|
08/18/2000
Валерій АСАДЧЕВ: `Не красти в нас ще не готові”
- Валерію Михайловичу, ви у Русі вже не перший рік, тому знаєте його зсередини. Не секрет, що останнім часом авторитет РУХу похитнувся. Люди побачили, що ті, хто займав керівні посади в партії, піднялись по кар'єрних сходинках, влаштували свій добробут, тоді як для рядових членів РУХу і просто його прихильників не змінилося абсолютно нічого.
- Не можу погодитися з тим, що для пересічних громадян за останні десять років нічого не змінилося. Змінилося, причому для більшості з них - у гірший бік. Багато хто пов'язує це з тим, що РУХ був тим основним двигуном, який акумулював свої сили на боротьбу за не залежність. Але незалежність вже є, а добробуту як не було, так і не має. Найстрашніше те, що на майбутнє я не бачу позитивних змін. Якщо поляки три роки торгували на тротуарі і сьогодні бачать свою перспективу, стосовно України цього сказати не можна.
УНР намагається роз'яснювати, що причина не в неспроможності нашої партії впливати на економічну та політичну ситуації, а в тому, що нами керує колишня партноменклатура. На жаль, нас не дуже слухають: коли виборця відверто купують, він бере ці гроші й не задумується над тим, за кого віддає свій голос і які це матиме для нього ж наслідки. РУХ - та політична сила, яка готова прийти до влади й віддати її людям, скасувавши при цьому все те, що заважає продуктивно й організовано працювати: наїзди пожежників, міліції, податкової інспекції, санепідемстанції, безглузду звітність, без якої можна обійтися. Шукаємо собі електорат серед молоді, у якої попереду все життя і для якої головне - бути впевненими у завтрашньому дні. Другий напрямок діяльності УНР - згуртування українців. Якщо ми не об'єднаємося як нація, перспективи нам не світять.
- Ви за громадянське суспільство?
- За громадянське, звичайно. Увесь світ визнав, що незалежно від національності громадяни будь-якої країни здатні вирішити свої проблеми самостійно, без участі держави. Чітко визначено роль і місце держави в суспільстві, якому вона підпорядковується, і якщо чиновники поводять себе неадекватно, громадськість має повне право позбавити їх повноважень.
Я нещодавно був у міністерстві фінансів Франції, де ми вивчали бюджетний процес, і з подивом дізнався, що французькі чиновники заздрять нашим: якщо у них вчасно не розрахуються, наприклад, хоча б з одним вчителем, наступного дня всі вчителі країни вийдуть на демонстрацію й уряд змушений буде подати у відставку, а в нас можна роками не давати зарплати і не боятися за свої посади.
- Валерію Михайловичу, свого часу, коли ви очолювали Московську райдержадміністрацію Києва, вам до водилося формувати районний бюджет, зараз ви займаєтесь цим на державному рівні у складі бюджетного комітету. Які помилки в розробці концепції формування держбюджету ви помітили?
- Річ у тім, що в Україні сьогодні взагалі відсутні будь-які концепції формування бюджету. Немає навіть натяків на чітко визначену систему бюджетного процесу, але найголовніша проблема в тому, що держбюджет розкрадається. Якби ви бачили, скільки звітів про нецільове використання коштів подає Рахункова палата!
Я розробив Бюджетний Кодекс, де основний наголос робиться на системі контролю. У ньому пропонується надати повноваження Рахунковій палаті зупиняти фінансування, якщо є підозра, що кошти йдуть не за призначенням, з правом притягнення винних до відповідальності. Її представництва в казначействі повинні контролювати кожну платіжку щодня, а не перевіряти за фактом виконання. Проте всі мої пропозиції наштовхуються на спротив. Мене намагаються переконати у необхідності перехідного періоду, бо ми до іншого, бачите, не готові. До чого не готові? До того, щоб не красти?!
- Як ви поводите себе у тих випадках, коли хочете викласти свої думки з питання, яким не володієте досконало?
- У такому разі я ніколи не вступатиму з людиною в серйозну полеміку. Я можу висловити власну точку зору, але наполягати на своєму, переконаний, з мого боку було б просто некоректно.
