|
10/31/200510:49 AM
Іван ТОМИЧ: “Основною стратегією політики держави повинно бути продаж сільськогосподарської продукції”
Радіо “Свобода”, 31 жовтня 2005 р.
Кирило БУЛКІН: (...) Сьогодні ми говоритимемо про українське село і державний бюджет. Чи знову це будуть крихти з міського столу?
Гостями студії є народні депутати України Іван Томич (фракція УНП) та Володимир Майстришин (фракція Народної партії). (...)
Наш телефон 490-29-05, чекаємо на ваші дзвінки, шановні слухачі, після 20.30 год.
Отже, на цьому тижні у Верховні Раді очікується велика битва... ні, не за врожай, а за бюджет. Але до врожаю вона теж матиме прямий стосунок, адже одним з її фронтів, вочевидь, стане фінансування сільського господарства.
Якою мірою буде враховано потреби села? Чи вистачить коштів на те, щоб запобігти продовольчим катастрофам і руйнуванню аграрного сектору? (...)
Тож, прошу, шановні гості, дати короткий історичний огляд з іще коротшими оцінками: що було зроблено доброго, що поганого – а потім спробуємо розібратися, як можна добре закріпити, а погане виправити.
Володимир МАЙСТРИШИН: Є найголовніша проблема, з якою взагалі наша економіка стикнулася, це проблема децентралізації влади як такої.
Що стосується виділення фінансів на село. В радянські часи відповідні були установи політбюро, інші структури, які чітко визначалися, а який же потрібен об’єм для того, щоб село мало певну підтримку. Відповідно, знаєте, ще дідусь Сталін своїми тракторами розпочав роботу по вийманню урожаю з селян.(...) Як би так не було, я зараз не перехвалюю радянські часи, але там було все чітко і зрозуміло: скільки ти отримуєш на гектар, скільки ти отримуєш на ту чи іншу культуру. (...)
Іван ТОМИЧ: Повертаючись до 80-х років, це була частина мого життя, коли ще в 80-ті роки, бачачи кризу, яка тоді вже загрожувала продовольчій стабільності, я думаю, що значна частина наших слухачів пам’ятають ті роки, коли заговорили про продовольчу проблему, коли були довгі черги за продуктами харчування. Це на яву була проблема економіки та сільськогосподарського виробництва у тих умовах, які склалися.
Що змінилося за ці роки? Цілком зрозуміло, те, що Ви кажете, що ліквідована колгоспна система, та далеко ні. І ліквідовувати її не потрібно, а необхідна була трансформація, перехід з однієї до іншої. На жаль, 15 років ця дорога, яка була не визначена чітко, концептуально, ми так і не сформували реального власника, як і на землю, так і на засоби виробництва.
В цьому реальному власнику ми не дали структуру, в якій він повинен успішно вести свій аграрний бізнес. Ми не дали сигнали чіткі державної аграрної політики по відношенню.
І тут не потрібно говорити те, що село заборгувало чи місто заборгувало, сьогодні повинні економічні механізми бути адекватні. Протягом цих років далеко сільське господарство втрачало, втрачало за рахунок цінової політики, за рахунок інших економічних стимулів, які повинна була вирівнювати держава і давати можливість успішно розвиватись, а не розвалювати матеріально-технічну базу, яка на сьогодні, в значній мірі, як і розвалена матеріально-технічна база.
Це сьогодні біля 90% зношеність техніки сільськогосподарської, як трактори, так і комбайни, що призводить до неефективності сільськогосподарського виробництва. Неефективна державна підтримка, зокрема, неефективні напрямки бюджетної політики на 2006 рік.
Кирило БУЛКІН: А структурно що ми зараз маємо? Ви кажете, що колгоспну систему не можна сказати, що ліквідували, це просто під іншою назвою залишки того, що було, коли ми від чогось почали відходити, але до чогось нового так і не дійшли?
Іван ТОМИЧ: Ви розумієте, що таке, як ліквідація – це філософські питання. Про ліквідацію можна говорити тоді, коли ми сутність, зміст, як і психологічний, так і професійний, змінимо. Коли структура виробництва зовсім інакша складеться. На жаль, цього ще не відбулося. Якраз в такий перехідний період довго у невизначеності знаходиться сільське господарство. У більшій мірі йде якраз перетягування канату.
А все-таки що краще? Чи фермерські господарства, до речі, фермерські господарства за розміром і за суттю є різні, це кілька тисяч, кілька десятків гектарів. Чи це особисті господарства мають право на існування? Чи це повинні бути тільки на сотнях тисяч гектарів?
