контактна інформація:
01004, м. Київ – 004,
вул. Пушкінська, 28А
|
|
|
02/21/2005
“27 президентських очей”
Витяг із “Дзеркала тижня”, 19 лютого 2005 р.
Київщина
Моменти біографії
Губернатором Київської області став 43-річний народний депутат із парламентської фракції “Наша Україна” Євген Жовтяк. Євген Дмитрович - уродженець села Рудники Снятинського району Івано-Франківської області. До свого нового призначення він, не залишаючи Київщину, неодноразово змінював місця роботи і навіть напрями діяльності. Працював майстром і інженером-конструктором на Жулянському машинобудівному заводі, інженером-економістом у кооперативі “Теплотехнік”, завідуючим сектором підприємництва та приватизації Києво-Святошинської райдержадміністрації, головним спеціалістом відділу Кабінету Міністрів. Здійснювати такі різкі зигзаги в кар’єрі дозволяло Жовтяку те, що майбутній глава облдержадміністрації встиг здобути кілька вищих освіт. Він закінчив Харківський авіаційний інститут за фахом інженер-механік, Інститут державного управління та самоврядування, Київський університет імені Т.Шевченка (економічний факультет) і Національну юридичну академію ім. Ярослава Мудрого.
Проте з частою зміною місця роботи було покінчено 1994 року, після обрання Жовтяка народним депутатом України. Відтоді ось уже понад десять років його трудова книжка лежить у відділі кадрів українського законодавчого органу, оскільки її власник із незмінно чудовим результатом перемагає на парламентських виборах по тому самому виборчому округу в Київській області. Останній, третій за рахунком, похід за депутатським мандатом став для Євгена Дмитровича серйозним випробуванням на міцність його електоральних позицій. Серед його вісімнадцяти суперників був ректор Національної академії державної податкової служби Петро Мельник. Академія, яка знаходиться в Ірпені, тобто в центрі 95-го виборчого округу, мобілізувала на перемогу свого ректора всіх студентів, а їхніх батьків привозили з відкріпними талонами на виборчі дільниці цілими автобусами. Проте ніякий адміністративний ресурс не зумів зашкодити Жовтяку обійти свого головного конкурента.
Як лідер Київської обласної організації Українського народного руху Євген Жовтяк брав активну участь у Форумі національного порятунку (2001 рік). Від позаминулого року він очолює обласний осередок Української народної партії, входячи до складу її центрального проводу.
Союзники й суперники
Київський мер Олександр Омельченко знає Євгена Жовтяка не лише за спільним протистоянням клану Засух останніми роками, а й завдяки давнім контактам під час роботи в Києво-Святошинському районі. Олександр Олександрович неодноразово публічно говорив про те, що “знайомий із Євгеном багато років”. Це, на його думку, “професіонал і демократична людина”. Стосовно ж недостатнього досвіду керівної роботи, то з допомогою своїх заступників і оновленого складу глав районів, вважає столичний градоначальник, новий губернатор цілком здатний подолати складності становлення й досягти успіху. Однак твердження про те, що призначення нового київського губернатора лобіював виключно столичний градоначальник, не цілком справедливе. Зусилля до цього доклала й Юлія Тимошенко, із котрою в Жовтяка склалися партнерські стосунки ще тоді, коли він працював заступником Юлії Володимирівни, яка очолювала в парламенті минулого скликання бюджетний комітет. Не забула прем’єр-міністр, напевно, і того, як Жовтяк виводив під стіни Лук’янівського СІЗО, де тоді перебувала Тимошенко, пікетників на підтримку “газової принцеси”.
Очікування, пов’язані з новим призначенням, неабиякі. Бо вони стосуються інтересів не тільки жителів Київщини, а й столиці. Причину колишніх конфліктних відносин між керівництвом Києва та столичної області, що поширилися на весь регіон, Євген Жовтяк вбачає виключно в особистих рисах екс-губернатора Анатолія Засухи. За його словами, “жодних об’єктивних підстав для існування протиріч між столицею й областю не існує”. Навпаки, обидва суб’єкти господарювання зацікавлені в тісній та взаємовигідній співпраці. Керівник області пообіцяв поставити жирний хрест на колишніх негараздах і надалі не допускати ситуацію, яка часом доходила до абсурду. Коли, приміром, “Київмлин” був змушений з усієї країни звозити зерно для переробки й забезпечення столиці хлібом, бо сільгосппідприємствам області співробітничати зі столичною владою розпорядженням губернатора просто заборонялося.
