Шановні друзі, безперечно історія українсько-польських стосунків не почалася і не завершилася в 43 році. І мене дивує, чому власне ми повинні сьогодні будувати свої стосунки, відправною точкою беручи 43 рік. Якщо ми говоримо про примирення між двома народами, то очевидно потрібно робити примирення принаймні за останні 700 років українсько-польських стосунків. І якщо ми створимо прецедент прийняття заяви сьогодні по факту 43-го року, то через рік автоматично ми змушені будемо повернутися до проекту прийняття заяви по факту депортації 700 тис. українців з Польщі. А потім - операція "Вісла". І цьому не буде кінця. І тому це – небезпечний прецедент.

Приклад Бранта, стосунків примирення Німеччини і Польщі чи Німеччини й Чехії тут абсолютно недоречний. На відміну від Німеччини, Україна не розпочинала війну і не окуповувала чужу польську територію. Це 27-ма окупаційна дивізія будувала польську державу на чужих землях.

Українська повстанча армія на чолі з Бульбою-Боровцем, потім Климом Савуром не будувала незалежну Україну на польських землях. Як член робочої українсько-польської групи, який брав участь повністю від початку до кінця в останньому засіданні, я не поставив свій підпис під проектом цієї заяви. Я вважаю, що заява є, м'яко кажучи, не симетрична. А якщо називати речі своїми іменами, вона є глибоко антипатріотична. І в історії парламентаризму і дипломатії ви не зустрінете прецеденту, що парламент чи дипломатичний орган якоїсь держави сам розписується в тому, що він колись когось вбивав на своїй власній споконвічній землі. І ніколи в історії парламентаризму, дипломатії, в історії цивілізації окупований народ не просив вибачення у колишнього окупанта. Більше того, ніколи колишні окупанти не змушували окупований народ просити вибачення.

Ні для кого не залишається секретом, що в 43-му році поляки не стали на бік поневоленого українського народу, вони не провели в 43-му році жодного бою на Волині з німецькими окупантами. У той час, коли на Волині було проведено з німцями понад тисячу боїв з боку УПА, поляки повністю заполонили органи адміністрації Еріка Коха і органи допоміжної поліції і трьох "Шуфмат шафт"-батальйонів.

Ось дві книги в моїх руках, які я дарую всім народним депутатам. Хто їх ще не одержав, підійдіть, будь ласка, в перерві. З цих книг ви дізнаєтесь, це – злочини польських шовіністів на Волині. Том перший - "Рівненська область", другий том "Волинська область"; зараз набирається "Поляки на Волині", автор – професор Сергій Чуб.

З цих документів ви довідаєтеся, що 100 тисяч жертв української сторони і 19, 5 тисяч – жертви польського населення; це – радянські і німецькі оцінки.

Моя пропозиція: відкласти на осінь, провести парламентські слухання, заяву складати по всіх польсько-українських стосунках за 700 років, і, будь ласка, позицію МЗС оголосіть з цієї трибуни. Дякую.