газета «Народне слово», 27 жовтня 2005 р. Голова Державного комітету по земельних ресурсах – про те, як «земельників» виселили, щоб звільнити приміщення для партії Януковича, про земельні перевірки і перспективу реформ Микола Сидоренко хоч і є новою людиною у системі Держкомзему, але із земельними питаннями знайомий давно. Саме він як голова Держагропрому УРСР був доповідачем першого Земельного кодексу України, який заклав юридичну основу для приватної власності на землю. А потім як депутат першого скликання від Донбасу Сидоренко очолював сільськогосподарський комітет Верховної Ради України. Розмовляти ми почали ще в машині, повертаючись з «гарячої лінії» в Кабінеті Міністрів. Їхати довелося довго – кабінет голови Державного комітету по земельних ресурсах розташований далеко від центру столиці. «Я всім кажу, що Держкомзем «живе» на Жулянах», – жартує Микола Якович.

– То чому ж Держкомзем розміщено не в центрі Києва, як було ще пару років тому?

– Це дуже цікава історія. Взагалі-то, юридична адреса комітету – Музейний провулок, 12 (це поруч із Кабінетом Міністрів – авт.).

– Наскільки я пам’ятаю, там залишився лише кабінет голови...

– Справді, там є мій кабінет – я раз у ньому був хвилин 30 за весь період роботи. Хоча вся та будівля рішенням Кабінету Міністрів, якого ніхто не відміняв, закріплена за Держкомземом. Але колишній Прем’єр, кандидат у Президенти України Віктор Янукович дав команду моєму попереднику на посаді Анатолію Даниленку переїхати. Треба було приміщення для розгортання офісу Партії регіонів. Тож і нині площі, виділені Держкомзему, займає офіс партії Януковича. Комітету залишили тільки приймальну голови і кілька кабінетів для земельної інспекції.

Я звертався до попереднього уряду з листом, щоб це питання відрегулювати. А тепер ми підготували черговий лист до аграрного віце-прем’єра з проханням привести рішення про розташування Держкомзему у відповідність до розпорядження Кабінету Міністрів або відмінити його.

– Ваш прихід на керівництво Держкомзему був знаком того, що комітет залишиться окремою установою, що його не поділять між МінАП та Мінекології, як планували раніше. А що являтиме собою Держкомзем, наскільки він зміниться?

– Я ніколи не дослуховуюсь до пліток і не керуюся ними. Коли Президент сказав, що треба очолювати Державний комітет по земельних ресурсах, я це виконав, бо не вважаю за потрібне ставити додаткові запитання.

Основні ж функції Держкомзему нині – виправити те, що накоїли за минулі 10 років. Наприклад, поняття земельної реформи звузили до аграрної. Дійсно, аграрний сектор займає велику частину, але підпорядкувати земельні ресурси МінАП – це закласти внутрішні суперечності, бо не зрозуміло, хто має управляти землями несільськогосподарського призначення.

– Це все одно, що вивести майже 20 мільйонів гектарів земель з-під нагляду держави?

– Так. Приблизно 20 мільйонів гектарів земель несільськогосподарського призначення пропонують підпорядкувати місцевим органам самоврядування, створивши комунальні кадастри. Наприклад, якщо місто Київ нині не хоче, щоб хтось розбирався з наявними порушеннями, то й виступає за створення Київського кадастру, який Єдиного державного кадастру не визнаватиме. За прикладом столиці подібні питання почнуть порушувати й інші великі міста України. Але моє завдання – проводити єдину державну земельну політику, яка базується на Єдиному державному земельному кадастрі та Земельному кодексі України.

– Не так давно Верховна Рада розглядала проект закону про державний земельний кадастр, який мав врегулювати ці моменти. Чому його відхилили?

– Через збіг обставин і збіг різних думок. Серед депутатів є багато землевласників, яких закон не радує, бо він легалізує земельні відносини, прив’язує конкретну людину до кожної земельної ділянки, наводячи порядок з обліком. Але я розглядаю це як недопрацювання Держкомзему і недостатню роботу з фракціями. Ми неодмінно доб’ємося його прийняття, бо закон потрібен Україні як повітря. Ми єдині на теренах Радянського Союзу не маємо закону про земельний кадастр.

