контактна інформація:
01004, м. Київ – 004,
вул. Пушкінська, 28А
|
|
|
10/29/2004
Віталій ШЕВЧЕНКО. Особиста думка щодо Звіту Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2004 рік
(повний текст)
У Звіті не відображено ряд фактів та важливих обставин, які суттєво позначилися на діяльності Національної ради у звітному році та породжують ситуації, що вимагають негайного нормативно-правового реагування. Про ці речі, на моє переконання, має бути відомо Президентові України і народним депутатам України.
1. У цьому звітному періоді стався прецедент, який ставить під сумнів одну з виключних компетенцій Національної ради (видача ліцензій на мовлення) та перекреслює наріжні принципи інформаційної діяльності в Україні (отримання телерадіокомпаніями права інформаційного мовлення на конкурсній основі): за рішенням суду першої інстанції Національна рада змушена була видати ліцензію на користування телеканалами в багатьох містах України ТРК “ТЕТ” – навіть без завершення передбаченого Законом конкурсу на мовлення в цих містах.
Тим самим багато телекомпаній було позбавлено права взяти участь у конкурсах і спробувати перемогти завдяки творчим аргументам та з урахуванням ситуації на місцевих інформаційних ринках, яка береться до уваги Національною радою при підведення підсумків конкурсів. Певна річ, суд вправі скасувати будь-яке рішення Національної ради (у т.ч. й про видачу ліцензії), якщо воно ухвалене з порушенням законодавства, інших нормативних актів чи Регламенту Національної ради, але позбавляти Національну раду процедури, яка, по Закону, є обов’язковою і яку Закон уповноважив здійснювати лише Національну раду – правовий нігілізм. До речі, підставою для ухвалення більш ніж дивного судового рішення про позаконкурсне отримання телемовних каналів у багатьох містах України стало те, що, як вирішив суд, ці телеканали разом із зв’язківцями прораховував нібито саме “ТЕТ” (згідно із Законом, прорахунки нових радіочастот і телеканалів замовляє Національна рада, і вони є “безіменними”, оскільки згодом виставляються на конкурс для всіх телерадіоорганізацій).
Як глум над правосуддям можна трактувати те, що рішення суду про передачу телеканалів у багатьох містах України ТРК “ТЕТ” без підведення підсумків оголошеного конкурсу суперечить попереднім судовим рішенням з аналогічного приводу, в яких наголошувалося на тому, що участь телерадіокомпаній у прорахунку частот не обумовлена Законом навіть як одна з підстав для переваг при підведенні підсумків конкурсу щодо мовлення на цих частотах (тим більше – не є підставою для позаконкурсного отримання ліцензій).
Абсурдним рішенням на користь “ТЕТу” відразу ж скористалися інші телекомпанії – зокрема, “Служба інформації” та “Астра–ТБ”, які так само отримали право мовлення в багатьох містах України без перемоги в конкурсах та без належно оформленого рішення Національної ради про видачу ліцензій. Таким чином, завдяки одноосібному рішенню судді, який не може професійно орієнтуватися в складних питаннях розбудови телерадіоінформаційного простору і не наділений правом визначати власників частот, в Україні утворюються нові загальнодержавні мовники – всупереч концептуальним засадам розвитку інформаційного ринку. Журналістам і громадськості відомо, що за такими судовипестуваними телекомпаніями стоять покровителі у вищих ешелонах влади.
2. Протягом звітного періоду Національна рада не розглянула жодного питання про захист телерадіокомпаній, які зазнавали тиску та переслідувань (зокрема, з боку органів виконавчої влади), хоча Закон зобов’язує її не лише контролювати та карати, а й захищати права мовників і телеглядачів та радіослухачів. Принаймні, про це йдеться у статтях 1, 2, 17 та ін. Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”.
Один з прикладів відмови Національної ради як колективного органу виконувати ці обов’язки – нереагування на звернення закарпатської регіональної ТРК “М-Студіо”, яку місцева влада незаконно й брутально викинула з ефіру перед сумнозвісними виборами міського голови Мукачевого.
