“Голос України”, 13 травня 2005 р.

Характер нових викликів та загроз істотно вплинув на перегляд провідними країнами світу концептуальних засад військового будівництва та застосування військових формувань. З урахуванням цього має вестися реформування Збройних Сил України та сучасне військове будівництво нашої держави. Одним із основних пріоритетів у оборонній політиці нашої держави протягом останніх років було занадто радикальне скорочення Збройних сил та інших військових формувань.

З метою визначення "системи координат", у якій держава має здійснювати своє військове будівництво, в Україні за участі фахівців НАТО був проведений

Оборонний огляд

За його підсумками в липні 2004 року було схвалено Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року (Біла книга).

Біла книга містить довгострокову концепцію реформування Збройних сил, головна мета якої полягає в істотній трансформації кількісних показників для досягнення визначених якісних параметрів, що має бути основою і для внутрішніх планів розвитку нашої армії, і для планів міжнародного співробітництва Збройних сил в рамках існуючих форматів Україна - НАТО.

Водночас необхідно зазначити, що деякі положення цього документа не є беззаперечними (питання забезпечення здатності Збройних сил України робити внески до миротворчих операцій та заходів контртерористичного характеру не розглядаються; немає належного наукового обґрунтування різкого скорочення чисельності ЗСУ).

До одного з основних завдань Збройних сил України належить здатність адекватно реагувати на ймовірні конфлікти низької (збройні конфлікти) та середньої (локальна війна) інтенсивності з метою забезпечення непорушності кордонів та територіальної цілісності України.

З огляду на це потрібно підходити до визначення структури бойового та чисельного складу мирного часу, який буде спроможний адекватно реагувати на зазначені вище кризові сценарії.

Відповідно до функціональної структури модель Збройних сил України 2015 року мирного часу передбачає мінімально необхідні бойові можливості, які повинні мати потенціал для їх нарощування до потрібного рівня. Це має забезпечуватися наявністю у складі ЗСУ функціональних структур: Об'єднаних сил швидкого реагування (ОСШР), Основних сил оборони та Сил підтримки (підсилення).

Об'єднані сили швидкого реагування

зі строком готовності до виконання бойових завдань до 30 діб та комплектованістю на рівні 90 - 100 відсотків від загальної чисельності призначені для запобігання та стримування можливої агресії проти України, негайного реагування на будь-які загрози воєнного характеру, нейтралізації (ліквідації) конфліктів низької інтенсивності та недопущення переростання їх у локальну (регіональну) війну.

У мирний час, крім того, ОСШР мають забезпечувати бойове чергування з протиповітряної оборони, захист важливих об'єктів країни від терористичнихпосягань, прикриття державного кордону, інші.

Абстрактний аналіз характеру воєнних конфліктів останніх років свідчить, що збройним конфліктам сучасності властива висока динамічність перебігу, відсутність чітко виражених фаз протікання, висока технологічність у поєднанні з оперативною гнучкістю ударів по усіх елементах оперативно-стратегічних порядків та критичній інфраструктурі супротивників. До того ж швидкоплинність та динаміка маневру засобів нападу істотно ускладнюють можливості щодо проведення стратегічного розгортання, мобілізації та оперативного обладнання ймовірних театрів воєнних дій.

Особливого значення у загрозливий період та на початкових етапах воєнних дій набувають розвідка, управління, зв'язок, захист від нападів з повітря та здатність до швидкого маневру наявними силами та засобами.

У цьому зв'язку постає питання відповідності перспективного бойового потенціалу ОСШР спектру завдань, які на них покладені.

Беззаперечно, одними з основних компонентів ОСШР є частини та з'єднання ВПС та ППО, що нині входять до складу Повітряних сил ЗC України.

Повітряні сили

Попередній аналіз деяких характеристик бойового складу, кількості та якісного стану озброєння, яке до 2015 року планується мати у Повітряних силах, під кутом зору захисту важливих районів та об'єктів інфраструктури держави від ймовірних ударів з повітря свідчить про недостатню його відповідність рівню потенційних бойових завдань. Наприклад, кількість зенітних ракетних комплексів та систем, які планується мати у складі Повітряних сил до 2015 року (15 ЗРК різного типу) навіть за критерієм простого підрахунку кількості цільових каналів та вогневих спроможностей не відповідає завданням забезпечення прийнятного рівня протиповітряної оборони. І це стосується лише завдань по ППО районів держави, без урахування необхідності протиповітряної оборони військ. Це проблема, на яку вже зараз потрібно звернути увагу.

