Головна ідея пропозицій полягала у необхідності законодавчого закріплення приватної власності на землю та її вільного купівлі-продажу.
Сьогодні в Україні вже існує приватна власність на землю і існують реальні власники земельних ділянок. Проте цей процес відбувається швидше на дозвільних засадах, ніж на ринкових. Сьогодні безпосередньо чиновники вирішують, кому продавати земельну ділянку, при цьому вимагаючи десятки, сотні різноманітних погоджень, що врешті - решт корумпує саму владу та криміналізує суспільне середовище. Треба ще зазначити, що ситуація, яка склалась сьогодні навколо землі, не сприяє інвестиційному клімату в нашій країні. Фактично, купуючи майнові комплекси, інвестори купують "повітря", тому що земля під цими майновими комплексами їм насправді не належить.
У поправках до проекту Земельного Кодексу України зазначалась необхідність продажу земельних ділянок через спеціалізовані земельні біржі або земельні аукціони, тобто на засадах вільного доступу й вільної можливості купити цю землю. Органам влади, посадовим особам має бути заборонено приймати рішення щодо продажу землі конкретним юридичним та фізичним особам.
Щодо земель сільськогосподарського призначення необхідно застосувати трохи іншу процедуру набуття права власності.
По-перше, необхідно на першому етапі земельної реформи обмежити права нерезидентів (іноземців, іноземних юридичних осіб тощо) щодо купівлі земель сільськогосподарського призначення.
По-друге, необхідно посили роль Держави в регулюванні питань використання земель сільськогосподарського призначення, враховуючи кліматичні умови використання землі, сівозміни, використання земель під пасовище, тощо.
Наступний принциповий момент - вживання у Проекті поняття "користування земельною ділянкою". Таке поняття (що було відмічено в пропозиціях) в Земельному Кодексі існувати не повинно. Є два базових поняття: "власність" і "оренда", в тому числі й "безоплатна оренда". Не можна виводити питання користування землею в якесь окреме поняття.
|