“Поступ”, 29 червня 2004 року

-- Коли ухвалили Конституцію, депутати перебували в ейфорії, наскільки вона була виправдана?

-- Я не думаю, що всі депутати перебували тоді в ейфорії. Річ у тім, що Конституція народжувалася у дуже великій боротьбі між політичними силами, які хотіли утвердити українську державу і які розуміли, що без нової Конституції немає паспорта нової держави, немає головного установчого документа. Тому ті люди, які виступали за створення Конституції як документа української держави, дійсно раділи. На відміну від тих політичних сил, зокрема, лівих, які змушені були ввійти в цей процес, бо не було іншого шляху, як прийняти у Верховній Раді цю Конституцію. Оскільки в іншому разі вона була б ухвалена на референдумі, а ліві не хотіли віддавати цю ініціативу людям, бо легітимність цього документа значно зросла б. Отже, ми сьогодні говоримо про не загальну радість, не загальну, як ви кажете, ейфорію.

-- Але ви раділи?

-- Певно що! Бо усвідомлював значення цього документа. Я знав, що то документ досить високого рівня. Натомість сьогоднішні зміни до Конституції викликані не потребою гармонізувати відносини між гілками влади. Я не бачу у цих змінах, зокрема у законопроекті № 4180, заходів, які покращать владу, її організацію, які наблизять владу до людей, дадуть можливість громадянам контролювати її. Призначення цих змін -- зовсім інше, ніж те, які ми чуємо у ЗМІ. А чуємо, що якщо не затвердять ці зміни до Конституції, то, мовляв, і ріки не будуть текти в тому напрямі, в якому текли до цього тисячі років, і сонце не буде сходити, і корови не будуть доїтися. Насправді -- це політична технологія для залишення режиму при владі без волі людей.

-- А навіщо це головному адептові конституційних змін Олександрові Морозу?

-- Я так само не можу зрозуміти, навіщо це Олександрові Морозу. Бо зрозуміло, що ми вступаємо у президентську кампанію і будемо проводити вибори президента за чинною Конституцією. Отже, люди будуть голосувати за певну кандидатуру, вона переможе, і після її присяги Кабмін, обласні і районні держадміністрації мали би скласти повноваження, а у Верховній Раді мала би відбуватися реструктуризація, тобто формування коаліції, парламентської більшості. От народ думає, що він голосує за таку систему влади. Насправді ж, коли переможець виборчих перегонів складе присягу, то тут відбудуться зміни: і Кабмін, і інститут обл- і райдержадміністрацій залишаться у повному складі, Верховна Рада не структуризуватиметься відповідно до положення Конституції... Вони залишаться при владі. Отже, відбудеться підміна, обман українських громадян.

-- Якщо по-іншому обумовити термін набуття чинності змін до Конституції у перехідних положеннях, чи прийнятний тоді законопроект 4180?

-- Я не думаю, що за нинішнього складу Верховної Ради можливий такий варіант. Річ у тім, що і комуністи і соціалісти виступають за те, щоби створити таку систему правління, так звану парламентську, яка би була схожою на систему радянського народовладдя. Коли з одного органу контролюється вся система органів, коли не діє принцип розподілу влад, коли немає підґрунтя для демократії. Тому ліві не зацікавлені у політреформі, яка справді утверджує європейський тип демократії. Олігархи також не зацікавлені у такій реформі. Бо їхнє завдання сьогодні -- зберегти себе при владі, щоби далі продовжити розкрадати народне добро і щоби уникнути, врешті-решт, відповідальності за те, що вони наробили у цій державі. Тому я дуже скептично ставлюся до можливостей виписати в остаточному варіанті цей законопроект так, щоби він був прийнятним для українських громадян.

-- Прихильники змін до Конституції кажуть, що такою політреформою можна буде убезпечити країну від диктатури, наскільки це правда?

-- Це велике лицемірство. Уже дійшло до того, що навіть на конституційній комісії представники парламентської більшості лякали нас, представників "Нашої України", що якщо переможе на виборах Янукович, отоді, мовляв, побачите, як буде утверджуватися тоталітаризм. Лякаючи, вони не говорять прямо прізвище Януковича, але дають зрозуміти, що саме від нього треба буде рятуватися... Ми повинні здійснити таку політреформу, яка гармонізує, вдосконалить систему організації влади, наблизить її до людей і дасть змогу контролювати її. Для цього не потрібні такі зміни, як пропонують сьогодні. Є багато можливостей зробити це через ухвалення низки законів. Якби ми створили на рівні законів правові механізми і переконалися в тому, що Конституція не дозволяє цей потенціал задіяти, отоді лише можна було би братися до переписування Основного Закону. Тому мова йде не про якість нашої Конституції, а про якість нашої політичної еліти. Сьогодні саме відсутність політичної культури європейського зразка у наших політиків є перешкодою у гармонізації відносин влади.

-- В ухваленій Конституції ніби був забезпечений баланс влади. Як сталося, що Кучмі вдалося узурпувати її?

-- Він був забезпечений, але не були створені механізми для ефективного функціонування. Давайте подивимося на той самий парламент. До сьогодні він не структурований за схемою: більшість і опозиція. Немає стабільної більшості, немає розуміння, що вона має формувати виконавчу владу і відповідати перед народом. Якщо в парламенті не відбулася така структуризація, то які би повноваження не мав президент, він буде владу узурпувати.

-- Якою була роль Кучми у конституційному процесі тоді, 1996 року, і зараз?

-- Якщо порівнювати, то я би сказав, що роль президента Кучми 1996 року була позитивною. Тому що він як президент вживав заходів для затвердження Конституції.

-- Ви маєте на увазі Указ про референдум, який вийшов напередодні конституційної ночі?

-- Так-так, це теж нормально, якщо ліві не хочуть затверджувати Конституції... За таких умов ці заохочувальні заходи були абсолютно прийнятні.

-- То Ви вважаєте, що Кучма був щирий, коли казав, що видав Указ лише для стимуляції процесу ухвалення Основного Закону?

-- Я думаю, президент хотів прийняття Конституції у той час. Люди від нього працювали у робочих групах досить ефективно. Я категорично відкидаю, що він виступав проти. Це ліві не хотіли мати Конституції: у них було своє бачення на це. Якщо оцінити роль Леоніда Даниловича уже в теперішньому конституційному процесі, то вона -- діаметрально протилежна. Тут я бачу багато негативу. Президент втягнувся у цей процес, щоби залишитися при владі...

Розмовляла Ольга СНІЦАРЧУК, Київ

“Поступ”, 29 червня 2004 р., http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=26348