контактна інформація:
01004, м. Київ – 004,
вул. Пушкінська, 28А
|
|
|
11/08/2004
«Зміїна» справа У Гаазі розпочалися слухання щодо розмежування просторів Чорномор`я. Українські шанси проти румунських досить високі
“Україна молода”, 06.11.04
Звернення Румунії до Міжнародного суду щодо вирішення суперечки навколо розподілу континентального шельфу і виключних економічних зон стало прецедентом для України. Більше того, подібного не було і в історії СРСР. Проте в Міністерстві закордонних справ України заявляють, що готові до судового розгляду, а позов Румунії не був для української сторони повною несподіванкою, адже відповідне положення зафіксовано в Додатковій угоді між країнами від 2 червня 1997 року: якщо протягом двох років державам не вдасться досягнути консенсусу, то «справа про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон буде вирішена Міжнародним Судом ООН на прохання будь-якої із договірних сторін».
У Гаазі суд, а в Бухаресті — вибори Міжнародний суд ООН — найавторитетніша судова інстанція, уповноважена розв'язувати найскладніші питання між державами. Кількість справ, які розглядає суд, збільшується з кожним роком. Наразі в його провадженні є 21 справа, румунсько-українська значиться у тому списку останньою. Рішення Міжнародного суду остаточне і апеляції не підлягає, та й історія не зафіксувала, щоб якась країна не підкорилися його вердикту. Хоча задля справедливості варто зауважити, що у багатьох випадках рішення Суду ООН має рекомендаційний, дорадчий характер. «Часто суд пропонує сторонам провести додаткові переговори. І хоча Румунія правомірно передала дану справу на розгляд суду, не виключено, що в Гаазі розглядатиметься якою мірою звернення Румунії відповідає нормам, закладеним у договорі 1997 року», — повідомило «УМ» джерело в МЗС України. Фахівець зазначив, що у своєму зверненні Бухарест просить суд запропонувати свій варіант делімітації, а не пропонує якесь власне вирішення.
Прикметно, що звернення до суду збіглося із гарячою в Румунії кампанією президентських і парламентських виборів (голосування має відбутися 28 листопада), хоча керівництво країни могло це зробити ще у 1999 році, тобто після безплідних дворічних перемовин. Оглядачі не приховують, що справа має політичний підтекст, оскільки нагнітання обстановки виходить зі штабу діючого прем'єр-міністра країни, кандидата у президенти Адріана Нестасе. З передвиборчими баталіями в Румунії пов'язують і протистояння на прикордонні та критику будівництва каналу «Дунай—Чорне море». На користь того, що судові настрої Румунії мінливі, свідчить скепсис серед румунської еліти щодо можливості суду реально вплинути на проведення делімітаційної лінії. Висловлюються припущення, що суд обмежиться коментарями та порадою продовжити переговори.
Власне, так воно і мало бути: недаремно на Михайлівській площі стверджують, що всі переговорні можливості ще не вичерпано, адже, як нагадав у інтерв'ю «УМ» екс-посол України в Румунії Антон Бутейко, між країнами була домовленість не розпочинати судову тяганину до президентських виборів, що відбуваються і в нас, і у них майже одночасно. «За всіма правилами, звернення до Міжнародного суду і розгляд справи можливий, коли є згода обох сторін. У даній ситуації між Україною та Румунією була домовленість, що спір про розмежування континентального шельфу і виключних економічних зон може зініціювати одна зі сторін за умови, що буде врегульовано питання про делімітацію державного кордону — такий договір уже є. Тобто ця умова виконана. Але на найвищому рівні було також домовлено, що сторони утримаються від звернення до суду і врегулюють питання шляхом двосторонніх переговорів до президентських виборів. Румунська сторона, як бачимо, цієї домовленості не дотримала, подавши до суду задовго до завершення виборів. А це є абсолютно некоректно з точки зору поводження доброго сусіда», — розповів пан Бутейко, знаний в Україні фахівець з міжнародного права.
