|
11/23/99
Флюгери, які приносять користь
Добре відомо, що після зруйнування колишнього СРСР Україна отримала «у спадщину» одну з найкрупніших частин військово-промислового комплексу, до якого відноситься величезна кількість заводів, які брали участь у виробництві військової техніки. Конверсія таких підприємств є надзвичайно складною проблемою. У той же час, не менш складною проблемою є конверсія військової інфраструктури країни, що дісталась з минулого життя. Ця інфраструктура становить значну кількість військових містечок, у яких доволі непросте військове господарство і які розташовані, як правило, віддалік від промислових центрів.
Для нашої країни, яка обрала миролюбну військову доктрину, ця інфраструктура виявилась в значній мірі надлишковою, і тому з самого початку існування України як нової держави, вона стала додатковим вантажем на економіку. Заходи із скорочення військових сил, які стали наслідком оголошення незалежності України, в тому числі заходи у зв’язку з відповідними міжнародними зобов’язаннями, перш за все позначилися на можливості підтримувати в належному стані цю інфраструктуру і боляче вдарили по військовим людям, які свого часу обрали військову кар’єру як основний напрям власного життя.
У зв’язку зі значним скороченням чисельності військових частин, розташованих на всій території країни, виникла дуже серйозна проблема працевлаштування величезної кількості спеціалістів-військових високої кваліфікації, багато з яких в той же час мали хороші цивільні професії. Важливим фактором побуту багатьох з цих людей є те, що одна із найскладніших проблем життєвого влаштування, тобто забезпеченість квартирами, виявилась вирішеною, тому що раніше держава укладала значні кошти не лише у створення військового господарства, але також і у будівництво житла для людей, які жили у відповідних військових містечках. Таким чином, опинившись практично без роботи, багато з колишніх військових спеціалістів не хотіли залишати звичні для них військові містечка, в яких, в основному, був налагоджений побут і де у багатьох є квартири. У зв’язку з цим, найголовнішим питанням в конверсії військової інфраструктури зараз є створення таких нових робочих місць, де нові цивільні професії були б адекватними рівню праці колишніх військових професій.
Здійснити це нелегко, особливо за умов економічної реформи в країні, коли у народному господарстві паралельно є аналогічна проблема в промисловості, де існує значна кількість заводів, які раніше були залучені до військового виробництва, але втратили колишні ринки збуту і поки що не знайшли їм заміни. На таких підприємствах масовим порядком простоюють величезні потужності, і велика кількість кваліфікованих робочих також залишилася без роботи. Тому, створення будь-яких промислових виробництв в тих місцях, де розташовані колишні військові містечка, є мало перспективним, тим більш, що такі містечка, як правило, розташовані в сільськогосподарських регіонах. Намагання створювати в таких місцях підприємства з переробки сільськогосподарської продукції також поки що не отримали великого успіху і тому виникає необхідність в пошуках неординарних рішень, основаних на можливості використання нової техніки і технологій, які б органічно “вписалися” в не дуже прості умови використання потенціалу військової інфраструктури.
Як доводить вже наявний досвід, одним з найбільш перспективних напрямків у вирішенні цієї проблеми є розвиток вітчизняної вітроенергетики. Давайте подивимося на один з найбільш яскравих прикладів такого досвіду, тобто на результати будівництва і експлуатації Донулавської вітрової електростанції, спорудження якої було розпочате у 1993 році в Західному Криму. Ця станція будувалась саме там, де знаходиться Донузлавська військово-морська база, яка після розподілу Чорноморського флоту переживає не найкращі часи. Наявність Донузлавської ВЕС для мешканців військового містечка Новоозерне, багато з яких в результаті зазначених вище подій вимушені були залишити військову службу, має дуже велике значення. Перш за все, протягом досить короткого періоду часу багато з них змогли отримати нові цивільні професії, що було зроблено ними без будь-яких значних зусиль, тому що колишні військові авіатори, суднові механіки, електромеханіки, електронщики та інші, змогли швидко адаптуватися до роботи на вітровій електростанції. Крім того, хороший військовий досвід управління людьми в екстремальних умовах дозволив ряду колишніх офіцерів швидко освоїти професії менеджерів в такій новій галузі промисловості, як вітроенергетика.