Але найганебніше сталося в ситуації з незаконними вимиканнями телепрограм “5 каналу” в кабельних мережах України. Про це керівники “5 каналу” інформували Національну раду, починаючи з червня 2004 року, – офіційно подали кілька заяв з проханнями та з вимогами вжити заходи щодо порушників ліцензійних умов (адже трансляція програм “5 каналу” передбачена в ліцензіях десятків операторів кабельного телебачення). За вказівками керівників місцевих органів виконавчої влади під різними приводами перестали транслювати “5 канал” 5,9% операторів КТБ (на Донеччині – 90% всіх операторів КТБ). Головна причина-відмовка, на яку послалося навіть Міністерство транспорту і зв’язку України, – поганий супутниковий сигнал, тоді як насправді “5 канал” давно вже передає свої програми через той же надійний супутник зв’язку, що й інші провідні телекомпанії. Чимало телерадіоорганізацій, які свавільно вимкнули “5 канал”, навіть не відповіли на офіційні запити. Але Національна рада так і не спромоглася розглянути це питання на своїх засіданнях.
3. У підкилимну адміністративну боротьбу за захоплення інформаційного простору втягнуто вищі органи державної влади – певна річ, в інтересах власників відповідних ЗМІ. Проявляється це навіть у дріб’язку, як, наприклад, у приписі прокурора Дніпровського району м.Києва від 16.08.2004 р. про обов’язкове включення в соціальний пакет київського оператора КТБ “Воля кабель” програм телеканалу КРТ, оскільки “продавець (виконавець) зобов’язаний всіляко сприяти споживачеві у вільному виборі товарів і послуг”. Чому б тоді органам прокуратури не зробити аналогічні приписи тим, хто викинув з ефіру програми “5 каналу”? Пояснення тут просте: як говорять журналісти і пишуть телекритики, за КРТ стоїть постать Генпрокурора України Г.Васильєва.
У спринтерському темпі, проігнорувавши затверджений Національною радою перелік пріоритетних частотних присвоєнь, зв’язківці прорахували величезний пакет місцевих телеканалів для “Телестудії “Служба інформації”. Це було повною несподіванкою для Національної ради, а наявні в її розпорядженні документи давали підстави для висновків: “Служба інформації” інформувала Національну раду про наміри мовити в 26 містах, зв’язківці чомусь “розщедрилися” на 75 міст, а поміж них – лише 16 тих, які насправді замовлялися на прохання “Служби інформації” Національною радою. Міністерство інформації та зв’язку згодом не змогло пояснити, чому так сталося і чому з’явилася така велика кількість незамовлюваних телеканалів. З’ясовуючи ці дивні обставини, Національна рада навіть не встигла оголосити конкурс на ці частоти, але Господарський суд м.Києва 14 жовтня 2004 р. ухвалив рішення – без будь-яких конкурсів віддати всі 75 телеканалів (з-поміж яких близько 60 – невідомо чиї) “Службі інформації”.
Одна й та ж сама владна група опікується й іншою телекомпанією – “Астра-ТБ” (Донецька обл.). Не маючи можливості швидко розбудуватися як загальнодержавна телемережа, “Астра–ТБ” отримала через суд (рішення Господарського суду м.Києва від 27.07.2004 р.) право мовити на зарезервованих каналах у кабельних мережах України – до 15 млн. (!) глядачів. Суд дуже поспішав з ухваленням цього безпрецедентного рішення – зобов’язати Національну раду видати ліцензію, незважаючи на те, що конкурс на мовлення в кабельних мережах закінчився безрезультатно і рішень про переможця Національна рада взагалі не приймала.
Такі випадки мали б стати предметом вивчення на найвищому державному рівні, оскільки позначаються на національній інформаційній безпеці.
4. Останнім часом у Національній раді гостро стоїть питання про повноваження окремих членів Національної ради – з огляду на колегіальний статус цього органу.
28 липня 2004 р. газета “Україна молода” опублікувала гостро критичну статтю “Брехня з печаткою”, в якій розповіла про виявлення в адміністрації Президента України сфальшованого рішення Національної ради щодо мови програм і передач телерадіокомпаній. Факти, викладені в газетній публікації, підтвердилися.