Така позиція Румунії зумовлена не досить доброзичливою налаштованістю правлячої еліти Бухареста до Києва, що зумовлено історично, вважає дипломат: «У румунів, на мій погляд, існує недостатнє розуміння всіх правових нюансів цієї справи. З мого власного спілкування склалося враження, що румунська сторона користується політичними мотивами — будівництво Великої Румунії, натомість ігнорує міжнародно-правові елементи української позиції. А українські аргументи, які грунтуються на міжнародному морському праві, досить серйозні». У своїх міркуваннях щодо упередженості румунів пан Бутейко виклав декілька причин тому, згадавши і про політику українського «Білого Дому» — Банкової: «Як на мене, існує зовнішній чинник, який має креатуру як в Румунії, так і в Україні. Загострення міждержавних відносин має також на меті не пускати Україну в європейському напрямку, а утримувати в євроазійському, російському векторі. Тут спостерігається і непрофесійна поведінка української владної команди вже протягом року. Я маю на увазі не МЗС, бо сьогодні немає незалежного інституту міністерства, яке натомість стало своєрідним інформаційним придатком Адміністрації Президента. Тому українські фахівці, дійсно компетентні в цьому питанні, поступалися тиску Банкової».
Зрештою, делімітація важливих з економічної точки зору морських просторів великою мірою політизується і в Україні. Є досить серйозні прогнози, що рішення Міжнародного суду може бути сприятливим для України, але тільки за умови грамотної поведінки Києва і якщо не заважатимуть антиукраїнські імпульси, що виходять із Банкової, вважає бунтівний дипломат, який залишив посаду посла через «єепівську» лінію України. «Адміністрація Президента не заважатиме, а сприятиме українській справі, коли там буде Віктор Ющенко. Якщо ж залишиться сьогоднішня команда, позитивного рішення для України я не прогнозую», — каже він.
Зі Зміїним не розминутися Але і колишній посол в Румунії, і фахівці з МЗС, які займаються питанням делімітації спірних територій, наполягають на тому, що у своїй позиції українська сторона спирається винятково на сучасне міжнародне право. Але перш ніж перейти до цих аргументів, коротко зупинимося на самому предметі суперечки.
Відповідно до конвенції ООН з морського права 1982 року, 12-мильна зона, що відходить від берега у відкрите море, вважається власністю прибережної держави. Такі територіальні води є як у Румунії, так і в України — це записано у Договорі про режим державного кордону, ратифікованому Україною у травні цього року. Далі 12-мильної позначки встановлюються зони, де держави мають певні суверенні права і юрисдикцію на вилов риби, розвідку і видобуток корисних копалин (зокрема, нафти і нафтогазового конденсату), судноплавство, прокладання кабелів тощо. Ці зони називають виключними економічними зонами, а морське дно — континентальним шельфом. Ці морські простори не можуть мати статусу територій певної держави, але мають спеціальну юрисдикцію, що наближає їх до статусу територій. За міжнародним правом, вони простягаються у відкрите море на 200 морських миль. Між Україною та Румунією таких просторів немає, тому розподіл виключних зон має погодитися на міждержавному рівні або ж у суді.
Вітчизняні дипломати стверджують, що на користь України у цьому процесі є багато аргументів. Зокрема, вони легко б'ють таку румунську карту: мовляв, українська сторона вимагає більше шельфу, ніж того хотів СРСР. «Це необгрунтовані твердження, тому що той спір розпочався у 1967 році, і радянська позиція була сформована на нормах тодішнього міжнародного морського права, — коментує Антон Бутейко. — А сьогодні діють норми, що кодифікувалися у 1982 році, на них спирається Україна. Згідно з ними, розмежування має враховувати співвідношення довжини берегової лінії однієї держави до довжини берегової лінії іншої держави. Так от, співвідношення української до румунської — 4,6:1, відповідно, Україна повинна мати 4,6 площі простору, що розмежовується. Але її позиція гнучка: Україна каже, що з урахуванням принципу справедливості вона буде готовою одержати трохи менше».
Хоча, як вважають українські спеціалісти, відправною точкою у делімітації морських зон стане український острів Зміїний, точніше його статус, який визначатиме, де пройде прикордонна лінія. Румунія ж оспорює статус Зміїного, стверджуючи, що це скеля, отже, на делімітацію впливу не може мати, тому розмежувальна лінія повинна пройти ближче до українського берега, що значно східніше тієї лінії, яку проводить Україна. На думку Антона Бутейка, така позиція не є конструктивною: «Це абсурд. Посудіть самі: вони кажуть, що «острів Зміїний є скелею», отже, з одного боку, називають його островом і водночас не визнають таким. А сумнівів у тому, що це острів, не може бути, бо він називається островом у всіх енциклопедіях, і коли був у складі Румунії, то також рахувався островом — там дійсно є господарське життя. Про те, що це острів, також записано у двосторонніх українсько-румунських документах — у великому політичному договорі, в додатковій угоді у формі обміну листами між міністрами закордонних справ від 1997 року».