Сама інфраструктура вітрової електростанції також стала розвиватися швидкими темпами і сьогодні в Донузлавському регіоні вже активно працює не лише Донузлавська ВЕС, але й нове регіональне міжгалузеве підприємство “ОСТ-Енерго”, яке експлуатує кілька вітрових електростанцій в цьому регіоні, а також здійснює ремонт вітроенергетичного обладнання. Більш, ніж 70 чоловік – колишніх офіцерів, вже працює на цих підприємствах і родини цих людей в значній мірі захищені від тих проблем, які у інших відставних військових, які ще не знайшли своє місце в цивільному житті. При цьому слід мати на увазі, що поки що діюча потужність Донузлавської ВЕС складає лише 5,3 МВт, і тому при її розвитку до запланованих 50 МВт багато інших мешканців військового містечка в селищі Новоозерне будуть забезпечені стабільною і перспективною роботою. Додатковою перевагою будівництва Донузлавської ВЕС є те, що з моменту введення перших десяти ліцензійних вітротурбін у 1994 році колишнє військове містечко Новоозерне не відключається від постачання електроенергією, тому що ця ВЕС є за всіма категоріями генеруючою станцією. Для довідки, одна ліцензійна вітротурбіна потужністю 110 кВт може забезпечити електроенергією два 50-квартирних будинки, а зараз на Донузлавській ВЕС вже працює 53 таких вітротурбіни.
Таким чином реальний досвід показує, що в розрізі одного конкретного Донузлавського регіону будівництво ВЕС виглядає вельми перспективним. Однак для побудови загальних висновків дуже важливо мати правильну оцінку ефективності розвитку вітроенергетики по країні в цілому, з тим, щоб визначити правильні форми законодавчої підтримки цієї галузі промисловості. В цьому плані на прикладі того ж Криму очевидні великі перспективи розвитку цього напрямку нетрадиційної енергетики. В безпосередній близькості від Донузлавської ВЕС, яка відноситься до системи Міненерго, розпочинається будівництво Тарханкутської ВЕС потужністю 70 МВт, яка вже входить до системи Міноборони України. В цьому ж регіоні ведеться інтенсивне будівництво Сакської ВЕС, що відноситься до системи Держводгоспу України. Навколо цих станцій розташовані інші військові містечка, селища Мирний, Чорноморське тощо, а на черзі будівництво станцій в найбільш перспективному з точки зору вітрового потенціалу східного регіону Криму, де також є військова інфраструктура, яка потребує конверсії. Якщо до цього додати, що аналогічні станції споруджуються в Донецькому, Львівському і Херсонському регіонах, то стає очевидною широка географія такого будівництва, яке ведеться за активної підтримки регіональних рад народних депутатів.
Важливим питанням у визначенні перспектив будівництва ВЕС є економічна ефективність цієї справи, в першу чергу, з точки зору вартості електроенергії, що виробляється на таких станціях. При всій соціальній значущості такого будівництва, воно може бути успішним тільки у випадку, коли буде економічно вигідним та якщо таку електроенергію можна продавати з комерційною ціллю. У цьому питанні слід виділити два самостійних аспекти, які потребують уважного розгляду. По-перше, це світовий досвід, а, по-друге, треба оцінити, якими темпами та етапами Україна може наблизитись до показників передових країн у галузі вітроенергетики. По першому питанню, тобто у частині світового досвіду, слід передусім зазначити, що за останні роки в економічно розвинутих країнах (Данія, Германія, США тощо) спостерігається справжній бум у будівництві ВЕС, тому що в технології виробництва сучасних вітротурбін вдалося вийти на такий рівень, на якому вже у найближчі роки ціна вітрової електроенергії повинна буде скласти приблизно 3 центи/кВт-годину. Слід відмітити, що зараз тариф на вітрову електроенергію у багатьох іноземних країнах вже складає приблизно 5-8 центів/кВт-годину, що можна порівнювати з тарифом для теплових станцій, однак у останніх ціна електроенергії має стійку тенденцію до зросту, а у ВЕС, навпаки, до зменшення.
Аналіз світових тенденцій показує також ще одну цікаву картину щодо темпів розвитку традиційної та вітрової електроенергетики. Якщо показники для традиційної електроенергетики у 1997-1999 роках були на рівні 1,5-2%, то для вітроенергетики вони склали приблизно 25%. Найвражаючим досягненням для ВЕС є те, що кожне подвоєння потужності таких станцій у світі дає зниження ціни на електроенергію приблизно на 20%. Стосовно України, яка зараз знаходиться на самому початковому етапі розвитку вітроенергетики, поточні показники вартості електроенергії, наприклад, для Донузлавської ВЕС, затверджені НКРЕ України, складають 15,4 коп/кВт-годину, що фактично дорівнює тарифу на електроенергію для Кримського регіону. Перспективи подальшого зниження вартості електроенергії у нашій країні тепер прямо пов’язуються з організацією на конверсійних заводах країни виробництва ліцензійних вітротурбін наступного покоління потужністю 600 кВт.