Іншим важливим завданням Повітряних Сил є забезпечення здатності відігравати провідну роль у розвідці та повітряному враженню військ (сил) та об'єктів оперативних порядків ймовірного противника. Для виконання цих завдань у складі перспективної структури Повітряних сил України планується мати лише одну бомбардувально-розвідувальну та одну штурмову бригади. Але чи здатні будуть ці дві бригади за своїм кількісним складом (без аналізу аспектів якісного характеру, тактико-технічних характеристик авіаційних систем, комплексів розвідки, управління, взаємодії тощо) виконувати одночасно весь спектр не тільки тактичних, а й оперативно-стратегічних завдань. Це питання теж дискусійне.

Сухопутні війська

Інший важливий аспект - бойовий потенціал перспективної структури Сухопутних

військ (СВ).

У складі СВ зразка 2015 року планується мати тринадцять бригад, з яких 2 - аеромобільні (легкі), 2 - легкі, 5 - механізовані, 3 - артилерійські та одну танкову. Тобто без урахування специфічних функцій артилерійських - 4 легкі, 1 - важку та 5 -змішаного характеру.

Жодним чином не беручи під сумнів необхідність досягнення відповідних критеріїв мобільності та гнучкості, треба зазначити, що оперативно-стратегічна мобільність та гнучкість не повинна досягатися за рахунок зменшення ударного (наступального) потенціалу Сухопутних військ, який життєво важливий для проведення контрнаступальних операцій як необхідних складових операцій оборонного характеру. Розмір території та географічні умови України диктують необхідність здатності наших Сухопутних військ до виконання класичних для СВ завдань утримання районів держави у разі агресії, локалізації та усунення ймовірного вторгнення. А з цього випливає необхідність передбачення певної кількості "важких" з'єднань у складі Сухопутних військ.

І армію треба годувати

Безумовно, всі дискусійні питання потребують детального вивчення та обговорення. Але потрібно концептуально визначитися щодо системного вирішення дилеми реформування. З одного боку, рівень наявних фінансово-економічних ресурсів диктує підходи до визначення критеріїв проведення реформ в оборонній сфері, а з іншого - погляди на перспективні концептуальні основи, застосування ЗС під час вирішення завдань, що на них покладаються. Оптимальне вирішення - десь між цими екстремумами.

На мій погляд, належне фінансування оборонних витрат може бути забезпечено. Для цього необхідно припинити розкрадання та нецільове використання бюджетних коштів, а також нещадно викорінювати найменші прояви корупції, де б вони не виявлялися. Хто не хоче годувати свою армію, той буде годувати чужу!

Аналізуючи напрями реформування збройних сил провідних держав світу можна зробити висновок, що основним завданням їхніх трансформацій є забезпечення такого бойового потенціалу, який би забезпечував ведення усього спектру сучасних операцій. У цьому зв'язку основні акценти сучасного військового будівництва ґрунтуються на:

- розробці нових оперативних концепцій;

- втіленні в перспективних зразках озброєння і військової техніки новітніх технологічних досягнень;

- підготовці до застосування військ (сил) на міжвидовій основі.

До того ж особливого значення набуває питання щодо того, як потенційний противник зможе вести збройну боротьбу, а не хто конкретно ним може бути і де розпочнуться бойові дії.

Типи конфліктів і пріоритети

Потрібно чітко усвідомлювати, що, крім "класичних" воєнних конфліктів, існують типи війн, які звичайним збройним силам вести дуже складно. Військові експерти визначають їх як конфлікти низької інтенсивності: воєнні дії ведуться нетрадиційними засобами, категорії "фронт-тил", "перемир'я-бойові дії", "комбатант-некомбатант" тощо розмиті чи відсутні, а масштаби втрат мають обмежений характер. Такими конфліктами є повстанські дії, контрповстанські операції, військові перевороти, терористичні акти, економічна та психологічна війни. Після Другої світової війни у світі було близько 120 конфліктів такого типу. Але всі загрози цивілізації не зводяться виключно до тероризму чи "асиметричних" конфліктів, тому збройні сили і спеціальні служби провідних держав світу готуються до реагування на максимально повний спектр різноманітних загроз.

У цьому зв'язку вважається, що головним змістом перспективного військового планування і будівництва збройних сил має бути зміщення акценту з оптимізації їхньої структури під кутом зору ймовірної участі в конфлікті на одному чи двох театрах воєнних дій (не відкидаючи таких ймовірностей) на формування вищих бойових можливостей взагалі.

Тому основна увага зосереджується на таких пріоритетних напрямах:

- нарощуванні можливостей з проведення спільних операцій за рахунок формування штабів постійних об'єднаних оперативних формувань;

- удосконаленні та запровадженні інтегрованих систем управління, розвідки, зв'язку та радіоелектронної боротьби, а також розширення можливостей об'єднаних формувань щодо стратегічної мобільності та, у разі необхідності, передової присутності;

- підвищенні ролі експериментів під час розробки нових форм і способів ведення бойових дій, оперативно-стратегічних концепцій, перспективних організаційно-штатних структур військ (сил), військових ігр, командно-штабних і військових навчань;

- розширенні можливостей розвідки, вдосконалення засобів збору, обробки і доведення розвідувальних даних до споживачів в реальному масштабі часу в усіх ланках оперативно-тактичних порядків військ (сил);

- розбудові необхідного потенціалу шляхом розширення програм НДДКР, збільшення об'ємів закупівель новітніх озброєнь і військової техніки.

Одним з основних напрямів підвищення бойових можливостей збройних сил є покращання якості планування, управління, розвідки і зв'язку. При цьому розвідка, протиповітряна оборона та радіоелектронна боротьба не повинні розцінюватися як види бойового забезпечення (в усіх чинних нині бойових статутах Збройних сил України розвідка, ППО та РЕБ віднесені до видів бойового забезпечення), оскільки в умовах високотегнологічної війни сучасності вони вже відіграють роль самостійних видів збройного протиборства. Наявність на озброєнні армій провідних держав світу та динамічний розвиток розвідувально-ударних та розвідувально-вогневих комплексів та систем є яскравою ілюстрацією цієї тези.

Однією з сучасних тенденцій розвитку систем розвідки і спостереження є розробка інтегрованих платформ, які об'єднують безпілотні літальні апарати (БЛА), пілотовані літальні апарати та системи космічного базування. Особливо швидкими темпами нарощується парк розвідувально-ударних БЛА.

Тому одним з першочергових завдань коригування процесу реформування Збройних сил України є негайне припинення скорочення систем БЛА, авіаційних частин, частин РЕБ, з'єднань ППО, на озброєнні яких перебувають зенітні ракетні системи та комплекси типу С-300, "Бук-М1", "Оса", "Тор" тощо.

Потрібно продовжувати модернізацію наявних технічних засобів розвідки, прискорити створення нових засобів для ведення хімічної і біологічної розвідки, а також виявлення заглиблених і замаскованих цілей.

Питання ефективного використання розвідувальних даних тісно пов'язане з необхідністю запровадження адаптивного планування.

Здатність гнучко і швидко планувати застосування наступальних та оборонних компонентів сил повинна забезпечити істотну перевагу у можливостях врегулювання криз, стримуванні потенційних нападів, веденні бойових дій, а також участі у спільних (багатонаціональних та миротворчих) операціях.

Для ведення спільних операцій потрібно розпочати створення об'єднаних оперативних формувань модульного типу. Їх основу мають складати сформовані і підготовлені для вирішення конкретних завдань оперативно-тактичні групи різної чисельності і бойового складу. Ці формування мають бути мобільними і водночас мати високі вогневі спроможності, живучість, здатність до автономного ведення маневрених бойових дій та нарощування зусиль.

Іншим важливим акцентом реформування має бути створення гнучкої оборонної інфраструктури, головним завданням якої є забезпечення здатності до оновлення існуючих систем озброєнь, виробництва зброї та розгортання якісно нових військових систем. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру в 1999 - 2003 роках, частка закупівель комплексів та систем озброєнь в загальній структурі оборонних замовлень провідних країн світу зростала, в той час як окремих зразків озброєння - зменшувалася. Тобто спостерігається тенденція до системного вирішення військово-технічних проблем. Цей досвід є надзвичайно важливим для системного визначення пріоритетів у військово-технічній політиці України.

