Де зброя – там і сила, влада. Це добре відоме лаконічне прислів’я є красномовним свідченням про серйозну небезпеку, якщо ця зброя опиниться в нечесних або недобросовісних руках. Чи існує противага такій небезпеці? Так, і ця противага не лише існує, але й міцно стала на ноги у переважній більшості демократичних країн світу. Йдеться про цивільний контроль над силовими структурами держави, у першу чергу - над її збройними силами.

Якщо у Великій Британії, Голандії, Італії, Канаді, Німеччині, Польщі, США, Угорщині, Чехіі та інших демократичних країнах цивільний контроль над збройними силами реально впливає на ситуацію в країні, то в Україні, яка перебуває тільки на етапі реформування оборонної системи, необхідність цивільного контролю над збройними силами лише починає втілюватися в життя. В Україні вже існує формально визначена система цивільного контролю над Збройними Силами. Ми маємо цивільний Уряд, обраний всенародним голосуванням Парламент, незалежний суд. Однак, ще треба багато зробити, щоб система цивільного контролю над Збройними Силами України цілковито відповідала критеріям надійності.

Згідно Конституції, Україна має стати демократичною державою, а невід’ємною умовою демократії є цивільний контроль над військовими, тобто підлеглість Збройних Сил політичній владі. Це означає, що оскільки всі рішення стосовно оборони держави є політичними рішеннями, то вони повинні прийматися виборними посадовими особами, яким народ довірив виключне законне право на проведення політики.

Свою тверду позицію щодо встановлення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами Україна підтвердила і на міжнародній арені, підписавши у 1994 році на Будапештському самміті ОБСЄ “Кодекс поведінки стосовно воєнно-політичних аспектів безпеки”. Стаття 20 розділу VII цього важливого документу, зокрема, визначає: “Держави-учасниці розглядають демократичний політичний контроль над військовими… як невід’ємний елемент стабільності і безпеки. Вони будуть сприяти інтеграції своїх збройних сил з громадським суспільством в якості важливого прояву демократії”.

Вже 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла постанову “Про військові формування в Україні”, яка визначила перші конкретні кроки для розбудови Збройних Сил України та інших військових формувань. В тому ж 1991 році Парламентом країни було розроблено та затверджено “Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України”, закони “Про оборону України”, “Про збройні сили України”, “Про альтернативну (невійськову) службу та “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Окремою постановою Верховної Ради було створено вищий державний орган колегіального керівництвіа питаннями оборони і безпеки – Раду оборони України. Таким чином було створено необхідну законодавчу базу для військового будівництва. У період з 1992 по 2000 рік було прийнято низку документів, які створили загальні передумови для існування Збройних Сил України.

Однак, за наявності лише однієї, нехай навіть найдосконалішої нормативної бази, зарано говорити про врегульованість “військового” та “цивільного” векторів. У першу чергу проблема полягає у слабкості політичних та військових установ України і недостатній політичній освіченості їх представників. Аналогічно цивільним, українські військові установи знаходяться в процесі становлення, реформування, перебудови чи скорочення. Українська армія ще не об’єднана і невикристалізована, як етнічний моноліт. Національна самосвідомість, за умови відсутності чітко зорганізованого на загальнодержавному рівні патріотичного виховання, особливо офіцерських кадрів, є низькою. Українські військові традиції відроджуються повільно, а нові - тільки зароджуються. Ідеологічний багаж минулого поки що перемагає. На цьому тлі не слід забувати про небезпеку, яка випливає з потенційно великої сили (чисельність, організація, мобільність, вогнева сила), яку має армія, і яку вона може спрямувати проти цивільних установ. Враховуючи низький рівень соціального захисту військових (відсутність житла у десятків тисяч військових, неадекватна заробітна платня, якої недостатньо для достойного прожиткового рівня, зупинення ряду пільг бюджетом-2000, які певним чином могли б компенсувати цю недостаність), технічну і моральну застарілість озброєння (красномовна ілюстрація – нещодавні квітневі стрільби, які призвели до загибелі цивільних людей у Броварах), слід зазначити, що цивільний контроль над Збройними Силами для України є надзичайно актуальним, оскільки його слабкість гальмує вирішення чималого кола болючих військових проблем.

Спілка офіцерів України на момент здобуття Україною незалежності була першою і єдиною військово-патриотичною організацією, яка поставила за мету відновлення національних Збройних Сил, піднімаючи найактуальніші питання в цій царині. Серед них - ганебний для України розподіл Чорноморського флоту, розкрадання зброї, бойової техніки та майна, питання кадрової політики в армії тощо. СОУ однією з перших порушила проблему ігнорування української мови у Збройних Силах, військових навчальних закладах. Отже, Спілка офіцерів України має повне право, і навіть обов’язок не стояти осторонь реалізації цивільного контролю.

Реалізація цивільного контролю над Збройними Силами України, за умови прогресивного підходу до нього, дозволила б якнайшвидше вирішити такі злободенні питання для України, як невизначеність статусу ЧФ, розташування потенційних носіїв ядерної зброї Російської Федерації на теренах України, уникнути прикрої колізії, пов’язаної з тим, що аеродроми та військові порти, літаки та кораблі ЧФ не підлягають прикордонному та митному контролю, і можуть використовуватися тіньовими структурами для контрабанди, безконтрольного перевезення зброї та наркотиків.

Спілка офіцерів Україна є всеукраїнською неурядовою громадською військово-патріотичною організацією, яка об’єднує громадян України, військовослужбовців, громадян інших країн, які брали участь у визвольних змаганях за незалежність України. СОУ не може байдуже спостерігати за злочинним зрощуванням державних органів, і що найнебезпечніше - силових структур, із тіньовими структурами та кримінальним тіньовим капіталом. Тому є природнім, щоб цивільний контроль над силовими структурами держави став основним статутним завданням Спілки офіцерів України. Сучасний етап розвитку Української держави потребує від Спілки офіцерів України перегляду та уточнення своєї програми. ХІІ З’їзд СОУ має всі шанси виправити ситуацію і змінити нерівність між “військовим” та “цивільним” векторами.

Шляхом проведення громадських експертиз різних аспектів військової політики та проведення заходів з метою інформування громадськості та органів державної влади про своє ставлення до планів, рішень чи дій щодо Воєнної організації держави, шляхом активної участі у громадських дискусіях та відкритих парламентських слуханнях щодо силових структур, шляхом проведення активної патріотично-виховної роботи серед молоді та військових кадрів, СОУ, як ніяка інша громадська організація, зможе надати державі безцінну допомогу у розбудові системи цивільного контролю над Збройними Силами України.

Борис КОЖИН, народний депутат України, голова СОУ, віце-адмірал.

2000 р., журнал “Національна безпека і оборона”, № 11.