У селищі Шишаки на Полтавщині урочисто відкрили пам’ятний знак видатному шишачанину, великому українцеві, борцеві за незалежність нашої Батьківщини Кирилові ОСЬМАКУ.

Камінь з мармуровою табличкою постав у центрі Шишак завдяки зусиллям та коштом місцевих патріотів-ентузіастів – представників Української народної партії, НРУ, КУНу, „Пори”: Бориса та Юрія КОЛОСІВ, Наталі та Юрія КОРОТИЧІВ, Миколи ОСТРОВЕРХОГО, Антоніни ОМЕЛЯНЕНКО, Володимира ЩЕРБАКА, Володимира ТАТІЄВСЬКОГО, Володимира ЧМИРЯ, Ігоря М’ЯКУШКА. У трагічному 1944-му їхній земляк очолив підпільний парламент воюючої України – Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка координувала дії частин Української Повстанської Армії, що боролась проти окупантів.

„Я народився в Шишаку. Це сотенне місто Миргородського полку козацької України”, – так мені батько написав в одному з листів з тюрми. У цьому його вислові – образ людини історичного мислення, образ людини, яка знала, що таке бути незалежній державі, що таке бути незалежному народові, але яка добре знала, який тяжкий шлях народу, який є у рабстві, який є під гнітом іншої держави, під гнітом іншого народу, до цієї свободи і до цієї незалежності”, – цими словами розпочала свій виступ під час урочистого відкриття пам’ятного знака дочка Кирила ОСЬМАКА – Наталя Кирилівна ОСЬМАК. Саме вона значною мірою відкрила Кирила ОСЬМАКА для нащадків, для української історії, зібравши по краплині батьків життєпис – з його листів, з його статей, зі слідчих справ.

„Я мав щастя їхати з пані Наталією до вас, на батьківщину Кирила ОСЬМАКА. Вона мені розповідала, як по краплинах збирала історію власного батька, яку вона також не знала. Вона багато років не знала, як і ми всі, і я як політик, що таке УГВР, що таке УПА, що таке національно-визвольний рух і хто такі герої національно-визвольної боротьби. Але коли вона по краплинках, по тюрмах, де сидів її батько, по енкаведешних, кагебешних застінках зібрала оцю історію, то постала велика українська людина. Людина, котрою можуть пишатися не тільки Шишаки, чи Полтавщина, чи навіть Україна. Це людина вселенського масштабу, бо вона все своє життя віддала служінню народові, землі, яка її породила. І от, пізнавши цю людину, хочу сказати, що ми будемо заможні, багаті, про що ми на виборах тільки й говоримо, лише коли ми представимо всю українську історію, велич усіх її героїв, усіх її провідників, кістки яких розкидані по всьому світу ”, – зазначив один з лідерів «Правиці», голова Української народної партії Юрій КОСТЕНКО під час відкриття пам’ятного знака.

Боротьба за пам’ятник ОСЬМАКОВІ була тривалою вже в незалежній Україні. Довгих шість років, за словами голови Полтавської обласної організації Української народної партії, заступника голови облдержадміністрації, шишачанина Сергія СОЛОВ’Я, «шишацькі демократи домагалися того, щоб селищна рада виділила місце для встановлення пам’ятника, але тодішні депутати з комуно-соціалістичною ідеологією блокували прийняття позитивного рішення». Лише 5 грудня 2006 року новий склад селищної ради одноголосно підтримав пропозицію про встановлення пам’ятника видатному землякові.

Сьогодні пам’ятний знак Кирилові ОСЬМАКУ стоїть на вулиці ЛЕНІНА. Такий собі історичний парадокс. На 17 році незалежності українські міста і села ще не звільнились від совєтської ідеологічної спадщини, і місцева влада не поспішає це робити. Українські патріоти в Шишаках переконані, що становлення каменя стало початком великої роботи – відновлення історичної справедливості, історичної пам’яті народу. Голова Шишацької районної організації Української народної партії, лідер фракції УНП у Шишацькій районній раді Наталя КОРОТИЧ передала представникові селищної ради звернення з ініціативою найменувати центральну площу Шишак, де встановлено пам’ятний знак, іменем Кирила ОСЬМАКА. Невдовзі на місці каменя має у бронзі постати Кирило ОСЬМАК. Кошти на спорудження пам’ятника вже почали збирати.

Довідково: Доля Кирила ОСЬМАКА була трагічною й героїчною, як сама історія нашого народу у ХХ столітті. Народившись у Шишаках 1890 року, навчався в Шишацькій народній, Миргородській повітовій школах, Полтавському реальному училищі, а згодом – у Московському сільськогосподарському інституті. „Вибір не був випадковим. В Україні російська царська влада пригнічувала українське культурно-просвітницьке життя, вбачаючи в ньому небезпечний для себе сепаратизм. У російських столицях українцям було більше свободи, ніж в Україні”, – написала у книзі „Дорога до батька” Наталя ОСЬМАК.

Після лютневої революції 1917 року ОСЬМАК опинився у вирі політичного життя України і залишився в ньому назавжди. За його участі в Києві створювалася Центральна Рада, починалося національне відродження, якому судилося вступити в нерівну боротьбу з більшовицьким режимом. Репресивна машина жорстоко пройшлась по родині Кирила ОСЬМАКА. Його самого кілька разів заарештовували, приписуючи членство в контрреволюційних організаціях, висилали з України, відправляли до концтаборів. Під колесами паротяга покінчила з життям перша дружина ОСЬМАКА, яку змушували свідчити проти чоловіка. За німецької окупації безслідно зникла старша дочка, яка перевозила підпільну літературу.

У вересні 1944-го чекісти востаннє заарештували Кирила ОСЬМАКА – на Галицькій землі, де він лікував рану після бою. З ув’язнення він уже не повернувся. „10 липня 1948 року ОСО (Особое совещание при МГБ СССР) винесло вирок про 25 років ув'язнення в тюрмі "за участь у контрреволюційній банді українських націоналістів та активну керівну контрреволюційну націоналістичну діяльність". «У вироці ні словом не згадано, що це була боротьба за Самостійну Українську Державу, тобто за те, що було продекляроване в Конституції СРСР, а саме: право нації на самовизначення, аж до відділення. Отже, слідство і вирок – це злочин держави, злочин КПРС, яка керувала цією державою,” – такий висновок зробила Наталя ОСЬМАК, вивчаючи батькову справу. У 1960 році Кирило ОСЬМАК загинув у Владимирській тюрмі. Тільки три роки тому, у грудні 2004 року, його прах перевезли до України та поховали на Байковому кладовищі в Києві.