний депутат України, фракція «Демократичні ініціативи»: “Я до останніх ініціатив президента віднісся дуже хворобливо: не можна так несерйозно ставитися до надзвичайно серйозної проблеми. Що мав на увазі президент, коли півроку назад сказав, що політична система влади в Україні, гарантом якої він є, себе вичерпала і треба провести реформи? Те, що це було сказано на свято – зрозуміло. Але пройшло півроку, за які, я як громадянин, політик і депутат не міг дізнатися – що ж він має на увазі під цією «політичною реформою». І ось учора ввечері я почув, яких міністрів буде призначати президент, скільки буде палат у парламенті і т.д. Але перед цим президент сказав, що півроку не працює конституційна комісія, і її роботу саботує опозиція й інші несвідомі депутати. Так нехай він вибачить: не було ж проекту конституційної реформи від президента і ні над чим було працювати! А вчора мене вилаяли, що я не працюю і саботую ці реформи. По-друге, гарант Конституції говорить, що для здійснення його пропозицій треба переписати 2/3 статей Конституції. Як це можна зробити – я не уявляю. Передусім –двопалатний парламент. Ми знаємо, що саме пропрезидентські фракції саботували закон про проведення виборів на пропорційній основі. А вчора я чую, що нижня палата буде обиратися згідно з законом про вибори на пропорційній основі. Правда, в ній буде менше депутатів, ніж зараз. Нарешті, Леонід Кучма натякнув, що вибори треба розвести, але провести їх в один рік. Це, мабуть, натяк, що виборів президента 2004 року не буде, а вони пройдуть у 2006 році. Не хотілося б бути завзятим опозиціонером, але я змушений сказати: пропозиції щодо політичної реформи президента Кучми - це чергове обдурення народу. Але якби обкурювали як в церкві ладаном, то був би хоч приємний запах. А те, що відбувається, нагадує мені ситуацію з пісні Ганни Герман: “Дурманом солодким віяло, коли цвіли сади”…”
Фракція НДП пропонує визначити термін всенародного обговорення запропонованого Президентом документу і домагатися створення конституційної асамблеї, яка б відпрацювала всі зміни до Конституції, заявив лідер фракції НДП Валерій Пустовойтенко.
Пустовойтенко також відзначив, що особисто не згодний з введенням двохпалатного парламенту і скороченням кількості народних депутатів.
Олег Зарубінський, народний депутат України, фракція НДП: “У виступі президента є ряд різноманітних пропозицій. Причому, деякі з цих пропозицій для мене є прийнятними, інші – ні. Неприйнятна в пропозиціях президента для мене, передусім, ідея щодо введення двопалатного парламенту. Україна має залишатися унітарною державою, а введення двопалатності, коли верхня палата буде представляти лобістські інтереси окремих регіонів – це серйозний ризик. Крім того, я не вважаю, що Україні необхідні ще декілька інститутів влади, оскільки верхня і нижня палати – це різні інститути влади з усіма витікаючими звідси протиріччями. Протиріч вистачає і між існуючими органами влади. Я також не розумію, чому, коли президент говорить про посилення ролі парламенту, його впливу і більш професійну роботу депутатів, пропонується зменшити чисельність депутатів. Мене цікавить – чому має бути 300 депутатів або 50? Адже якщо звернутися до народу з приводу чисельності ВР, народ скаже – вистачить і 100. Тим часом, вже зараз в деяких комітетах ВР недостатньо членів і через це виникають певні проблеми. Над такими речами треба серйозно думати. Зменшення чисельності депутатів парламенту прямо суперечить деклараціям про підвищення ролі парламенту. Адже наш парламент по співвідношенню «кількість населення – кількість депутатів» нижче, ніж середній рівень по Європі. Не питання про чисельність головне. Головне питання – про дійсний перехід до парламентської системи, уніфікації політичної системи за зразком тих європейських країн, які ми вважаємо ведучими. З іншого боку, я, безумовно, підтримую в пропозиціях президента положення про необхідність посилення ролі парламенту”.
