|
07/04/2002
Георгій МАНЧУЛЕНКО: “Перехід війська на контрактну основу в Україні можна здійснити швидше, ніж до 2015 року”
Як повідомило пресу Міноборони Росії, у вересні РФ розпочне експеримент з переведенням однієї з повітряно-десантних частин на контрактну основу з метою отримання досвіду формування військових частин на контрактній основі. Україна декларує завершення процесу переходу до професійної армії до 2015 року. Проаналізувати законодавчі та фінансові особливості цієї ділянки військової реформи ми попросили народного депутата, секретаря Комітету ВР з питань національної безпеки та оборони, члена політичної групи Українського Народного Руху Георгія МАНЧУЛЕНКА.
--Пане Георгію, наскільки далеко у законодавчому плані перебуває Україна від переходу на професійну армію?
--Якщо говорити про законодавчу базу, то в Україні для переходу на контрактну основу проходження служби в Збройних Силах вона на сьогодні ще недостатня. Це питання більше регулюється відповідними указами Президента як Верховного головокомандуючого, і, на їх виконання, постановами Кабінету Міністрів.
Проте не варто забувати, що наше законодавство (найперше, Закон “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”), яке передбачає загальний військовий обов’язок, має певну суперечність з Конституцією, в якій загальна військова повинність не зафіксована. На цю обставину я звертав увагу колег-депутатів у період розгляду згаданого законопроекту в парламенті попереднього скликання.
Власне, те, що призов до лав Української армії конституційно не є обов’язковим (так, як це було зафіксовано в Конституції СРСР), дозволяє відійти від призову і переходити на контрактну основу. Однак для повної легітимізації проведення воєнної реформи і переходу на службу на контрактній основі ці нові реалії відповідним чином мають бути відображені в законі.
--Який порядок законодавчих дій, на Вашу думку, був би оптимальним?
--Оскільки указ Президента про поступовий перехід на контрактну основу служби на період 2015 вже підписаний і вступив в дію, то, на моє переконання, в першу чергу ініціатива має виходити від Кабінету Міністрів, який, як виконавча гілка влади, має відреагувати на указ, і на його виконання вийти з відповідною законодавчою ініціативою.
Найперше зміни повинні стосуватися закону “Про загальний військовий обв’язок і військову службу”, де треба позбутися поняття “загального військового обов’язку” і узаконити поступовий перехід на контрактну форму проходження служби – тобто на професійну основу. На жаль, з часу підписання указу пройшло кілька місяців, але на сьогодні ініціативи від Кабміну ще немає, хоча, як на мене, це не зовсім зрозуміло.
Я переконаний, що цю реформу можна було б завершити і швидше – принаймні до 2010 року. Звичайно, перехід на комплектування війська на контрактній основі вимагає від держави інших підходів до фінансування національної оборони, в тому числі Збройних Сил. Бо для того, щоб люди йшли до війська служити за контрактом, потрібно, щоб вони отримували зарплатню принаймні не нижчу, ніж на кваліфікованих посадах “на гражданці”.
--Але оскільки і “на гражданці” з зарплатами ситуація не найкраща, ми все одно повертаємося до економічного стану країни...
-- Звичайно, перспективи війська не можна розглядати у відриві від загальної ситуації в Україні. Факт: погіршення фінансово-економічного стану держави після відставки уряду Ющенка призвело до невиконання бюджету майже на 6 млрд. грн., що вже стало причиною скорочення багатьох видатків, в тому числі й недофінансування національної оборони та Збройних Сил. Перспектива реформи війська може бути пов’язана лише з поліпшенням ситуації в економіці країни.
--Отже, наскільки реальним для України з точки зору бюджетних витрат є перехід на професійну армію?
--Обчислюючи суму, потрібно враховувати три важливі обставини. По-перше, значна частина особового складу Українських Збройних Сил – офіцери, прапорщики, понадстроковики – уже працюють, фактично, на контрактній основі. Тобто мова має йти про військових строкової служби. По-друге, скупий платить двічі: для того, щоб Українська армія піднялася на якісно вищий рівень, без сумніву, кожну справу має робити професіонал, а не ті молоді хлопці, які приходять служити на півтора року, -- є багато військових спеціальностей, де неможливо підготувати висококласного спеціаліста за такий короткий термін. Тим часом на навчання строковиків витрачаються значні кошти. Нарешті, не потрібно забувати, що “непрофесійне” військо нерідко використовується для виконання невластивих йому робіт – наприклад, господарських.
--У чому, на Ваш погляд, головна причина того, що Росія випереджає нас у питанні військової реформи?
-- Процеси формування професійних Збройних Сил в Україні та Російській Федерації відбувалися паралельно - практично одночасно приймалися відповідні рішення виконавчою гілкою влади та Верховним головокомандуючим. Але оскільки в керівництві Російської Федерації є достатня кількість людей, яка розуміє необхідність для країни сильної, добре вишколеної армії (зокрема, у зв’язку з її геополітичним розташуванням та конфліктами з народами на південних рубежах), воно приділяє достатню увагу Збройним Силам.
До речі, як приклад можна навести рівень фінансування військово-морських сил України і Чорноморського флоту РФ, який на сьогодні тимчасово базується в Севастополі -- російські моряки отримують зарплатню в кілька разів вищу, ніж наші. І це прикро: наші хлопці, які служать у ВМС України на своїй землі, я думаю, відчувають сильний дискомфорт від того, що їхні колеги з сусідньої держави, виконуючи ті ж завдання, отримують значно вищу платню. Це є яскравим прикладом ставлення Росії і нашої держави до своїх Збройних Сил. І це порівняння не на користь Україні.
На моє переконання, наше відставання від Росії в питанні переходу на контрактну основу формування Збройних Сил зумовлено не стільки різницею соціально-економічного стану двох країн, а, найперше, різницею в розумінні перспективи і в політичній волі керівництва держав.
4 липня 2002 р.
|