На сьогодні у Військовій організації держави є

Перекіс в бік "поліцейського" компонента

А це - не на користь Збройних сил України.

Зараз чисельність ЗСУ становить близько 280 тис. осіб, в т. ч. майже 75 тис. службовців, тобто цивільного, забезпечуючого компонента (до кінця 2005 року буде 245 тис. чол., з них 65 тис. цивільних). Таке співвідношення між бойовим і забезпечуючим компонентом є загрозливим для боєготовності і боєздатності ЗС.

Чисельність "поліцейського" компонента становить майже 500 тис. осіб. Висновок - очевидний!

До першочергових завдань можна віднести: реформування СБУ, а також МВС – в розрізі військових формувань.

Потрібно зазначити, що в тому вигляді, в якому нині існує Служба безпеки, вона не відповідає вимогам, висунутим перед розвинутими демократичними країнами. Тобто СБУ значною мірою копіювало КДБ СРСР. А як відомо, КДБ було структурою, яка формувалася, щоб бути каральним органом тодішнього режиму.

СБУ так само повинна позбавитися невластивих їй функцій, тобто міліцейських, передати функції військової контррозвідки до Міністерства оборони (як це зроблено в абсолютній більшості демократичних країн), а також де-юре "відпустити" від себе розвідку.

Відповідно до чинного законодавства України на сьогодні існують: Головне управління розвідки Міністерства оборони, Департамент розвідки Служби безпеки та розвідувальний орган Державної прикордонної служби.

Як правило, в розвинутих демократіях розвідувальні структури не входять до складу "поліцейських" відомств, як це має місце у нас в СБУ. Служба зовнішньої розвідки (створена на базі Департаменту розвідки СБУ), яка де-факто начебто виведена зі складу СБУ, насправді залишається там і надалі. Щоб відокремлення відбулося де-юре, необхідно внести зміни до Законів про СБУ, про розвідувальні органи та, можливо, прийняти окремий Закон "Про Службу зовнішньої розвідки України," в якому чітко окреслити завдання і функції нової структури та що конкретно передається їй від СБУ. Назва нового самостійного розвідувального органу також має право на зміни.

Приміром, у США зараз є тринадцять розвідувальних структур. Кожна з них має свій напрям діяльності. Отримана від них інформація певним чином накладається одна на одну. І це добре. Бо коли отримувати інформацію з одного джерела, з'являється спокуса використати її так, як це вигідно тому, хто її збирав, опрацьовував і подавав. А дані, отримані з кількох джерел, дають змогу уникнути проблем.

Також потрібно зазначити, що сьогодні обговорюється питання створення Національного бюро розслідування (НБР), як основного органу боротьби з корупцією, передусім в органах влади.

Насамперед потрібно визначити доцільність створення такого органу та чим конкретно він буде займатися, бо в результаті можна отримати ще одну структуру, яка себе не буде виправдовувати. Крім того, якщо буде створено НБР, то це також вимагатиме істотного перегляду функцій СБУ і МВС.

Реформування внутрішніх військ (ВВ) Міністерства внутрішніх справ назріло вже давно. Сьогодні в Міністерстві розроблено проект Концепції створення Республіканської гвардії на базі ВВ, як принципово нової моделі мобільного, укомплектованого військового формування в системі МВС. Однак постає запитання, а навіщо було ліквідовувати Національну гвардію? Достатньо було переглянути її функції, долучити до неї частину ВВ та внести відповідні зміни до закону. І ще хочу наголосити, що внутрішні війська мають такі види озброєнь і військової техніки як і армія. Це наводить на певні роздуми.

І нарешті, зовсім не обов'язковим є твердження, що реформовані ВВ - Республіканська гвардія повинні перебувати в системі МВС. Але обов'язково діяльність цієї структури повинна регламентуватися окремим законом.

У будь-якому разі беззаперечним фактом є те, що сучасне військове будівництво нашої держави має здійснюватися системно, на науково обґрунтованій основі, з забезпеченням максимально можливого використання аналітично-прогностичних методик моделювання під час ухвалення стратегічних управлінських рішень щодо адекватного реагування на ймовірні кризові сценарії в коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі.

Георгій МАНЧУЛЕНКО, секретар Комітету з питань національної безпеки і

оборони.

"Голос України", 13 травня 2005 р.,