Володимир Сівкович, народний депутат України, група “Європейський вибір”: “Поки що складно визначити однозначне ставлення до політичних пропозицій президента. Я вважаю їх абсолютно вірними з точки зору духу цих пропозицій. Справді, політичні реалії в країні такі, що представники різних правлячих еліт навряд чи можуть сьогодні підтримати єдину кандидатуру на наступних президентських виборах, яка б влаштовувала всі ці еліти. Тому їм простіше закріпити здобуті політичні позиції шляхом партійного представництва у парламенті, який би значною мірою контролював Кабінет міністрів. Натомість Леонід Кучма пропонує в чомусь владу президента обмежити, а в чомусь навпаки збільшити її. Його представник в парламенті Олександр Задорожний зазначив, що під час розробки пропозицій їх ініціатори скористалися польський досвід. Але він в Польщі дещо інший. У Польщі справді двопалатний парламент, хоча самі поляки сьогодні критикують таку систему, пояснюючи це тим, що дві палати більше підходять для федеративних, а не для унітарних держав. До нижньої палати польського парламенту кандидатів висувають як політичні партії, так і виборці. Політичні партії в Польщі висувають кандидатів не через загальнонаціональні, а через регіональні списки. До верхньої палати обираються депутати прямим голосуванням у регіонах. На жаль, з пропозицій нашого президента поки що не зрозуміло, за яким механізмом обиратимуться депутати до двох палат. Президент запропонував, щоб рішення референдуму впроваджувалося в життя без згоди парламенту. У поляків це так і відбувається, але президент може оголосити референдум лише із згоди абсолютної більшості сенаторів. Сейм абсолютною більшістю голосів теж може оголосити референдум. Леонід Кучма запропонував, як поки що виглядає з коментарів, залишити за президентом право безпосереднього призначення цілої групи міністрів, серед яких, окрім силовиків ще, наприклад, голова податкової адміністрації. У більшості європейських країн податкова адміністрація підпорядковується Мінстерству фінансів і не розглядається як силовий орган.
Тому я думаю, що президент Кучма виступив із корисною ініціативою, яку насправді складно об’єктивно оцінити доти, доки пропозиція не перетвориться у законопроект. Проблема полягає в тому, що ті, хто виконував доручення президента по підготовці реформи зробили це, на жаль, не зовсім фахово, компроментуючи тим самим главу держави і ставлячи під сумнів можливість затвердження справді корисних ініціатив, яких очікує українське суспільство.
Народний депутат України Володимир Зубанов (фракція “Регіони України”) вважає, що для проведення політичної реформи необхідно прийняти декілька законів та внести зміни до багатьох статей Конституції. А прийняття вищезазначених законів та змін можливе парламентською конституційною більшістю – 301 депутат. І чим би обговорення не закінчилося, необхідно в парламенті все одно набрати підтримку всіх цих ініціатив у 301 голос. А фракцій більшості для цього не вистачить. Тому ми приречені на пошук консенсусу і компромісу у стінах Верховної Ради. Від Верховної Ради зрештою і буде залежити майбутня доля цих ініціатив Президента та у цілому проведення політичної реформи в Україні. Усі ці ініціативи мають бути уважно вивчені, і відповідно будуть висловлені думки всіма фракціями, а потім почнеться процес узгоджування. А він не такий простий і не такий швидкий. Тому попереду на нас чекає дуже серйозна та важка робота.
Лідер фракциї СДПУ(О) Леонід Кравчук відзначив, що у нього є свої зміни і доповнення до закону, запропонованого Президентом. Зокрема, Кравчук вважає, що виконавчі органи влади не повинні мати міністерства і комітети. "Це повинна бути одна система міністерства, і при цьому, Кабінет Міністрів може створювати департаменти і агенства, які не повинні мати самостійний юридичний характер”. Кравчук також переконаний, що місцеві органи влади при введенні парламентсько-президентської республіки також повинні обиратись. Він вважає, що у введенні двохпалатного парламенту є певний сенс. Він пов”язує це з ефективністю проходження документів через Верховну Раду і ефективним контролем за їх виконанням. Кравчук назвав документ зваженим і демократично налаштованим. "Президент цим документом не обмежує своїми конкретними кроками парламент. Він дає можливість парламенту працювати, обговорювати, вносити зміни і доповнення", - сказав Кравчук.
