|
05/06/2003
Ідеї Кагановича продовжують жити
Відомо: колись існував Радянський Союз, а Лазар Каганович якийсь час був міністром шляхів сполучення. Союз розпався, на його теренах постали нові держави, зокрема Україна. Лазар Каганович уже не керує залізницями однієї шостої частини світу, бо помер разом із Союзом, та залишилося з тих часів чимало пекучих справ, які потрібно розв’язувати нам.
Зупинимося на одній із них, а саме: на території Чернівецької області ділянка залізниці належить сусідній державі. Тобто, якщо хочеш із Чернівців поїхати до столиці, змушений кілька разів перетинати молдавсько-український кордон, вислуховуючи в'їдливі запитання іноземних митників: “Звідки й куди їдете?” На що відповідаєш: “З України в Україну”. Або ще приклад. Село Ларга розташоване в Молдові, залізнична станція Ларга - в Україні. Якось громадянин сусідньої держави перейшов кордон і за леї хотів придбати в касі квиток на потяг. Йому, звісно, відмовили. Він здійняв бучу: “Я молдаванин, маю повне право за молдавські гроші придбати в касі молдавської залізниці квиток!” Отаке коїться на молдавсько-українському кордоні, безпосередньо на залізниці сусідньої держави у межах України. А неподалік - славнозвісна Хотинщина, де був смертельно поранений мужній гетьман Петро Сагайдачний і яка ще й досі позбавлена такого простого елементу цивілізації, як залізничний транспорт.
5.09.94 р. я подав депутатське звернення голові Чернівецької обласної Ради Іванові Гнатишину, пропонуючи прокласти через Хотинський район залізничне полотно. Це було б вигідно як регіонові, так і цілій країні. (Адже будуємо державу не на один рік). Попередньо передав пропозиції тодішньому Прем'єр-міністрові В. Масолу. Навіть зацікавив цим проектом деякі західні компанії.
Через місяць отримав відписку. Мовляв, ваша пропозиція збігається з нашими частково: “... Надзвичайно важливо розв'язати наболіле питання функціонування на території області залізниці іншої держави”. З відповіді голови облради також довідався, що область уже зверталася до Укрзалізниці, Кабінету міністрів України, Президента України з приводу перепідпорядкування ділянки колії молдавської залізниці, що пролягає територією Чернівецької області, Львівській залізниці та про внесення облрадою пропозиції Укрзалізниці: “Передати Південно-Західній залізниці на баланс ділянки колії Кельменці - Ларга - Сокиряни без прикордонних перешкод, оскільки вона пролягає територією України і має пряме сполучення з даною залізницею”. Також запропоновано збудувати близько 30 км залізниці між станціями Ларга і Мамалиґа, в обхід території Молдови, яка була б прокладена через Хотинський район.
Відписка пана І. Гнатишина позбавлена будь-якого оптимізму. Мовляв, і ми зацікавлені в тому, але якби хтось узяв та зробив, а коли треба тобі — вибивай дозвіл і кошти в київських коридорах влади. Справді, подумав я: Голова Верховної Ради О. Мороз для своїх виборців у Таращанському районі зміг прокласти залізницю. Президент України Л.Кучма для своїх земляків у Новгород-Сіверському районі зміг спорудити залізничний міст і прокласти колію, перший віце-прем'єр-міністр України П. Лазаренко все-таки розчинив двері метро в Дніпропетровську. Дай Боже здоров'я і їм, і їхнім виборцям, та чим я гірший? Однак ми всі гуртом на державному рівні повинні дбати про розвій і міць України, а не демонструвати місцеві симпатії.
19.04.95 року ми, народні депутати України від Чернівецької області, звернулися листом до тоді в.о. Прем'єр-міністра України Є. Марчука. Так і так, мовляв, незважаючи на неодноразові звертання органів місцевої влади всіх рівнів до Укрзалізниці, в Кабінет міністрів та до Президента України щодо перепідпорядкування ділянки колії молдавської залізниці, що пролягає територією області, ця проблема досі ніяк не вирішується. Необхідно утворити робочу комісію за участю представників області з приводу передачі в односторонньому порядку частини ділянки колії, що пролягає територією Кельменецького та Сокирянського районів, Південно-Західній залізниці, яка без прикордонних перешкод може експлуатувати цю ділянку колії.