Як відомо, в квітні ц.р. Національна рада ухвалила рішення про мову програм і передач ТРК, спрямоване не лише на утвердження державної мови в ефірі теле- і радіостанцій, а й на захист мовно-етнічних запитів національних меншин в Україні. Вперше з’явився документ, який зобов’язує регіональних мовників готувати інформпродукт мовами місцевого населення. Президент України Л.Кучма, очевидно, не маючи достатньої інформації для аналізу, поспішив з критикою цього документу, заявивши, що має юридичні висновки про його вади. Цих висновків Національна рада так і не отримала. А журналісти, які весь час допитувалися про них на брифінгах в адміністрації Президента, через два місяці були поінформовані п. В.Базівим: юридичних висновків насправді немає, але є рішення Національної ради про відміну її ж рішення з мовних питань. Копію рішення було продемонстровано.
Національна рада двічі поверталася до питання про мови програм і передач, але ніяких рішень не приймала. А те, що демонстрував журналістам заступник глави президентської адміністрації, було фальшивкою, яка надійшла з Національної ради (завірена печаткою). Причому, як з’ясувалося пізніше, в різних ситуаціях фігурували навіть дві фальшивки, по-різному оформлені. Вдалося встановити, через чиї руки пройшли ці фальшивки. Однак голова Національної ради противився проведенню службового розслідування про підлог документів, а Національна рада як колегіальний орган закрила на це очі.
У червні 2004 р. голова Національної ради, користуючись своїми повноваженнями адміністратора, всупереч волі більшості членів Національної ради видав ліцензію на мовлення ТРК “ТЕТ” на телеканалах, які дісталися їй без конкурсу за рішенням суду – не користуючись можливістю оскарження дивного судового рішення.
У липні 2004 р. історія повторилася: голова Національної ради Б.Холод перервав свою відпустку, щоб, спираючись на інше дивне судове рішення, негайно видати ліцензію на мовлення в кабельних мережах України телекомпанії “Астра–ТБ” – не чекаючи висновків юридичного управління Національної ради. Задля цього протягом 2–3 днів таємно від більшості членів Національної ради було проведено величезний обсяг роботи в умовах, що нагадували фронтові. А коли через кілька днів заст. голови Національної ради В.Шевченко (відповідно до ст. 13 Закону про Національну раду на той час тимчасово виконував обов’язки голови) підписав підготовлену юридичним управлінням апеляцію, Б.Холод як вища в установі адміністративна особа відкликав її з суду. При цьому Б.Холод не зважав ні на своє перебування у відпустці, ні на те, що його повноваження вищої адміністративної особи з червня 2004 р. (завершення обумовленого Законом 4-річного терміну перебування на посаді) доволі сумнівні…
Прикладом адміністрування з перевищенням посадових повноважень є і таємний лист Б.Холода до міністра транспорту і зв’язку України Г.Кірпи про незаконне вимкнення з ефіру УТ-1 у ніч підведення підсумків президентських виборів телекомпанії “Ера”, яка має ліцензію – виключне право мовлення саме в цей час і на цьому телеканалі. У названому листі благословлялися незаконні дії від імені Національної ради – органу, який не розглядав подібних питань і члени якого навіть не знали про те, що вирішується без їхнього відома. Аналогічний приклад: весною ц.р. було розгромлено Радіо “Континент” на підставі нібито звернення Національної ради, якого насправді не існувало. З’ясувалося, що від імені Національної ради, не маючи на те прав і повноважень, одноосібно виступив голова. Влада згодом пояснила мас-медійним організаціям, що “Континент” вимкнули, оскільки він не мав на той час ліцензії. Не пояснила, правда, що і тоді мовили, і нині продовжують мовити десятки телерадіоорганізацій, які не мали ліцензій і навіть прикривалися незаконними дозволами з Нацради на безліцензійне мовлення.
Цей виклад моєї особистої думки додається до Звіту відповідно до усної домовленості членів Національної ради, висловленої на засіданні Національної ради при обговоренні Звіту, щодо такого способу означення гострих питань та спірних обставин діяльності Національної ради.
Віталій Шевченко
27 жовтня 2004 року.
|
|