Віктор Небоженко, політолог: “Якщо розглядати, в який бік спрямована ця модель політичної реформи, то це політтехнологічний хід, який пропонує наступний парламент організувати за схемою двох великих взаємодіючих і політично керованих блоків - типу «Нашої України» та «За єдУ», щоб мінімізувати представництво БЮТ, СПУ і КПУ. Навряд чи така пропорційна система збереже всіх існуючих учасників парламентського процесу, тому що творці представленої моделі пропонують укрупнення кіл. У цьому випадку ніяка радикальна опозиція в парламент не пройде. Ну, Тимошенко ще може стати сенатором якоїсь області, але те, що не пройде ні її партія, ні СПУ – це точно. Комуністи також різко скоротять свої ряди: навіть на Східній Україні ніхто комуністів не допустить до фінішу, коли округи будуть поділені по 300 тисяч людей. Гадаю, поява Верхньої палати тільки збільшить конфлікт у парламенті. У всьому світі відносини між сенаторами і політиками завжди дуже жорсткі і критичні. У нашому випадку ми отримуємо, крім горизонтального конфлікту, між Адміністрацією президента і Верховною Радою ще вертикальний конфлікт. Я вже не кажу про появу двох Литвиних. Поза сумнівом, обидва Литвини будуть схожі один на одного, тому неминучий конфлікт як між ними, так і між їх апаратами і фракціями. Але найбільш серйозна небезпека полягає в тому, що якщо реформа в такому вигляді, в якому її запропонував учора президент, відбудеться, ми будемо мати посилення нашого столітнього конфлікту регіонів – як конфлікту між сенаторами і частиною нижньої палати зі Східної України і частиною сенаторів і частиною нижньої палати із Західної України. Без усілякого сумніву, більшість будуть формувати центральні та східні регіони. У сенаті також буде панувати ця група. Таким чином, політичне протистояння переходитиме в регіональне. Найсмішніше, що президент забув подумати про те, яка більшість буде займатися цим законопроектом”.
Володимир Фесенко, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»: “Те, що президент запропонував у вчорашньому телевізійному зверненні до народу – це коктейль Молотова в політико-правовій оболонці. У разі їх реалізації, ці пропозиції по політичній реформі не тільки не вирішать інституційні протиріччя, що є між президентом, урядом і парламентом, а ще більше посилять їх. У цій концепції політичної реформи еклектично змішані пропозиції, що пропонувалися на референдумі 2000 року і ідея переходу до парламентсько-президентської республіки, хоч це два принципово протилежних підходи. У першому випадку мова йшла про посилення політичного впливу президента на парламент, фактичне зменшення політичної ваги Верховної Ради, у другому малось на увазі прямо протилежне, перерозподіл повноважень на користь уряду і парламенту. Зараз же пропонується змішати «божий дар з яєчнею». Таке відчуття, що президентську концепцію політичної реформи сліпили на швидку руку з абсолютно протилежних пропозицій різних експертних груп. Парламент, точніше парламентська більшість, отримує можливість формувати уряд, але при цьому за президентом зберігається реальний контроль за вертикаллю виконавчої влади і, саме головне, - за силовими структурами. Більш того посилюється вплив президента на парламент – через збільшення числа правових основ для дострокового розпуску парламенту, через створення другої палати і, передусім, через інститут референдумів прямої дії. Введення референдумів прямої дії – антидемократичний захід. Президент або лукавить, або просто не знає реального положення справ, коли заявляє, що така «світова практика». Це нагадує історію з «європейськими зразками пропорційної виборчої системи», які президент згадував 24 серпня. Фахівці досі не можуть розібратися, що тоді мав на увазі глава держави. Відомий американський політолог Гільєрмо О’Доннелл охарактеризував президентський режим, що вдається до референдумів прямої дії, як режим «делегативної демократії» і називає його напівавторитарним режимом. Тим більше, як проводяться президентські референдуми всі ми бачили в 2000 році. У тому вигляді, в якому Президент заявив політичну реформу учора, вона представляється вельми сумнівним заходом з погано прихованим антидемократичним підтекстом. Звертає на себе увагу майже містична річ – вплив дати, коли оповіщаються президентські спичи. Виступаючи 24 серпня, Леонід Данилович пропонував цілком демократичні реформи. А вчора, як відомо, прогресивне людство згадувало про 50-ліття від дня смерті Сталіна. Тінь Йосипа Віссаріоновича незримо витала під час чергового спича Президента про політичну реформу.
