|
12/14/2005
Юрій ШИРКО про віртуальні та реальні проблеми української ядерної енергетики
Радіо “Свобода”, 14 грудня 2005 р.
Кирило БУЛКІН: (…) Сьогодні наша тема така “Через 5 років по закритті Чорнобильської АЕС: віртуальні та реальні проблеми української ядерної енергетики”.
Гостями студії є голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради Геннадій Руденко та (телефоном) заступник голови цього ж комітету Юрій Ширко (фракція Української народної партії). (…)
Перерахуйте коротко, будь ласка, проблеми, що є сьогодні найскладнішими у цій галузі. (…)
Геннадій РУДЕНКО: Україна не відмовилася від розвитку атомної промисловості. Україна вже за часів незалежності відмовилася від своєї зброї, мала для того свої деякі зауваження, переваги, надії.
Я вважаю, що переговорний процес при відмові від ядерної зброї був погано проведений, ми мінімум отримали зиску з цього. Що ж до закриття ЧАЕС, то це необхідно було зробити, але переговорний процес, який мав би супроводжувати політичне рішення, був проведений не досить фахово. Це був важіль впливу для того, щоб отримати більш серйозні, більш цікаві пропозиції, в тому числі від країн, які були зацікавлені в тому, щоб не вітала у повітрі загроза якихось повторних негараздів на ЧАЕС.
Юрій ШИРКО: Я, мабуть, сказав би про безпеку ядерної енергетики, оскільки я більше займаюся такою проблематикою, а це те, що відсутня в Україні база для того, щоб зробити певні накопичувальні фонди для захоронення відпрацьованого ядерного палива і його переробки.
Щодо ЧАЕС, то є певний план, коли доставати відпрацьоване ядерне паливо з першого, другого, третього блоку, є технологія, яким чином його зберігати.
Я вважав би проблемою те, що після того, як буде збудоване вже друге укриття над четвертим блоком, то просто розробити технологію, з допомогою якої можна було б дістати те ядерне паливо, тому що те, що від нього залишилося, є якраз із-під того саркофагу.
Щодо ядерної енергетики загалом, то, як на мене, майданчики, де розміщені атомні електростанції, потрібно було б підбирати з певними вимогами, як це існує в Європі. Південноукраїнська АЕС, яка є в Миколаївській області, має певні геологічні проблеми, оскільки, як кажуть фахівці, там є стик певних геологічних щитів. Також певні недоліки є і на Запорізькій АЕС. На Хмельницькій майданчик підібраний начебто більш-менш відповідно з тими стандартами, які існують в Європі і в світі до розміщення атомних станцій.
І ще. Все-таки треба довести вимоги безпеки до діючих блоків до рівня європейських стандартів. Нагадаю, що була ратифікована угода про виділення кредиту 83 євро для того, щоб на ці кошти здійснити ряд заходів, щоб другий блок ХАЕС і четвертий блок РАЕС після здійснення цих заходів відповідали європейським вимогам безпеки.
Кирило БУЛКІН: Пане Ширко, як Ви оцінюєте стан робіт на об’єкті укриття і потенційну безпеку, після того, як ці роботи будуть завершені? Чи можна буде взагалі зіткнути з полегшенням, на який час це всі проблеми вирішить?
Юрій ШИРКО: Мені так само відомо, як і пану Руденку, про те, що підписаний контракт, є визначена фірма, яка має виконувати ці роботи. Навіть міністр нас інформував про те, що ці роботи мають бути завершені до 2010 року.
Стосовно подальшої долі, то я ще сказав на початку нашої розмови. Укриття потрібно, розроблялися технології для того, щоб всі радіоактивні рештки, які є під укриттям, щоб можна було їх дістати і більш надійно захоронити, щоб вони не були в такому хаотичному режимі, як вони є.
Тобто я все-таки не схиляюся до тієї думки, що краще було б забетонувати чи ще якимось чином його залишити, як воно є, те відпрацьоване паливо і рештки блоку, який потерпів катастрофу. Я думаю, що після того, як буде завершено будівництво укриття в 2010 році, то необхідно вживати заходів для того, щоб робити наступні послідовні кроки. Тобто укриття – це є такий щит, щоб під час роботи нічого не потрапляло назовні, а далі потрібно робити послідовні кроки, знаходити технології і діставати звідти оці радіоактивні відходи. (…)
Кирило БУЛКІН: Пропоную послухати головного інженера ЧАЕС Анатолія Білика, який змалював теперішню ситуацію на станції в інтерв’ю радіо “Свобода”.
Анатолій БІЛИК (переклад): Енергоблоки – перший, другий, третій – на етапі припинення експлуатації. На третьому енергоблоці 5-го грудня почато вивантаження відпрацьованого ядерного палива та перевезення його в сховище номер 1, що діє. Об’єкт “Укриття”: контрольовані параметри – в нормі, без відхилень. Стан системи обладнання – регламентний. Радіаційна обстановка на об’єкті “Укриття”, на енергоблоках та на проммайданчику Чорнобильської АЕС – в нормі, без відхилень. На об’єкті “Укриття” ведуться роботи зі стабілізації, це в рамках плану здійснення заходів. Тобто, це стабілізацій конструкцій, що нині діють. І наступне потім уже почнеться, але це буде далі – це вже безпосередньо спорудження арки.
Кирило БУЛКІН: Пане Руденко, Ви згадали про ідеї, які ще тоді вітали щодо того, щоб союзний бюджет подоїти. Сьогодні союзного бюджету нема. Свого часу Росія проголосила себе наступницею СРСР. Якщо постало питання переходу з Росією на ринкові економічні стосунки в усіх сферах, то чому б не поставити це і у зв’язку з чорнобильською сферою, у зв’язку з тим правонаступництвом Росії стосовно СРСР, стосовно того, що Чорнобиль фактично був злочином СРСР відносно народів, в першу чергу білоруського, українського і російського теж? Чи можна ставити питання про відшкодування певні з боку Росії в такому контексті? Хоча б теоретично, про які б суми можна було говорити?
Геннадій РУДЕНКО: (…) Теоретично можна все що завгодно робити, а практична площина немає перспектив. Я взагалі до цих сьогоднішніх перемовин “Газпрому” і “Нафтогазу”, коли вже проблема вийшла на рівень президентів, на рівень турботи всієї країни, то можу поставити оцінку “2” переговорщикам, хто веде ці переговори. (…)
Юрій ШИРКО: Якщо говорити відверто, то я також думаю, що перспектив майже немає, тому що мало б більше перспектив, коли б була виставлена претензія до жертв політичних репресій, громадян, які не належали до громадянства Союзу, які були вивезені в Росію, там працювали. Німецька ж сторона повернула певні кошти остарбайтерам, хоча фактично там інший устрій, просто збереглася назва держави.
В даному випадку абсолютно ніяких поглядів в цьому випадку. Тому, коли не сказано “Я” про “А” говорити якось некоректно. Тому перспектив, мабуть таких немає. Хоча, якщо говорити про мої думки, то звичайно Росія повинна була нести певну відповідальність, адже проаналізувавши, де приймалося рішення щодо розміщення, щодо тих експериментів, які привели до катастрофи, то вони приймалися в Москві, в першу чергу керівною на той час Комуністичною партією. (…)
Радіо “Свобода”, 14 грудня 2005 р.
|