|
04/02/2001
Валерій АСАДЧЕВ: “Новий Земельний Кодекс – шлях наповнення бюджету”
Незабаром суспільство має отримати ще один новий закон – Земельний Кодекс. Уже не перший рік ведуться суперечки про те, яким він має бути. Ситуацію, яка склалася навколо цього документу, ми попросили прокоментувати Голову підкомітету з питань місцевих бюджетів, члена фракції Українського Народного Руху Валерія Асадчева.
--Чому є необхідність у прийнятті Земельного кодексу?
--Він має бути прийнятий хоча б тому, що прийнята нова Конституція – старий кодекс, якщо не помиляюся, був прийнятий ще в 1990 році. До нього приймалися зімни та доповнення, але це було до прийняття Конституції України.
--Мова йде про те, що в Конституції передбачене право приватної власності на землю, а чинний Земельний кодекс цього не відображає?
--Так, у новому Земельному кодексі найперше повинно бути закріплено право приватної власності на землю. Має бути юридично закріплена реформа, яка була розпочата на селі.
Ще одна ділянка – Кодекс має врегулювати питання земельних правовідносин в органах місцевого самоврядування, села, селища, міста, районів у містах. Необхідно визначити: хто і які взаємовідносини регулює, на яких засадах існує приватна чи державна власність на території, де правовідносини формуються територіальною громадою, процедура віднесення земель до тої чи іншої категорії, переведення земель із сільськогосподарських у не сільськогосподарські, орендні відносини.
Питання, яке повинно регулюватися Земельним кодексом – межі населених пунктів, що це за поняття і як вони визначаються.
--Чи можна стверджувати, що приватна власність, право продажу землі є абсолютно необхідним пунктом Кодексу?
-- Навколо цього йде дуже багато суперечок. Одним із ключових моментів, на які потрібно звернути увагу, є питання, пов’язані із залученням інвестицій в Україну. Уже склалася така практика, що інвестор отримує кредити під гарантії, коли у нього є земельна ділянка у приватній власності.
--Які позиції в новому Земельному кодексі, на Вашу думку, є принциповими?
--Я вважаю, що земля, яка продається органами влади (державними чи самоврядними) має продаватися на біржах, тобто на засадах вільного доступу й вільної можливості купити цю землю, а не якимись рішеннями органів влади – чи то Ради, чи то адміністрації.
--Хто виступає за те, що б органи влади продавали землю?
--Багато хто виступає за це. До речі, ця норма закріплена у нині діючому Кодексі, і Комітет з питань агропромислового комплексу, фактично, пропонує закріпити цю, існуючу сьогодні, стару модель.
--Можливо, тут є рація?
--Наведу приклад. Щоб сьогодні купити землю під забудову в місті Києві, треба зібрати близько двохсот різноманітних узгоджень. Причому фіналу цього марафону (відведуть чи не відведуть) претендент не знає. А люди, які хочуть збудувати серйозні об’єкти (наприклад, об’єкти інфраструктури), які коштують досить дорого, повинні брати на це банківські кредити. А банк ніколи не дасть кредит на забудову, якщо ця земельна ділянка не в приватній власності, бо земля виступає заставою, гарантією.
У результаті інвестор, який ходить чиновницькими поверхами, має бути готовим до того, що, наприклад, 190-й чи 200-й чиновник не підпише папір, і вся робота, що тривала роками, піде як вода в пісок. Охочих витрачати в такий спосіб свій час не так багато. Тому сьогодні це одна з головних причин, чому в Україну не йдуть інвестиції.
--Яким чином можна змінити ситуацію?
--Головний момент - органи державної влади, місцевого самоврядування, якщо вони хочуть продати землю, повинні мати право прийняти відповідне рішення, а потім виставити цю ділянку на біржу, на вільний продаж. Людина, яка хоче її купити, повинна йти не до чиновника, а на біржу. Там вона повинна подивитися, які землі продаються – комунальні, державні, приватні, що здається в оренду, мати змогу вибрати те, що її цікавить, купити й за декілька хвилин оформити акт на право власності. На біржі немає диктату чиновника.
--Які шанси вашої пропозиції потрапити в новий Земельний кодекс?
--Поки що ця тема серйозно не дебатувалася. Але я знаю, що в проекті залишилася стара схема, яка існує сьогодні щодо процедури продажу чи надання землі в оренду.
--Які питання, на Вашу думку, є важливими?
--Необхідно відобразити всі юридичні взаємостосунки між органами самоврядування і суб’єктами власності на території цих органів самоврядування. Особливо актуально це для великих міст. Якщо ми дамо Земельним кодексом право власнику робити на своїй території все, що йому заманеться, то власники дуже швидко розтягнуть місто по цих шматочках землі.
Є, наприклад, ділянка, яка належить якомусь заводу, і він там що хоче, те й буде робити. І інші підприємства також зроблять свої “князівства”. Щоб цього не сталося, з одного боку, ми повинні знайти критерій, за яким власникові земельної ділянки гарантуються права, а, з іншого, -- надати право регулювати правовідносини в межах своєї території територіальній громаді.
--Які механізми Ви пропонуєте застосувати?
--По-перше, те, що використовується в усьому світі – так зване право реквізиції. Наприклад, місцева влада приймає рішення, що певні земельні ділянки необхідні для суспільних потреб. Скажімо, треба дорогу провести, якусь магістраль, але вона проходитиме по приватних землях. І тут місцева влада повинна мати право на те, щоб ця ділянка була реквізована на користь громади – приватний власник не має права відмовити продати владі, а влада має право викупити цю ділянку з повним відшкодуванням.
У Кодексі ми повинні відобразити також питання, пов’язані з певними стягненнями й санкціями щодо тих землевласників, які не дотримуються норм земельного законодавства або самовільно використовують цю земельну ділянку – маю на увазі питання благоустрою, незаконного будівництва і т.д . Ці питання повинні бути записані за місцевою громадою. У Кодексі має бути знайдений баланс: з одного боку – гарантія власнику, що приватна власність є священною і недоторканою, а, з іншого боку, забезпечені права самої громади.
Наступний принциповий момент - такого поняття, як “користування земельною ділянкою” в Кодексі існувати не повинно. Є два базових поняття: “власність” і “оренда”, в тому числі й “безоплатна оренда”. Ми не можемо вводити питання розпорядження землею в якесь окреме поняття.
-- А якщо всі землі скуплять «грошові мішки» і простим людям нічого не залишиться?
--Якщо людина має у власності земельну ділянку і продає її – це її право. Ми не можемо йти на адміністративне регулювання в цьому питанні. Звичайно, люди, які мають гроші, будуть щось купувати.
Щодо земель несільськогосподарського призначення, то якщо землю купить, як ви кажете, «грошовий мішок», але законом буде врегульовано, що він платитиме податок за порожню земельну ділянку набагато більше, ніж за забудовану, то йому вигідно буде її швидко забудувати. А від того, що він забудовуватиме, тобто збільшуватиме інфраструктуру, де повинен буде хтось працювати, – що тут поганого? Це означатиме появу нових робочих місць – і це нормально.
Щодо земель сільськогосподарського призначення, то Земельним Кодексом має бути передбачено, що вони не повинні продаватися нерезидентам (іноземним громадянам чи особам без громадянства). Ми виступаємо за те, щоб був створений спеціальний інститут, який буде регулювати продаж земель сільськогосподарського призначення. Тобто в разі продажу такої землі суб’єкт, що купує, повинен довести, що він має можливості господарювати на цій землі – тобто є достатній фаховий потенціал людей, він займається цим видом діяльності тощо. Якщо він таких гарантій не дає, йому просто не дадуть можливості викупити цю земельну ділянку. І держава в таких випадках повинна мати пріорітет на викуп – вона може сама викупити цю ділянку у власника і шукати такого господаря, який має змогу на ній господарювати.
Тобто все залежить від того, як буде зроблений цей закон. Він може бути зроблений так, що ніхто нічого мати не буде (аналогічно до того, як у нас був зроблений закон про приватизацію – абсолютно безграмотно), а може таким чином, що земля стане, як кажуть, багатством, принесе великі кошти і водночас наповнить державний бюджет.
--На якому етапі зараз робота над кодексом?
-- Як відомо, перше читання він пройшов давно, ще в минулому році. Але я вже бачив варіант, підготовлений до другого читання. Той законопроект, який був прийнятий у першому читанні і той, який ми маємо сьогодні, після доопрацювання, суттєво відрізняються. Але дебатів по Кодексу не було.
Зараз робота знаходиться на завершальній стадії. Думаю, Кодекс буде внесено на розгляд ще на цій сесії.
квітень 2001 р., “Українське слово”
|