|
06/25/2004
Георгій МАНЧУЛЕНКО: “Наступним логічним кроком української влади після затвердження Воєнної доктрини мала б стати офіційна заявка на вступ до НАТО”
Нову Воєнну доктрину України затвердив 17 червня Указом №648/2004 Президент Леонід КУЧМА. Це друга версія Воєнної доктрини за історію незалежності України – попередню було ухвалено Верховною Радою у 1993 році. За цей час змінився і порядок прийняття документу під такою назвою – авторство Президента передбачено Законом про основи національної безпеки України, який був ухвалений парламентом торік і вже набрав чинності. Воєнна доктрина, як і поки що не оприлюднена Стратегія національної безпеки, – документи нижчого, порівняно із згаданим законом, рівня. Їх затверджує своїми указами Президент.
Проаналізувати головні позиції нового документу ми попросили секретаря Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони, члена політичної групи Української народної партії, народного депутата Георгія МАНЧУЛЕНКА.
--Пане Георгію, які головні принципові відмінності між двома версіями Воєнної доктрини України – зразка 1993 та 2004 років?
--Українські експерти та законодавці розпочали розробляти новий документ три роки тому. У результаті цієї роботи було сформовано документ, який узгоджується з українською Конституцією, задекларованим зовнішньополітичним вектором держави та формулює бачення основних загроз військовій безпеці України.
Основна відмінність полягає в тому, що в Доктрині 1993 року був пункт щодо позаблокового статусу України. Ця норма не витримувала ніякої критики після ухвалення в 1996 році Конституції України, яка є законом прямої дії. У новій редакції Воєнної доктрини суперечність із Конституцією усунуто – нарешті чітко визначено вектор зовнішньої політики і не менш чітко записано, що Україна хоче набути повноправного членства в НАТО і ЄС, які, до речі, названо “гарантами миру та стабільності в Європі”.
Друга відмінність є реакцією на кардинальну зміну геополітичної ситуації за останні 11 років – в першу чергу в напрямку нових викликів і загроз, які в 1993 році могли хіба що прогнозувати військові експерти. За цей час асиметричні загрози (тероризм) набули небачених масштабів. Боротьба з тероризмом передбачає цілий комплекс заходів, в тому числі й зміну тактики дій Збройних сил, оскільки до цього часу Збройні сили на такі дії не націлювалися. Тут на перший план виходить роль військ спеціального призначення, зростає роль розвідки, розробки та впровадження високоточної зброї. Як свідчить досвід антитерористичної операції в Афганістані, без нормальних розвідданих, без ефективних дій військ спеціального призначення та без застосування високоточної зброї надзвичайно важко боротися з терористичними угрупуваннями, які здатні розосереджуватися на місцевості. Враховуючи зміни, що відбулися по периметру українських кордонів, у тексті доктрини відзначається, що на сучасному етапі навряд чи Україна може бути втягнута у конфлікти високої інтенсивності, натомість не можна відкидати втягування у конфлікти низької інтенсивності, якими є дії військових екстремістках угруповань, сепаратистських організацій, що висувають в тому числі й територіальні претензії.
Третя відмінність – дано визначення, кого Україна може вважати своїм супротивником. Це країна чи група країн, які можуть посягати на територіальну цілісність нашої країни. У разі виникнення такої загрози вони будуть вважатися противником, і для запобігання їх агресивним намірам буде задіяно увесь державний механізм. Це теж позитивний момент.
Нарешті, четверте: у новій редакції Воєнної доктрини виписано, як має взаємодіяти весь комплекс державних установ під час особливого періоду. Простежується певна вертикаль, і це теж є позитивом у порівняні з документом 1993 року.
--У документі – цитую – зазначено: “Воєнна доктрина має оборонний характер. Це означає, що Україна не вважає жодної держави своїм воєнним противником, але разом із тим вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України”. Чи означає це, що якби Президент затвердив цей документ до виникнення ситуації із Тузлою, Росія вважалася б воєнним противником України?
--Виходячи з нової редакції Воєнної доктрини, дії Росії можна було б трактувати як такі, що посягають на територіальну цілісність України.
--Чи відбиваються в Доктрині процеси, пов’язані з реформуванням ЗСУ?
--У документі йдеться про реформування ЗСУ, про реорганізацію воєнної організації України (хоча термінові “воєнна організація” у жодному офіційному документі досі ніде не дано визначення). У той же час, виходячи з потенційних небезпеки для України, ніде не сказано, що реформування ЗСУ повинно тягнути за собою широкомасштабні скорочення. Так, реформування передбачає скорочення, оскільки ухвалено Закон про перехід України на трьохвидові Збройні сили, але не таке обвальне, як цього хоче Міністерство оборони та Кабінет міністрів, - фактично, на 155 тисяч. Такого масштабного скорочення з Воєнної доктрини не випливає.
--Які застереження Ви маєте після ознайомлення з документом?
--Мене насторожує не зовсім чітке визначення терміну “екстремістські організації”, діяльність яких віднесено як до зовнішніх, так і до внутрішніх загроз. Через досить загальне тлумачення, як це є в тексті доктрини, під визначення “екстремістських організацій” при бажанні можна підвести й різні громадські організації чи політичні партії. Не можна виключати спроб напередодні президентських виборів підвести під це визначення опозиційні структури, і під гаслом “боротьби з екстремізмом” застосувати до них так звані “превентивні” заходи, аж до припинення їхньої діяльності правоохоронними органами.
--Нова Доктрина передбачає вступ України до НАТО та ЄС однією з основних умов досягнення військової безпеки. Керівництво НАТО уже дало зрозуміти, що “північноатлантичні” перспективи України залежатимуть від того, наскільки демократично пройдуть президентські вибори. Але так чи інакше, заявку на вступ до НАТО Україна все одно ще не подала...
--Із офіційною заявкою, яка б формалізувала наше прагнення вступу до НАТО, давно запізнилася. Але, принаймні, хоч би після затвердження Воєнної доктрини було б логічно її подати. Подання заявки засвідчило б, що українська влада переходить від декларацій до реальних дій.
--Чи каже щось доктрина про те, як у такому разі бути з ЄЕП та Російським Чорноморським флотом в Криму?
--Щодо Чорноморського флоту, проблема в документі окреслена – там зафіксовано норма про його тимчасове перебування на території України. Виходячи з цієї норми, коли термін перебування ЧФ РФ на території України добігатиме кінця, ми поставимо питання про його виведення.
Питання ЄЕПу, на мою думку, остаточно буде врегульовано після того, як буде обрано президентом України людину, яка стоїть на державницьких позиціях і виходитиме з національних інтересів, підписуючи ті чи інші угоди. У нинішньому вигляді угоди про ЄЕП – фактично, втягування України у новий союз, що загрожує втратою суверенітету. Тоді не може і бути мови про самостійне торування дороги до ЄС та НАТО.
|