Із огляду на останні заяви Омельченка й Жовтяка, можна припустити: із тривалим протистоянням столиці й області буде покінчено. Проте це зовсім не означає автоматичного здійснення давньої ідеї Олександра Олександровича “створити єдиний економічний простір” на території Києва й області. У столичного голови справді є підстави сподіватися на спокійну, незлобиву вдачу нового голови Київської облдержадміністрації, що в поєднанні з недосвідченістю в номенклатурних іграх робить Жовтяка дуже “вигідним” партнером для такого “закоренілого чолов’яги”, як Сан Санич. Проте ті, хто добре знає Євгена Дмитровича, попереджають: у принципових питаннях Жовтяк уміє бути впертим і непохитним.
При призначенні Євгена Жовтяка визначальну роль, поза всяким сумнівом, відіграла його партійна приналежність, послідовний опір сваволі влади, яка на Київщині характеризувалася особливим цинізмом, а також ефективна підтримка опальних мерів Василькова, Вишгорода та Броварів. Його робота у виборчому окрузі як народного депутата від опозиції докорінно відрізнялася від діяльності провладних парламентаріїв. Якщо останні демонстрували свою прихильність до округу й виборців різноманітними подарунками-послугами, то ім’я Жовтяка виникало, коли він ставав на захист скривджених владою. Маючи великий досвід боротьби з владною сваволею протягом майже десяти років перебування у ВР, Євген Дмитрович зарекомендував себе як один із найефективніших керівників обласних виборчих штабів Віктора Ющенка. Хоч би як хто характеризував його діяльність цього ключового періоду, але те, що столична область, попри особливо запеклий тиск влади від туру до туру, збільшувала кількість прибічників “жовтогарячого” Президента, - його безсумнівна заслуга. У остаточному виборі кандидатури Жовтяка, крім іншого, відіграла роль та обставина, що в новому уряді й у губернаторському корпусі не вельми значне представництво націонал-демократів, до котрих належить новопризначений. Київщина бодай певною мірою компенсує цей недолік.
Інтереси
На Київщині, як і в інших регіонах, є свої “технічні” болячки, які потребують пріоритетної уваги нової влади. Вони пов’язані з розв’язанням проблеми чорнобильської зони, із розбитими дорогами, особливо в глибинці, запустінням інфраструктури віддалених сіл. Але, відповідно до запитань, що виникли під час представлення губернатора та його першої прес-конференції, від нього чекають передусім зрушень у відносинах влади й населення. Це пояснюється тим, що мораль і моральність на Київщині нехтувалися з особливим цинізмом. І в цей процес було втягнено всю вертикаль влади, зокрема керівників райдержадміністрацій. Широковідома, зокрема, їхня участь у багаторічних “війнах” губернатора з мерами білястоличних міст області, наполегливі прагнення розвалити самоврядування міст, селищ і сіл. Через ці обставини ставлення Євгена Жовтяка до представників старої влади досить жорстке. Усі без винятку глави районів області, на його думку, грубо порушували закон, особливо під час президентських виборів. Тому ні в кого з них немає шансів залишитися на посадах. До того ж новий губернатор без недомовок вважає посади глав райдержадміністрацій політичними й переконаний, що на них мають бути представники політичних сил, котрі виграли вибори. Унаслідок цього політична складова при кадрових призначеннях на Київщині превалюватиме, й особливого ідеологічного розмаїття серед заступників губернатора та глав районів не очікується.
Від губернатора чекають рішучих заходів із припинення розбазарювання землі, яке набуло в столичній області загрозливих масштабів. Зважаючи на все, він усвідомлює важливість і першочерговість цього завдання. На своїй першій прес-конференції Євген Дмитрович, зокрема, пообіцяв “навести порядок з землевідводами”, старанно вивчити “всі попередні рішення по земельним питанням”. Там, де порушувалися закони, “рішення будуть відмінені негайно”.
Київщина не може бути задоволена нинішнім досить слабким, як для столичної області, струмочком інвестицій, зокрема іноземних. Тут сподіваються на поліпшення інвестиційного клімату, прихід на всі рівні управління моральної влади. Крім того, плекають надію на встановлення тісніших зв’язків області зі столицею, унаслідок чого має відбутися певний перерозподіл фінансових потоків - область отримає від цього процесу відповідні дивіденди.
Власного бізнесу, як сказав на прес-конференції сам новий губернатор, у нього “немає й ніколи не було, є бізнес дружини”. Проте, за його словами, масштаби цього підприємництва, як і ступінь заглиблення в нього, незначні та за відповідних умов родина губернатора може безболісно згорнути свою приватну діяльність.
|
|