Розумієте, Україна має свої зони сільськогосподарського виробництва, трудових ресурсів, і виходячи з цих умов, повинна враховуватися специфіка кожного регіону, відповідно до спеціалізації трудових ресурсів. І цей перехідний період однозначно повинні враховувати всі форми. На жаль, протистояння форм господарювання – це є основна проблематика, в чому опинилися сьогодні сільськогосподарські виробництва.
Кирило БУЛКІН: (...) Після того, як ми окреслили деякі з проблем, які стоять перед українським селом, перед стосунками села та держави, хочеться почути, наскільки реально вирішувати ці проблеми, якими можуть бути шляхи їх вирішення. (...)
Володимир МАЙСТРИШИН: Знаєте, наша фракція, раніше вона називалася аграрна фракція, сьогодні - це фракція Литвина, вона традиційно займалася тим, що по-доброму лобіювала інтереси селянина у ВР. (...) Мені видається, на сьогоднішній день можна було б іти, як Польща йшла, для початку - виробництва продукції. Ну не гоже нашій країні сьогодні докуповувати цукор. Не гоже сьогодні докуповувати м’ясну продукцію. Так от пропозиція, і моя в тому числі, полягає в тому, щоб сьогодні створити умови, що вал проданої продукції є джерелом чи показником допомоги. Якщо я з такою формулою вийду, тобто продам продукції на відповідний мільйон гривень на рахунок - от тобі 8% допомоги як фактор, скажемо так, твоєї здатності виробництва.
Іван ТОМИЧ: (...) Бюджет не може вирішувати всі проблеми виробництва, бюджет повинен давати відповідь на стимулювання виробництва і стабільного його розвитку. Виходячи до цього, ми маємо завершення 2005 року сільськогосподарського, який є одним з важких років незалежності в економічному плані для товаровиробників за 14 років.
В цьому році українські громадяни перетерпіли і цукрову, і м’ясну, і зернову кризи. Чи відповідь дає на ці питання і на стабільний розвиток бюджет 2006 року, проект, внесений до першого читання урядом? Та далеко ні. 14 основних напрямків так званої прямої підтримки – це порядку 1,6 мільярда, я маю на увазі ще раз внесений урядом до першого читання, він не дає відповіді. (...)
Будь-який фермер, будь-яке сільгосппідприємство різного регіону в переважній дійсності кажуть: та яка бюджетна підтримка? Значна частина не отримують. Сьогодні факти свідчать, що в межах 8% тільки отримують державної підтримки.
Тому ефективність є? Ніколи вона не може бути, якщо тільки 8% отримують цієї підтримки. Тому необхідна, в першу чергу, зміна ідеології бюджетної підтримки. (...) Перш за все, треба докорінно змінити, відійти від тих принципів неефективних програм, де ті, хто наближений ближче до центру, отримують. А ті, хто може ефективніше працюють, але далі віддалені, не мають можливості до цих програм, вони не отримують. І чи відповідь дає, саме основне перше питання, на продовольчу стабільність?
У нас сільгоспвиробники втрачають, наприклад, по оцінці цього року порядку 5-6 млрд. за рахунок коливання цін, коли пік цін на зерно знижується, так відповідно на цукор, відповідно до цього втрачається. То чи варто давати з бюджету 1,5-2 млрд. при від’ємних таких показниках? (...)
Треба дати відповідь на стабільну цінову прогнозовану політику, щоб можна розпочинати бізнес на селі. Якщо цієї відповіді немає, то потім не варто лікувати всі наслідки, де розплачується в цілому суспільство, адже кожен громадянин, йдучи в магазин, купляючи продукти харчування платить надто дорого, а виробник продає свою продукцію, коли він має в наявності надто дешево. Тому відповідь у цьому плані. Це перший крок, який потрібно зробити.
Кирило БУЛКІН: Чи є надія, пане Майстришин, такий крок зробити? Чи Ви бачите інакше?
Володимир МАЙСТРИШИН: По-перше, давайте налагодимо дисципліну. Коли я спілкуюся з міністром фінансів Пинзеником Віктором Михайловичем, то я задаю одне просте запитання: чому Ви сьогодні звітуєте про виконання бюджету на великому телевізорі, і його дивляться по всій Україні, 108% виконання бюджету, а чому сільськогосподарські програми виконуються на 25-30%? Що за дискримінація? Що таке бюджетна дисципліна в даному випадку?
Ви можете робити будь-які гарні програми. Якщо у вас не буде бюджетної дисципліни щодо виконання тих чи інших програм, то на цьому все закрилося. Відповідь дуже проста: вони ще не зробили програму, а там корупція, а там взяточництво. Чекайте, зробіть програму. Чого не вистачає сьогодні?!
Кирило БУЛКІН: Хто має це робити?
Володимир МАЙСТРИШИН: Уряд, виконавча влада. Ми можемо тільки прийняти ті чи інші їхні побажання і закріпити це нормою закону, щоб змінити той пріоритет, про який говорить пан Іван. (...) Чому ВР не приймає ціновий орієнтир тієї чи іншої зернової продукції? Чому уряд не відповідає за дотримання цього орієнтиру? Дуже просто, тому що сьогодні є певні інструменти, які ще невдосконалені. Тобто механізму до кінця не розроблено. Хто це повинен розробляти? Це задача виконавчої влади.
Я буду наполягати на тому, якщо ми допомагаємо відповідними цифрами в бюджеті, то будь ласка, зафіксуйте по якій ціні ви будете мати гарантовано продаж врожаю майбутнього року. Тоді буде зрозуміло, що ці кошти ви берете не просто так, щоб погратися в цінову позицію для власних інтересів.
Іван ТОМИЧ: Ми професійно сходимося на погляді однаково. Я просто хотів один приклад привести. Відповідно до закону про державну підтримку сільськогосподарського виробництва, закону про зерно і ринок, сформований аграрний фонд. На завершення сесії минулої пропонував Комітет аграрний чітко і ясно відповідно до цих 2 законів виділити 900 млн. для інтервенцій, для стабільності на зерновому ринку. Що 900 млн. означало? В пік, коли селяни в серпні, вересні найбільше мають зерна, то вони тоді продають, бо потрібно завершувати інші збирання сільськогосподарських культур. За рахунок того, що не зняли і не утримали у межах 700 гривень продовольчу різницю, то селяни втратили 3,5-4 млрд. Легше було дати 900 млн. гривень, щоб селяни отримували стабільно. (...)
Ці б гроші повернулися в 3 рази. По-друге, за рахунок цього фонду ми б зараз у цій непростій ситуації, яка складається на посіві озимих, із сходами, з можливим урожаєм в 2006 році мали інтервенцію для стабільності, не для підняття ціни. А якщо ці не будуть вжиті, то зрозуміло, що ціни на зерно підуть вверх. Таким чином в другий раз заплатить споживач.
Виробник раз заплатив низькою ціною, а споживач до завершення урожаю 2006 року дорожчою ціною за хліб. Тому неефективність отаких механізмів призводить до того, що усі страждають. Окремі виграють спекулятивно, коли складається така ситуація. Вони або завозять зерно, або продають, на цьому заробляють. (...)
Кирило БУЛКІН: А зараз я хочу запропонувати до вашої уваги розмову з людиною, яка безпосередньо стикається з усіма практичними проблемами українського сільського виробника й намагається їх долати. Це – головний зоотехнік приватного сільськогосподарського підприємства "Лазірка", що на Полтавщині, Станіслав Стрілець. Він вважає своє підприємство успішним, хоча й зауважує, що це лише виняток. З паном Стрільцем розмовляла моя колега Марина Пирожук.
Станіслав СТРІЛЕЦЬ: Ми, можна сказати, острівок серед моря, а можливо навіть серед океану. По-перше, чому ми на плаву, бо у нас залишилися всі кадри, керівництво, залишилась земля. Наші землі не розбазарені. Ми всі паї зібрали. Одним словом, ми як працювали 20 років тому, так і працюємо. Оце наша перевага, що ми залишились в колективі. Хто пішов по шляху демократизації, по шляху розпаювання, то просто вони сьогодні розбрелися, обнищали. Буквально всі села сьогодні занепадають. (...)
Марина ПИРОЖУК: А чому цей занепад відбувся, на Ваш погляд?
Станіслав СТРІЛЕЦЬ: Занепад відбувся, бо пішла прихватизація, розпаювання бездарне, землю роздали, тому немає ніяких коштів, щоб землю обробляти. Вона взагалі не потрібна людям. Це була просто дурниця. Це була уловка для того, щоб повністю землю розбазарити і забрати, приватизувати одним словом. (...)
Вихід один. В усіх державах світу сільське господарство датується. Саме головне, щоб була стабільність в цінах, щоб не було цих різких перепадів. Зерно, то до 1000 гривень, то знову до 200 гривень. В цьому році багато господарств не сіє озимих не через те, що погодні умови. (...) Сьогодні зерно нікому не потрібне. Сьогодні у нас завалені амбари хлібом, а пропозиції на нього немає, хоч усі пророкують, що наступного року буде неврожай.
Іван ТОМИЧ: Як фахівець, пан Станіслав, підтвердив нашу розмову з початку, що основні питання, то це питання нашої цінової політики. Пов’язані реформи, які протягом 15 років йшли без будь-якої логіки, прорахунків, наслідків. Тільки на минулому тижні ВР вперше в історії України прийняла основні засади державної аграрної політики, де ми чітко і ясно дали концептуально, яким повинно бути сільське господарство. З цього повинно починатись, з 1991 року з основних засад. (...)
Володимир МАЙСТРИШИН: (...) Я ще раз переконаний в тому, що у нас немає 3 чітких інструментів на селі. Перше, ніхто не несе відповідальність за відповідний орієнтир ціни.
Друге, ніхто не несе відповідальність за те, що фермер має мати чіткий механізм отримання кредиту. (...) Третє, безвідповідальність виконання цих всіх наших напрямків. (...)
СЛУХАЧКА: (...) Я ніяк не можу зрозуміти такої ситуації. Ось зібрали 36-37 тисяч тонн зерна на Україні, це десь по 700 кілограм на одного жителя України. Селянам це не вигідно, селяни в програші. Люди в містах не зможуть наїстися хліба, тому що ціни високі. Чому ціни не падають? Що це за ситуація? Я не можу зрозуміти. Якщо не буде наступний рік урожаю, а в цьому році урожай, то чого його не закласти в резерви на 2-3 роки. В Чехословаччині кажуть, що якщо на рік у нас зерна не вистачає, то в них на 3-4 роки є запас. (…)
Іван ТОМИЧ: (…) Дійсно 33 млн. тон урожай середній цього року, але він достатній для того, щоб частину на експорт, частину на внутрішні потреби. У повному обсязі можна використати цей урожай і відповідно мати стабільну цінову політику, про що ми вели мову.
Відповідь однозначна. Повинні дати сигнали відповідно до прийнятих законів і бюджетом 2006 року. Не можна вже більше так знущатись над нашими громадянами по ціновій політиці як для виробників, так і споживачів. Адже сьогодні український громадянин, йдучи в магазин, платить дорожче, ніж в Польщі, Румунії, Болгарії, де економіка сільськогосподарських товаровиробників є набагато вищою. Це далеко не нормально, тому відповідь на ці проблеми треба давати відповідно до законодавства в бюджеті 2006 року. (…)
Пропонувалося ще на минулій сесії виділити кошти відповідно до закону про державну підтримку, за рахунок яких зробити інтервенцію. Цю грошову інтервенцію треба було зробити під час збирання хліба у серпні-вересні. Не вдалося це зробити, тому що кошти не виділили. Вже два місяці на розгляді у ВР є законопроект, який не розглядається.
Селяни зараз змушені вирішувати проблеми осінньо-польових робіт і будь-яким чином продавати зерно чи обмінювати, щоб завершити осінньо-польові роботи. Вийде у нас так, що ми перейдемо у наступний рік, а зерна вже й у сільгосппідприємств не буде. Ситуація буде дуже негативною, де ціни можуть підніматися різко на продовольче зерно. Водночас стан озимих поганий, і зовнішні ринки є негативними. Прийдеться шукати, аби купити, як це було у 2003-му році, для того, щоб забезпечити виробництво хліба в Україні. (…)
Кирило БУЛКІН: Пане Томич, у мене є повідомлення, в якому говориться, що українське зерно користується попитом в Йорданії, яка раніше закуповувала його в ЄС, країнах Причорномор’я, в Австралії, в Аргентині. В 2004-2005 році Україна поставила до Йорданії майже 34 тисячі тонн пшениці. Місцеві зернотрейдери дуже задоволені ціновою привабливістю цього зерна. Як щодо цього напрямку? Можливо експорт варто ще розвивати в такі країни, як Йорданія, якщо є попит?
Іван ТОМИЧ: Одне із важливих стратегічних завдань для сільського господарства, не тільки для сільського господарства, а й для економіки країни, - це експорт сільськогосподарської продукції, де в основі є хліб. (…) В Англії до мене одного разу потрапила інформація 1888-го року, де на багатьох континентах були представлені торги з українським зерном. Це було через 27 років після відміни кріпосного ладу.
Сьогодні 21-ше століття і ми говоримо, чи ми повинні продавати зерно, чи ми повинні цукор продавати. Однозначно. Основною стратегією політики держави повинно бути продаж сільськогосподарської продукції. Це економіка, це виробництво, це робочі місця, це розвиток сільської місцевості, яка сьогодні занепадає. (…)
Володимир МАЙСТРИШИН: На селі сьогодні виробляється 30% ВВП. Це є серйозний показник. Щодо експорту, то сьогодні при Президенті була Політрада, яка визначалася як план. Проблема СОТ особливо для аграрного сектору – це вражаюча, тому що вона на перших два роки паралізує ефективне виробництво. Зазвичай, економіка виходить із цього колапсу десь на третій рік після вступу у СОТ. (…)
Іван ТОМИЧ: Я прихильник вступу України у СОТ (тут наші позиції розходяться), але за комплексний підхід. Якщо ми сьогодні говоримо за ті параметри, які застосуються, підтримки сільського господарства європейських країн, не тільки виробництва, а й розвитку сільської місцевості, соціальних питань вирішення, то це в комплексі треба давати відповідь однозначно. Ті параметри, стандарти підтримки і тоді можна успішно говорити про нашу конкурентоспроможність і входження на нові ринки, де не буде перешкод для багатьох видів сільськогосподарської продукції, не тільки сільськогосподарської. Якщо ми будемо залишатися у тому самому оточенні, яке було, то цілком зрозуміло, що перспективи немає.
СЛУХАЧ: (…) Деякі посадовці і при Кравчукові, і при Кучмі, і деякі навіть при Ющенкові, судячи по Турбівському цукровому заводу і радгоспу, “викупили” у робітників і спеціалістів право на власність на майно, тобто акції. А чи вони не загонять село для того, щоби дочекатися закону про торгівлю землею і забрати землю у працівників сільського господарства?
Іван ТОМИЧ: Щодо ринку землі, то це непросте питання. Цілком зрозуміло, що сільськогосподарський виробник повинен бути приватним власником як на засоби виробництва, так і на землю. Але в цих економічних обставинах, коли за копійки чи за мішок зерна селянин буде змушений віддати пай, то цілком зрозуміло, що ВР справедливо долала вето колишнього Президента Кучми щодо введення мораторію. Пропозицій було декілька, і ВР підтвердила мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення до 1-го січня 2007-го року.
Поки немає гарантій, можливостей проаналізувати, що буде в результаті ринку землі, і що ринок землі буде ефективним засобом для підвищення ефективності виробництва, не можна приступати до купівлі-продажу землі. Це питання, на жаль, неодноразово піднімається у ВР. Але така позиція домінує. Це сьогодні є дуже позитивним. Хоч відповідь на перспективу однозначно треба давати.
Кирило БУЛКІН: А коли, на Вашу думку, може настати такий момент, коли можна буде давати?
Іван ТОМИЧ: Коли ми будемо мати повністю сформовану законодавчу базу, коли ми видамо державні акти кожному селянину, де будуть на місцевості зрозумілі межі земельного паю, де буде зроблена реєстрація земельних ділянок, де селянин буде захищений від того, щоб він не був обдурений в черговий раз, як з великою приватизацією промисловості.
Кирило БУЛКІН: Шановні гості, а які ваші прогнози щодо прийняття бюджету? Як будуть враховані, оцінені речі, які стосуються саме сільського господарства?
Володимир МАЙСТРИШИН: (...) Реальних результатів селянам треба чекати через три тижні, коли Уряд подасть у Бюджетний Комітет, а Комітет подивиться, наскільки врахували і буде виносити на розгляд ВР на друге читання, коли буде визначено, які видатки, в тому числі і на село, будуть там враховані.
Іван ТОМИЧ: Щодо проходження бюджету в цілому, то Комітет з питань аграрної політики і земельних відносин і УНП будуть підтримувати тільки в тому випадку, коли відповідь на основні проблеми стабільного розвитку сільського господарства буде у проекті бюджеті у другому читанні. Якщо не буде, то відповідно до сформованих наших пропозицій, відповідно до виконання законів, прийнятих ВР, постанов, ніколи підтримки не буде.
Кирило БУЛКІН: Чи вдасться це добитися від уряду?
Іван ТОМИЧ: Зобов’язані зробити, тим більше, що іншого варіанту вибору у нас немає. Я думаю, що і Уряду, адже рік 2006 – це оголошений Президентом рік села. Якщо цих сигналів перших не буде через бюджет, то цілком зрозуміло, що розраховувати на стабільний розвиток безперспективно. (...)
Радіо “Свобода”, 31 жовтня 2005 р.
|