Євген Радченко (заступник голови комітету виборців України) в статті Інтернет-видання „Українська Правда” пише: „Мало хто в Україні знає, що в минулому році в Киргизії урядові війська застосували вогнепальну зброю проти селян. Такого не могла пробачити ніяка опозиція, навіть киргизька, яка потихеньку і почала розхитувати трон Аскара Акаєва. І коли країна була на межі бунту, Акаєв виступає зі зверненням до народу про те, що пора передавати частину повноважень президента Джогорку Кенешу (парламенту). Цікаво, що звернення Акаєва прозвучало майже одночасно зі зверненням нашого гаранта на День Незалежності. Після цього було створено Конституційні збори, куди ввійшли представники всіх політичних сил, які завзято почали писати проект нової Конституції. Відразу ж після того, як проект було підготовано, оголошується всенародне його обговорення. У кожну юрту представники виконавчої влади доставили новий проект Конституції (1,4 млн. примірників на 4 мільйонну країну), було проведено роз'яснювальну роботу в кожному аулі. До цього дуже активно долучилася опозиція, представники якої поряд з виконавчою владою доводили необхідність перерозподілу повноважень між президентом і парламентом. Всенародне обговорення проекту Конституції тривало 2 місяці. Такої консолідації нації Киргизія ще не бачила. Навіть опозиція заговорила, який президент демократичний. Всі кинулися дискутувати і таки винесли узгоджений проект. І все було б чудово, але… На початку січня 2003 року Акаєв скликає експертну комісію. В цю комісію входили юристи, основним завданням яких було юридично "вилизати" остаточний варіант проекту. І 16 січня президент Киргизстану оголошує референдум і виносить на нього проект Конституції, що підготований не Конституційними зборами, а експертною комісією. Ці два проекти кардинально відрізнялися один від одного. В проекті експертної комісії повноважень президенту надали ще більше, ніж в чинній на той час Конституції. А оскільки референдум було оголошено на 2 лютого, в опозиції не лишилося часу пояснити, що киргизький народ просто "кинули". І киргизи, щасливо проголосували за протилежне. Чим не сценарій для України?
Отже, підсумовуючи коментарі політиків та експертів можна зробити висновок, що попри офіційну риторику про демократичну спрямованість ініціативи Президента про здійснення в Україні політичної реформи, аналіз запропонованого Л.Кучмою законопроекту щодо змін до Конституції свідчить про традиційне розходження між словом і ділом нинішньої української влади. Закон по-суті є еклектичним поєднанням норм законодавства різних країн в поєднанні з певними українськими ноу-хау і як цілісний продукт є значним кроком назад від демократії.
· Проект не забезпечує створення в Україні системи політично-відповідальної влади. Парламентській більшості по-суті не надається право формувати Уряд у звичному смислі, бо поняття Уряду в законопроекті зводиться лише до прем”єр-міністра та віце-прем”єрів. Створення палати регіонів, що обиратиметься за принципом регіонального представництва, а не партійного, нівелює політичну структуризацію парламенту і створює потенційно додатковий конфлікт у владній системі. Призначення Президентом 4 міністрів та інших керівників силового блоку без згоди парламенту по-суті зберігає одну з основних причин існування негараздів нинішнього владного режиму. Введення в Конституцію порядку призначення голови податкової адміністрації Президентом взагалі є кучминим ноу-хау, і не має прецеденту в нормальних демократичних країнах.
· Введення двохпалатного парламенту не відповідає унітарному принципу побудови української держави, значно ускладнює ухвалення законопроектів, ослаблює парламент як законодавчий орган. Президент отримує більші можливості блокувати окремі законопроекти, бо подолати його вето тепер пропонується двома третинами складу кожної з двох палат парламенту. В нинішніх політичних реаліях котроль над палатою регіонів значно легше буде перебрати олігархам, ніж нині.
· Замість демократизації та незалежності судочинства, по-суті пропонуються механізми подальшого підминання судової влади Президентом.
· Найбільш небезпечною і неприйнятною є пропозиція ухвалювати закони та вносити зміни до Конституції безпосередньо шляхом проведення референдумів. Це традиційний прийом диктаторських режимів. Прикладами можуть бути Білорусія, Киргизія та інші. Без справжньої свободи слова, свободи ЗМІ та можливості в повній мірі здійснювати демократичний контроль за результатами волевиявлення громадян, цей механізм створює прямий шлях до знищення решток демократії та ліквідації української незалежної держави.
11.03.03, Інститут демократії ім. Пилипа Орлика
|