|
01/22/2001
Євген Жовтяк: «Попри те, що депутатам надходять відписки, депутатські запити необхідно оприлюднювати»
Починаючи з серпня 2000 року народний депутат України Євген Жовтяк, голова Київської обласної організації РУХу (Українського Народного Руху) написав близько 30 депутатських запитів щодо ситуації навколо незаконних виборів мера в м.Василькові, переслідування активістів РУХу (УНР) та дій голови Київської обласної держадміністрації А.Засухи. Запити були направлені на ім’я Президента, Генерального прокурора, прокурора Києва. На 15 з них депутат отримав відповіді, на інші – ні. Не зважаючи навіть на 15 відповідей, а також на проведену депутатами Жовтяком та В.Шевченком акцію голодування на майдані Незалежності в Києві ситуація не змінилася на краще.
--Євгене Дмитровичу, чи варто писати депутатські запити, якщо вони не дають реального ефекту?
--Депутатські запити й звернення – це право, передбачене українським законодавством. Їх мета – досягати усунення конкретних порушень Закону, з якими депутати стикаються в рамках виконання своїх повноважень.
--Чому, на Вашу думку, чимала частина запитів, і, зокрема, Ваші, досі не мають практичних наслідків?
--На жаль, сьогодні в Україні органи, які повинні здійснювати нагляд за дотриманням Законів (і в першу чергу – Прокуратура), фактично, ігнорують запити. Якщо, скажімо, депутат звертається до Генерального прокурора про порушення прав громадян, умовно кажучи, прокурором Василькова, то цей запит відправляється в нижчу інстанцію, і ця інстанція сама на себе готує відписку про те, що «зловживань не виявлено». Так сталося з багатьма моїми запитами щодо фабрикації міліцією й прокурором м. Василькова кримінальної справи члена нашої партії Леоніда Ковальчука (людина, яка відкрито виступила проти фальсифікації виборів мера Василькова, з 12 серпня перебуває за гратами через те, що йому підкинули наган 1895 р.); так трапляється з 99% депутатських звернень і запитів. Лише там, де надто явні порушення, на запити іноді реагують.
Але попри те, що нам, як правило, надходять бюрократичні відписки, я переконаний, ці запити необхідно надсилати й оприлюднювати.
--А для чого?
--Згадайте, як часто Президент каже, буцімто не знав, що Лазаренко – злочинець. Хоча всі знали, хто такий Лазаренко, ще коли він був губернатором Дніпропетровщини, і всі знали, хто він такий, коли його призначали прем’єр-міністром, його все-таки поставили на чолі уряду. А зараз на всю Україну Президент розказує, що він думав, ніби Лазаренко хороший.
Рано чи пізно Анатолій Засуха сидітиме в тюрмі (українській чи американській, якщо втече, як Лазаренко). Але запити, які вже проголошені мною або ще будуть проголошені, не дадуть підстав ні Президентові, ні будь-кому іншому говорити, що про зловживання А.Засухи стало відомо лише після того, як той утік. Запит – це документ, і сказати, що його не було, не можливо.
--Але ситуація після запитів, акцій протесту розвивається не в кращий бік: Леонід Ковальчук і далі за гратами, а п.Засуха вже не тільки голова Київської облдержадміністрації, але й облради...
--Ані на запити, ані на акцію протесту не тільки немає ніякої реакції. Ніби демонстративно через кілька днів після нашого з В.Шевченком голодування на майдані Незалежності А.Засуха порушує одразу і Конституцію, і Закон про місцеве самоврядування, і Закон про місцеві державні адміністрації – він поєднує посаду голови обладміністрації та голови облради, чого законодавство не дозволяє. Так триває з 21.11.2000 р. Ніби демонстративно Генпрокурор (навіть після мого звернення!) «не помічає» навіть цього, більш ніж очевидного, порушення, а Президент не вбачає ніяких причин для звільнення А.Засухи.
--Який найкращий вихід з цієї ситуації ви бачите?
--Щоб Генпрокуратура та Президент виявили щодо п.Засухи таку ж спритність, як щодо Юлії Тимошенко. Президент негайно повинен видати Указ про звільнення з посади Голови обласної держадміністрації людини, яка порушила Конституцію та цілу низку законів, а прокуратура відкрити кримінальну справу хоча б за половиною фактів, названих мною у запитах.
Розмову вела Людмила ІВАНЕНКО
|