Сценарій суду 25 жовтня у Палаці миру в Гаазі, де розташовується суд, відбулася перша зустріч представників обох країн. Уповноваженим України призначений перший заступник МЗС Олександр Моцик, Румунії — держсекретар зовнішньополітичного відомства країни Богдан Ауреску. Сторони обговорювали терміни першого етапу судової процедури — письмового провадження, тобто подання Румунією меморандуму та Україною контрмеморандуму, — документів, що містять детальне обгрунтування позиції кожної зі сторін. Незабаром суд має повідомити, протягом якого терміну (від 6 місяців і більше) держави повинні подати свої папери. Після письмової фази відбуватиметься процедура усних слухань. Загалом спрогнозувати, скільки часу суд розглядатиме дану справу, досить важко. Можна лише виходити з аналогічних справ, що провадилися по декілька років, щонайменше три.
Цікаво також, що Україна може делегувати до судового складу свого представника. Традиційно, суд ООН представляють 15 суддів, до яких, згідно зі статутом, держава, яка судиться, може призначити так званого суддю ad hoc («ад хок», тобто «у даному випадку, тут»). Ці судді відрізняються іншими правилами встановлення старшинства, але у всьому, що стосується обговорення, розгляду й участі у процедурах та винесення рішення, — вони мають такі ж права, як 15 основних. У МЗС кажуть, що, можливо, Україна делегує свого суддю, таке рішення залежатиме від поведінки Румунії: якщо та запропонує свою кандидатуру, то Україна поступить аналогічно.
Узагалі, у відомстві на Михайлівській площі не роблять трагедії з «судового» приводу: «Навряд чи цей процес небажаний для України, яка також не зацікавлена у затягуванні справи на довгий час», — вважає працівник міністерства і стверджує, що дипломати посилено готуються до суду: підбирають юридичних радників (за словами нашого співрозмовника, це найвідоміші у міжнародному праві імена, які мають великий досвід), здійснюють дослідження, шукають аргументи.
МЗС також могло б скористатися і досвідом Антона Бутейка, який, за його словами, залишаючи Бухарест, підготував «сценарій захисту національних інтересів у цій ситуації». «Якщо його використати, то наша перемога у суді буде безсумнівною, — повідомив він. — Ті документи я залишив для службового користування, але як вони використовуються зараз, не знаю, у мене немає контактів із тими, що ведуть переговори». Безсумнівно, досвід цього дипломата міг би стати у пригоді національним інтересам України, які сьогодні розпродують наліво і направо. Взяти хоча б ті факти, що пан Бутейко протягом 15 років брав участь у переговорах із розподілу світового океану, працював у Секретаріаті ООН, де займався правовим обслуговуванням багатосторонніх переговорів держав, а також був керівником спеціальної комісії міжнародного трибуналу з морського права, до складу якої входили делегації 189 держав світу.
Довiдка «УМ» Справи щодо розмежування морських просторів, які розглядались у МС ООН:
розмежування континентального шельфу в Північному морі між ФРН, з однієї сторони, та Данією і Голландією — з іншої (1969 р.); суперечка між Туреччиною та Грецією щодо Егейського моря (1976—1978 роки), дане подання зініціювала Греція, але суд не зміг прийняти остаточного рішення; справа щодо континентального шельфу між Тунісом та Лівійською Арабською Джамагирією ( 1982 р.), а також між Лівією та Мальтою (1982—1985 рр.); справа щодо делімітації морського кордону в районі затоки Мейн між Канадою та США (1984 р.); розмежування шельфу в Північному морі — спільне звернення Норвегії та Ісландії, щодо якого суд прийняв третє рішення; справа щодо делімітації морських просторів у районі між Гренландією та островом Ян Маєн (Данія/Норвегія, 1993 р.); справа щодо делімітації морських просторів та щодо інших територіальних питань між Катаром і Бахрейном (2001 р.).
Наталя Дмитренко
“Україна молода”, 06.11.2004 р., http://www.umoloda.kiev.ua/number/302/158/10892/
|
|