Завдяки тому, що на вказаних заводах вже є реальне виробництво ліцензійних вітротурбін попередньої моделі, тобто машин потужністю 110 кВт, вони вже опинились у значній мірі підготовленими до виробництва більш складних машин потужністю 600 кВт. Однак, як відомо, кожне нове покоління складної техніки потребує від промисловості значних зусиль у освоенні, і тому слід очікувати, що і в цьому випадку конверсійні заводи зіткнуться з великими проблемами та їм потребується значна підтримка з боку держави, в тому числі і з боку законодавчої влади. Таким чином, питання конверсії оборонної промисловості і конверсії військової інфраструктури в частині розвитку вітчизняної вітроенергетики стають взаємопов’язаними. Більш того, вони значно доповнюють один одного, тому що і в тому, і в іншому випадку мова йдеться про створення нових робочих місць в сферах, які дуже відрізняються, але в однаковій мірі важливі для держави.
Якщо тепер проаналізувати, які ще із галузей економіки також зацікавлена в розвитку вітроенергетики, то таких галузей є щонайменше дві. По-перше, це сільськогосподарська галузь і, по-друге, вітроенергетика. Стосовно сільськогосподарської галузі зацікавленість досить очевидна, тому що всі без виключення вітрові станції повинні будуватися в сільській місцевості. Для сільськогосподарських регіонів це означає додаткові можливості для розвитку власної генерації та мережевого господарства, а також створення нових робочих місць. Для електроенергетики будівництво вітрових електростанцій означає реальний початок використання альтернативних джерел електроенергії, основаних на безпаливній технології. Таким чином, для чотирьох вищевказаних найважливіших напрямків в народному господарстві вітроенергетика вже стає одним із суттєвих шляхів для вирішення соціально-економічних проблем, які є в кожній з них. Проте, всі ці проблеми неможливо буде вирішити, якщо не створити для розвитку вітроенергетики необхідних умов, особливо на рівні законодавчого забезпечення.
Законодавча підтримка потрібна перш за все для створення гарного інвестиційного клімату. Освоєння українськими заводами виробництва вітроенергетичної техніки наступного покоління, в тому числі і тої, для якої українській стороні вже передані відповідні ліцензії від іноземних партнерів вимагає представлення інвесторам переконливих свідчень того, що держава надає власній машинобудівній промисловості відповідну підтримку. За умов фінансової кризи в країні інвестори дуже недовірливо ставляться до рішень уряду, які недостатньо добре підкріплені відповідними законами. Таким чином, для того, щоб мати можливість отримати та впровадити на українських заводах принципово нову технологію виробництва сучасних вітротурбін, необхідно на законодавчому рівні закріпити такі положення, які б свідчили про можливості використання ринкових механізмів у виробництві обладнання, а також будівництві і експлуатації вітрових електростанцій.
На вирішення цього завдання орієнтований проект нового Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання розвитку вітроенергетики”, який даним часом знаходиться на розгляді у Верховній Раді України. Цей проект Закону є логічним продовженням, як мінімум, трьох законодавчих актів, які створювали основу для розвитку вітроенергетики як нової галузі народного господарства країни. До них відносяться “Національна енергетична програма”, Закон “Про енергозбереження” та Закон “Про електроенергетику”. В кожному з цих законодавчих актів в тій чи іншій мірі міститься важливі положення про державну підтримку нетрадиційної електроенергетики. Крім того, з цього питання є велика кількість нормативних актів, виданих виконавчою владою, однак лише у вищезазначеному новому проекті Закону знайшли відображення конкретні положення, які створюють системну єдність для усіх попередніх законодавчих і нормативних актів відносно сприяння інтенсифікації виробництва високоякісного вітроенергетичного обладнання і будівництва на його основі сучасних вітрових електростанцій.
На закінчення хотілося б ще раз повернутися до головної теми цієї статті, тобто до питань конверсії військової інфраструктури у взаємозв’язку з розвитком вітчизняної вітроенергетики. Досвід ряду попередніх років показує, що така конверсія йде з великими труднощами, і що це в значній мірі обумовлене проблемами економічної реформи в країні. Однак люди, тобто висококваліфіковані військові спеціалісти і їх родини, не можуть чекати, коли зовнішні умови зміняться і коли держава зможе їм суттєво допомогти. Вони готові багато чого зробити самі, про що переконливо свідчить досвід будівництва і експлуатації Донулавської ВЕС. Потрібно лише, щоб держава виявляла зацікавленість у вирішенні тих проблем, які виникають в процесі адаптації цих людей до цивільного життя. В цьому випадку на самому високому, тобто законодавчому рівні, держава готова надати таку підтримку, сприяючи розвитку вітчизняної вітроенергетики. Можливість забезпечити одночасне вирішення ряду інших проблем в суміжних областях економіки, тобто в машинобудуванні, сільському господарстві і електроенергетиці, лише підсилює значущість вітроенергетики для країни і її економіки.
Борис КОЖИН, народний депутат України, голова Спілки офіцерів України, віце-адмірал.
23 листопада 1999 р., "Голос України", № 217 (2219).
|