Наше звертання до Є. Марчука підтримали і депутати від Хмельниччини.
Але, на превеликий жаль, Євген Кирилович, мабуть, і не читав нашого колективного запиту, а його підлеглі переадресували листа за підписами одинадцятьох народних депутатів України нижчим за рангами чиновникам у Кабміні. Знову, як і від голови Чернівецької облради, я отримав невтішні відповіді, тепер уже від кількох міністерств. Зокрема, від Міністерства економіки України (двічі) та державної адміністрації залізничного транспорту Міністерства транспорту України.
Минулого року сесія Верховної Ради прийняла мій запит до Президента України такого змісту: “Питання розвитку транспортної інфраструктури в Чернівецькій області стоїть досить гостро, особливо в Хотинському районі. В цей район все завозиться автотранспортом. Вкрай необхідна залізниця, яка б могла з'єднати станцію Вікно Заставнівського району (за умови модернізації вітки Чернівці— Вікно) і м.Хотин повз села Ржавинці, Шилівці, Малинці, Клішківці, Зарожани, Чотири Корчми. Від останнього населеного пункту можна прокласти вітки до станції Мамалига Новоселицького району. Посередині останньої вітки можна повернути на Кельменеччину. Це було б вигідно з економічних і стратегічних міркувань як для нашого регіону, так і для держави в цілому, оскільки відпала б потреба (при спорудженні моста в районі Хотина) добиратися до столиці через територію сусідньої держави. Задум побудови такої залізниці виник іще за австрійського правління в краї на початку нинішнього століття, навіть полотно дороги було вже біля села Шилівці. Обласне керівництво позитивно ставиться до ідеї такого проекту, але посилається на відсутність коштів. Прошу розглянути цю пропозицію і внести розробку проекту на початкове фінансування до державного бюджету України на 1996 рік. Карта Чернівецької області з орієнтовною схемою залізничної вітки додається”.
Звісно, Леонід Кучма на мій запит не відгукнувся. Замість нього це зробив перший заступник міністра економіки Павленко, надіславши таку відписку: “Будівництво, конструкція та модернізація залізниць України виконується у відповідності із затвердженими урядом державними програмами, рядом галузевих програм щодо виробництва рухомого складу залізниць із урахуванням усіх джерел фінансування. Передбачити додаткові кошти із державного бюджету на фінансування непланової будови, зважаючи на складні економічні умови, немає можливості”.
Довелося зробити на сесії повторний запит до Президента, зауваживши, що формальні відписки не додають авторитету виконавчій владі. Тепер уже я поцікавився в Леоніда Даниловича: чи відає Мінекономіки, у що обходиться нашій державі експлуатація залізничної колії на кордоні з Молдовою через нестійкі грунти та аварійно небезпечні ділянки, що їх долають потяги на малій швидкості, а також те, що вантажі на Буковину з усіх регіонів України, крім західного, шість разів перетинають молдавсько-український кордон? І запропонував Л. Кучмі зібрати висновки (Мінтрансу, Укрзалізниці, Міноборони, Держмиткому та Чернівецької облдержадміністрації) і передбачити в державному бюджеті України на 1996 рік спорудження залізниці через м. Хотин. І - знову відписка, тепер уже від першого заступника міністра транспорту України, генерального директора Укрзалізниці Л. Желєзняка. Лист-відповідь пана гендиректора викликає подив, особливо останній абцаз: “Проблеми фінансування, проектування, будівництва та експлуатації малодіяльних і під'їзних залізничних дільниць необхідно вирішувати на державному рівні”.
Отже, виходить, що Укрзалізниця — позадержавна установа. Українсько-молдавський кордон — це такий собі “тин” між двома сусідами, а чужа залізниця на рідних теренах — справа... Чия ж це справа, дозвольте запитати? Отож, лише Хотинщині потрібна залізниця.
Георгій МАНЧУЛЕНКО, народний депутат України.
6 травня 1996 р. , “Голос України”.
|