Хочеться знати все, але я розумію, що це неможливо. Зараз займаюсь ретельним вивченням історії, оскільки зрозумів, що всі події, які відбуваються у світі, повторюються через певний проміжок часу, тобто мають свою циклічність.
Дуже цікаво спостерігати, як вони трансформуються в інших умовах. Інколи, аналізуючи якийсь факт, навіть дивуєшся: адже аналогічна ситуація в історії вже була, людство не раз на цьому спотикалося, але знову наступило на ті ж самі граблі.
- Намагаєтеся заглянути в майбутнє?
- Для політика це - найголовніше. Я людина прагматична, люблю точність. Пропрацював 14 років інженером-технологом на дослідному заводі Інституту електрозварювання ім. Є.Патона і це далося взнаки, бо саме на виробництві навчився чітко прораховувати й передбачати перебіг по дій.
- Для політика - так, але приватне життя, позбавлене несподіванок, втрачає романтизм.
- Нічого подібного! У мене тільки розум прагматика, а душа романтика.
- І в чому ж ваш романтизм проявляється?
- Скажімо, в тому, що дуже люблю співати, при чому співаю професійно, оскільки закінчив консерваторію - клас диригування. Майже 20 років я учасник хору - спочатку КПІ, де свого часу навчався, а потім аматорського "Почайна".
- Отже, у вас дві вищі освіти?
- Три. Крім КПІ і консерваторії, я закінчив юридичний факультет Національного університету ім. Шевченка. Але відчуваю, що мені й цього замало, із задоволенням повчився б ще. Аби задовольнити цю потребу, вирішив прислухатися до мудрої приказки: якщо хочеш учитися, заведи собі учнів. Я так і зробив - тепер у Слов'янському університеті викладаю бюджетний процес і, як не дивно, навіть маючи такий досвід практичної роботи у цьому на прямі, в ході роботи відкриваю для себе багато нового.
- Судячи з усього, вдома ви з'являєтесь, як гість. Сім'я не ревнує?
- Мої домашні вже до цього звикли. Я й так через брак часу змушений був відмовитися від багатьох своїх уподобань. Свого часу був футбольним фанатом - просто хворів на цю гру, а тепер дивлюся в основному вирішальні матчі; 15 років займався оздоровчим бігом (міг зробити 15 кіл навколо стадіону), тепер це теж залишив. Навіть на хор не завжди вдається викроїти вільну хвилинку, хоч раніше ходив туди двічі на тиждень, брав участь у концертах і це дуже мене надихало... Правда, останнім часом інколи вдається пограти у великий теніс, але загалом політика витісняє майже все.
- Заради неї ви залишили й завод?
- Це було не так. Я працював провідним інженером-технологом - розробляв апаратуру для космічної галузі (моя апаратура справді літала в космос). Самі розумієте - робота надзвичайно серйозна й відповідальна, я її любив, гордився нею й не збирався міняти ні на яку іншу. До жодної з партій я тоді не належав. Але доля розпорядилася по-своєму: мене висунули кандидатом у депутати Московської райради. Оскільки я дуже відповідально ставився до довіри колективу, то відчув себе зобов'язаним виправдати її. Добросовісно обходив увесь округ, зайшов у кожну квартиру, неабияк здивувавши своїх виборців такою старанністю. За мене проголосували. Потім був заступником голови райвиконкому, головою райради народних депутатів, головою райдержадміністрації.
- Валерію Михайловичу, навіть при такій зайнятості главою сім'ї (хоча б формально) залишаєтесь ви?
- Ні, я не належу до тієї категорії чоловіків, які соромляться зізнатися, що цю роль у їхній сім'ї виконує жінка, і не вважаю це ненормальним явищем. На ній - господарство, вона більше часу віддає вихованню доньки. Ще й мені у всьому допомагає, тим паче, що зараз офіційно є моїм помічником. Я дуже вдячний їй за всі роки, які ми прожили разом. “
18.08.2000, “Вечірній Київ”
|