“2000”, 8 квітня 2005 р.

З цікавістю прочитав статтю «Кому мешает свобода мысли и слова» («Свобода слова», 4 березня 2005 р.), позаяк у нашій періодиці бракує аналітичних публікацій про ситуацію в інформаційному просторі. Але прикро вразили кілька моментів, які викликають заперечення.

Власне, в статті багато дискусійного, однак зупинюся лише на тому, що стосується безпосередньо мене. «Уместно вспомнить, как в январе Нацсовет (мається на увазі Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. — В. Ш.) с Виталием Шевченко выдавал предупреждения ТРК «Украина» — чтоб не дерзили», — наводиться в цій публікації «свіжий» приклад тиску на ЗМІ.Однак мушу попросити шановного автора не бути аж настільки довірливим до легенд, вигаданих слабкими телерадіокомпаніями. Присягаюся, що телекомпанію «Україна» за весь час діяльності цього мовника Нацрада жодного разу не те що не карала за зміст її передач (тим більше — за політику), але навіть і не розглядала цих питань на своїх засіданнях. А в січні нинішнього року Нацрада попередила не ТРК «Україна», а керівництво телекомпанії (що не має для ТРК жодних дисциплінарних наслідків) за безпрецедентний випадок — відмову надати контролюючому органу відеозапис замовлених передач. За десять попередніх років існування Нацради це був перший настільки зухвалий випадок нехтування законними вимогами. І якби до такого самоуправства вдалася якась інша телекомпанія, а не «Україна», яка вже третій місяць після виборів безуспішно намагається зобразити себе «жертвою політичного тиску» (мовляв, бо «донецька»), то її покарали б по-справжньому. І ніхто не сказав би, що Нацрада карає несправедливо.

У статті Нацраді дорікнули за те, що вона мала намір виставити на конкурс частоти, прораховані телекомпанією «Київська Русь». Читач подумає: знову утискують «донецьких». Мушу внести ясність. По-перше, згідно із законом лише Нацраді (а не телерадіокомпаніям) надано право прораховувати частоти. А по-друге, радіочастотний ресурс країни - теж згідно із законом! — повинен розподілятися виключно на конкурсній основі, і кожен мовник має незаперечне право претендувати на будь-яку частоту.

КРТ «Київська Русь», якою опікувалася попередня влада, вирішила інакше і забрала частоти без будь-яких конкурсів і в тих містах, де інші телекомпанії ще до утворення «Київської Русі» просили дозволу на розбудову своїх інформаційних мереж. Наприклад, той же «5 канал» («НБМ»), для якого за всі роки не було прораховано жодної (!) частоти. Не збагну, про які віддані «5 каналу» частоти «Київської Русі» йдеться в статті, якщо насправді «Київська Русь» позабирала все без конкурсів, і «5 канал» навіть не зміг подати заявки...

До речі, стосунки Нацради з «Київською Руссю» часом нагадували бойовик. «Воюючи» з Нацрадою, ця телекомпанія чомусь не хоче розповісти читачам і глядачам, як вона обманним шляхом «вирвала» через суд право мовити по резервних каналах кабельних мереж України — на підставі рішення Нацради, якого насправді не було (єдиний випадок такого роду за всі роки існування Нацради!). Як завертали з суду апеляційну скаргу — таємно від заступника голови Нацради, який її подав. Як під час торішньої літньої відпустки членів Нацради кількох працівників апарату Нацради змушували вночі оформляти додаток до ліцензії, щоб вихопити право мовлення в сотнях українських міст. Наголошую — без перемоги на конкурсі, нехтуючи інтересами десятків інших мовників. Сподіваюся, цей відгук на публікацію не применшить інтересу «Свободи слова» до діяльності Нацради. І я охоче долучатимусь до неї, якщо моя думка цікавитиме читачів газети.

Віталій ШЕВЧЕНКО, заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення