|
01/17/2000
Борис Кожин про цивільний контроль над воєнною організацією держави
1. Роль неурядових громадських організацій України (СОУ, козацтва, організації солдатських матерів, ветеранських організацій тощо) у військово-патріотичному вихованні військовослужбовців?
--Згідно з Конституцією, Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, а найвищою соціальною цінністю в ній визнаються людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека. Тому, говорячи про роль перелічених Вами неурядових громадських організацій, слід визнати їхній безумовний авторитет, вплив і заслуги у справі створення і розбудови Збройних Сил. Реалізуючи згідно Конституції і законодавства свої статутні завдання, кожна - у своїй сфері, ці організації є на сьогодні важливими складовими системи національної безпеки України, захисту її суверенітету та територіальної цілісності.
Зокрема, громадсько-патріотичні організації державницького спрямування шляхом пропагування національної ідеології та національних військових традицій, безумовно, сприяють вихованню військовослужбовців - свідомих патріотів Батьківщини. На жаль, на сьогодні їхня роль у цьому процесі всередині самих Збройних Сил є явно недостатньою, а подекуди наші зусилля свідомо блокуються. Але я переконаний, що згодом, із зміцненням інститутів громадянського суспільства, Спілка офіцерів України та інші організації відіграватимуть у справі військово-патріотичного виховання військовослужбовців значно вагомішу роль.
2. Як Ви оцінюєте сучасний стан взаємовідносин між військовими та суспільством (цивільними громадянами) в Україні? Зокрема, як Ви оцінюєте рівень відкритості силових структур в Україні з точки зору вимог демократичного суспільства?
--На сучасному етапі взаємини між силовими структурами та суспільством в Україні мають переважно закритий, таємний характер. Це є великою небезпекою. Зброя – велика сила, а з історії ми знаємо, що буває, якщо вона потрапляє до нечесних рук. Тому постає запитання: а чи існує в принципі противага такій небезпеці? Так, ця противага не лише існує, але й набула активного розвитку у переважній частині демократичних країн світу. Йдеться про демократичний цивільний контроль над державою, у першу чергу - над її силовими структурами.
Цивільний контроль є вимогою часу. Ми не маємо права стоячи осторонь спостерігати, як чиновництво протистоїть реформуванню нашого суспільства, як намагається приватизувати управлінські функції держави, пристосовуючи їх до власних інтересів, як воно зливається з кримінальним тіньовим капіталом, створюючи при цьому умови таємності, недовіри, залякування, доносів тощо. Аби протистояти цій силі, яка знищує паростки демократії в країні, суспільство повинно мати гарантовані важелі впливу на державу і здійснювати жорсткий громадський (цивільний) контроль за діяльністю всіх гілок державної влади та органів місцевого самоврядування. Сказане у повній мірі стосується і військової сфери. Доки цивільний контроль стоятиме в нас на «нулі», доти триватимуть проблеми у війську. І якщо в таких країнах, як Велика Британія, Нідерланди, Італія, Канада, Німеччина, Польща, США, Угорщина, Чехія, інших демократичних країнах громадськість реально впливає на ситуацію у сфері оборони, то в Україні, яка знаходиться на етапі реформування системи національної безпеки, необхідність цивільного контролю над збройними силами лише тільки усвідомлюється. Я переконаний, що цивільний контроль необхідно здійснювати не тільки над усіма силовими структурами самої України, але і над підрозділами іноземних збройних сил, тимчасово дислокованих на нашій території. Мова йде про Чорноморський флот Російської Федерації, а особливо - про його розвідку, яка безперешкодно працює всередині нашої держави.
Формально в Україні вже існує система цивільного контролю над Збройними Силами. Ми маємо цивільний Уряд, обраний всенародним голосуванням Парламент, незалежний суд. Однак, треба ще багато зробити, щоб ця система цілковито відповідала світовим демократичним стандартам. Згідно Конституції, Україна є демократичною державою, а невід’ємною умовою демократії є цивільний контроль над військовими, тобто підлеглість Збройних Сил політичній владі. Це означає, що оскільки всі рішення стосовно оборони держави є політичними рішеннями, то вони мають прийматися виборними посадовими особами, яким народ довірив виключне законне право на проведення політики. Свою тверду позицію щодо встановлення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами Україна підтвердила і на міжнародній арені, підписавши у 1994 році на Будапештському самміті ОБСЄ «Кодекс поведінки стосовно воєнно-політичних аспектів безпеки». Стаття 20 розділу VII цього важливого документу, зокрема, визначає: «Держави-учасниці розглядають демократичний політичний контроль над військовими… як невід’ємний елемент стабільності і безпеки. Вони будуть сприяти інтеграції своїх збройних сил з громадським суспільством в якості важливого прояву демократії».
Однак, слід бути щирими, і перед собою в першу чергу: реалії сьогодення - це соціальна незахищеність військовослужбовців, нестача житла, «дідівщина», застарілість військової техніки тощо. Замовчувати проблеми війська - це означати заганяти їх вглиб, не вирішуючи по суті. Тому ми ніколи не зможемо забезпечити національну безпеку України без належної відкритості силових структур.
3. Чи вважаєте Ви за доцільне призначати на посаду Міністра оборони України цивільну особу, а також призначення цивільних службовців на відповідальні посади в МО? Які вимоги повинні пред’являтися до цивільних кандидатів на такі посади? Чи не могли б Ви назвати найбільш достойні кандидатури на посаду «цивільного міністра»?
--Одним з головних елементів розбудови громадянського суспільства в державі та створення системи цивільного контролю над Збройними Силами є призначення цивільної особи на посаду Міністра оборони.
Міністр оборони - це передусім політична посада, і він разом із своїм апаратом має виконувати виключно політико-адміністративні функції, зокрема - вирішувати питання забезпечення війська всім необхідним. Бути Головнокомандуючим Збройних Сил і займатися суто військовими справами, передусім - забезпеченням бойової готовності армії, повинен Начальник Генерального Штабу ЗС, підпорядкований Президенту, як Верховному Головнокомандуючому напряму, а не через Міністра оборони.
Міністр оборони, як політична фігура, може піти у відставку разом із Урядом, або бути звільненим з посади згідно норм Конституції. Натомість Головнокомандуючий Збройних Сил не повинен входити до складу Уряду, а його доля не повинна залежати від політичних вітрів, які в будь-який час можуть принести урядові зміни. Збройні Сили України завжди повинні працювати стабільно і бути готовими у будь-яку хвилину виконати свій священний обов`язок - захистити Батьківщину. Така схема успішно працює в абсолютній більшості розвинутих демократичних країн світу.
На мою думку, Міністр оборони повинен відповідати наступним вимогам:
- мати національну свідомість і бути патріотом України;
- бути професіоналом своєї справи;
- бути порядною людиною.
Гадаю, такі люди знайдуться серед представників політичних партій та громадських організацій державницького спрямування.
2000 р., журнал «Національна безпека і оборона», № 1.
|