|
01/10/2002
Валерій АСАДЧЕВ: “Впровадження нової системи оплати праці в Україні зробить людину більш заможною, а значить, по-справжньому незалежною”
Зміни, які відбуваються в Україні, не можуть не зачіпати таку важливу соціальну сферу, як система оплати праці. Сьогодні недоліки, які в ній існують виходять на перший план, оскільки народжують цілу низку болючих проблем у суспільстві: це армія малозабезпечених, яких наша держава повинна брати на утримання; це чорний ринок праці, який обслуговує тіньовий сектор економіки; це звуження внутрішнього платоспроможного попиту, що гальмує розвиток вітчизняного виробництва тощо. Інакше кажучи, базисні проблеми. Проблеми, які зачіпають саму основу соціальних відносин. І це з одного боку. З іншого, вони конкретизовані, оскільки зачіпають інтереси кожної працюючої людини. А чи багато в нас людей, які, незважаючи на важку працю, почувають себе затишно? Судіть самі.
За даними Європейського банку реконструкції і розвитку, за межею бідності живуть люди, чиї витрати складають менше 4 у.о. на добу. Якщо кориистуватися цими показниками, то нині в Україні на межі бідності балансує близько 70% працездатного населення. Більше мільйона сімей живуть на суму, якої ледь вистачає на те, щоб купити щось окрім хліба і невеличкого набору продуктів харчування. Між тим рівень безробіття в Україні знаходиться не на дуже високому рівні – близько 4,2%. (Цей показник навіть кращий ніж в ряді інших країн світу з розвиненою ринковою економікою). Тобто зубожіння населення відбувається не через “лінощі”, а через дуже низький рівень оплати праці.
Звісно, підвищити рівень заробітної плати до нормального рівня, коли у країні ще слабка економіка і не вистачає фінансових ресурсів, досить важко. Але, на жаль, низький рівень зарплат – це не єдина проблема сучасної України. Справа ще й у тому, що останнім часом заробітна плата перестала стимулювати роботу.
Через роздержавлення великої кількості підприємств та розвиток приватного підприємництва в Україні утворився досить великий недержавний сектор. Зарплата у приватних кампаніях в декілька разів більша, ніж у більшості бюджетних установ та організацій. Тому досить часто трапляються випадки, коли оплата некваліфікованої праці дорівнює оплаті праці спеціаліста. При цьому диспропорції в оплаті праці кваліфікованого й обслуговуючого персоналу продовжують збільшуватися.
Виникла також суттєва диспропорція у розмірах заробітної плати серед робітників різних галузей. Наприклад, середня зарплата робітників легкої або харчової промисловості є більш як у два рази нижча, ніж у металургії чи електроенергетиці. А заробітна платня працівників у сфері охорони здоров’я, освіти і особливо, трудівників сільського господарства взагалі не співвідносяться із середньою зарплатою у промисловості.
Подолати суспільні негаразди намагались майже всі уряди України. Однак і виплати мінімальних зарплат, і їх збільшення, і встановлення прожиткового мінімуму мали характер “пожежних” заходів. Зрозуміло, що без створення нової системи оплати праці, яка б відповідала реальним економічним відносинам, економіка не зможе нормально функціонувати. Тобто, Україні потрібна серйозна, “капітальна” реформа оплати праці.
Результатом реформування системи оплати праці повинна стати можливість чесного заробітку такої кількості грошей, якої б вистачило на нормальне життя. На мінімальну зарплату люди повинні жити, а не існувати. Для цього і необхідна чітка державна політика в сфері заробітної плати. І першим кроком держави в цьому напрямку повинно стати зниження рівня оподаткування на фонд заробітної плати і перехід до мінімального рівня зарплати за одну годину.
Вивчаючи дієві важелі управління економікою розвинених країн, досліджуючи світові зразки правової культури, народний депутат України, заступник голови Бюджетного комітету, член фракції “Наша Україна”, політичної групи Українського Народного Руху Валерій АСАДЧЕВ розробив новаторський за своєю сутністю законопроект щодо зміни системи оплати праці (до речі, цей законопроект був внесений у порядок денний Верховної Ради ІІІ скликання, але, на жаль, не був розглянутий. Проте, зважаючи на його актуальність, Кабінет Міністрів також розробив свій варіант законопроект про оплату праці, який нещодавно був схвалений Верховною Радою у першому читанні. А Валерій АСАДЧЕВ запропонував поправки до цього законопроекту). Головним аспектом реформування системи оплати праці Валерій Асадчев вважає запровадження показника мінімальної погодинної тарифної ставки. На думку спеціалістів, такий підхід буде важливим поштовхом для поліпшення соціальної ситуації в країні, зокрема, завдяки зближенню поняття оплати праці з поняттям "прожиткового мінімуму”. В результаті запропонованої реформи держава взяла б на себе гарантії забезпечити громадянам нормативно визначений рівень оплати за виконану протягом певного часу роботу.
Що ж дасть цей норматив пересічному українському громадянинові? (Йдеться про встановлення обов'язкової мінімальної погодинної тарифної ставки оплати праці, яка визначалася б на рівні, не нижче чітко прорахованої норми).
По-перше, кожен робітник знатиме, що йому гарантована погодинна оплата праці у чітко визначеному мінімальному розмірі; знатиме, що завдяки існуванню коефіцієнтів корегування для тієї чи іншої професії працівник вищої кваліфікації отримуватиме більше.
По-друге, в ситуації, коли працівник через скрутне фінансове становище підприємства змушений працювати неповний робочий день, він знатиме, скільки має отримати за відпрацьований час, а отже матиме змогу вимагати захисту своїх конституційних прав навіть у судовому порядку (якщо виникне необхідність) .
Які наслідки принесе собою прийняття цього законопроекту для держави?
По-перше, підвищується імідж держави як гаранта соціального захисту своїх громадян: кінець-кінцем, вона зробить спробу дати людям можливість отримувати пристойну зарплату.
По-друге, цей крок зможе вивести частину "тіньової" зарплати у легальний обіг, що у свою чергу приведе до збільшення надходжень до різних фондів (у тому числі й Пенсійного).
Встановлення єдиного показника "мінімальна погодинна тарифна ставка оплати праці" наблизить вітчизняне правове поле до світових стандартів у галузі трудового права, де цей норматив існує давно й постійно коригується в залежності від різних економічних показників.
Щодо конкретних цифр, то нижню планку оплати праці, на думку розробників законопроекту, можна встановити не нижчою за 2 грн. на годину. Відповідно добова норма для 8-ми годинного трудового дня складає 16-20 гривень. При цьому враховано, що оплата праці не може бути нижчою за прожитковий мінімум, затверджений парламентом; на сьогодні для працездатного населення він становить 365грн.
Автор законопроекту, Валерій Асадчев, переконаний, що “запровадження цього закону не призведе до інфляційних процесів, а сприятиме легалізації тіньового сектору заробітної плати”. “Введення мінімальної погодинної ставки в розмірі 2 грн. дозволить підвищити заробітну плату за некваліфіковану роботу до 350 грн. на місяць”, - наголошує він.
Валерій Асадчев впевнений: Впровадження нової системи оплати праці в Україні зробить людину більш заможною, а значить,по-справжньому незалежною.
2002 р.
|