– Однією з причин несхвалення закону вважають суперечку з Міністерством юстиції з приводу того, як і хто має реєструвати земельні ділянки...

– Це питання уже відрегульовано Законом «Про реєстрацію нерухомого майна» – має бути єдиний реєстр земель та нерухомості. Однак є певні сили, в тому числі в Мін’юсті, які намагаються протидіяти закону. Та я знаю, що теперішній міністр юстиції Сергій Головатий, який, коли був депутатом, голосував за цей закон, підтримуватиме чинну норму. Бо він – юрист дуже високої кваліфікації і один з небагатьох в Україні, хто здатен адаптувати наше законодавство до європейського.

Адже нині тут є дуже багато нормативних порушень. Наприклад, Міністерство юстиції хотіло, щоб землю і нерухомість реєстрували нотаріальні контори. Тоді як Закон «Про нотаріальні контори», навпаки, забороняє їм займатися цією діяльністю.

– А чи Держкомзем якось причетний до скандальної приватизації земельних ділянок у Київській області?

– Я не можу однозначно сказати, чи хтось з працівників Держкомзему мав до них відношення. Прямих сигналів до мене не надходило. Але я думаю, що більшість працівників комітету було проінформовані про ситуацію. Не такі вже у Київській області хитромудрі землевпорядники, щоб зробити щось в обхід фахівців Держкомзему.

– Які найтиповіші порушення були в процесі «дикого розподілу» пристоличної землі?

– Виокремлювати тільки Київщину не можна. Аналогічний почерк є в Криму і в інших областях України. І не на всій Київщині. Є приміські райони, такі як Бориспільський, Вишгородський, Броварський, де виявлено грубі порушення. У більшості випадків це неправильне трактування законів і зловживання службовим становищем з боку представників органів місцевого самоврядування.

Попередній владі такий стан речей був вигідний – потрібні були гроші на вибори. Тож вона підтримувала вилучення ділянок, зайнятих лісонасадженнями, розміщення об’єктів у рекреаційних зонах, на берегах річок. Ви подивіться: сьогодні і в Києві, і в Київській області основна проблема – це доступ до місць загального користування, до ставків і річок. Ви спробуйте на Десну «дикуном» приїхати! Не пройдете – скрізь все приватне.

– Ті ділянки приватизовані назавжди? Чи буде якась «реприватизація» земель?

– Я цю проблему взяв під особистий контроль, і ми шукаємо вихід. Адже у цих ділянок є власники, які ними і розпоряджаються. Єдине, що я нині вимагаю від своїх підлеглих, – щоб вони ні під яким тиском не погоджувалися на виділення землі в обхід закону. Адже в наших кодексах передбачені спеціальні берегоохоронні санітарні зони, де не можна нічого будувати: наприклад, для моря – це 100 метрів. Але на практиці цих зон немає, особливо біля річок і озер. Бо представники органів місцевого самоврядування їх механічно вивели з переліку місць масового відпочинку, щоб мати менше клопоту і не тримати спеціальну охорону, службу порятунку на воді тощо.

– Отже, є підстави, щоб принаймні частину цієї землі повернути у державну власність?

– Думаю, що можливість повернути частину землі у загальне користування існує. Ми нині вивчаємо подібні порушення, щоб показати вищому керівництву країни їх масштабність і надати конкретні пропозиції виходу з цієї ситуації.

– Кажуть, що зараз Держкомзем працює за картами 1942, 1963 років. Це правда?

– Це не просто правда – це сором. В Україні є 82 населених пункти, які взагалі не мають мап!

– Тобто їх узагалі немає на карті, чи як?

– Ні, вони позначені, але як умовні точки. Якщо суворо дотримуватися закону, то цієї землі взагалі немає в обігу, її не можна ні купити, ні продати.

– Але ж ми працюємо за якимись картами. А ті, що продаються на Петрівці (книжковий ринок у Києві – авт.), – неточні?

– Це просто картинки. Для того, щоб скласти сучасні карти, геодезистам, які й займаються подібними проблемами, треба робити аерофотозйомки. А щоб обробити одну область, інколи потрібно до трьох років!

– Тож років через 10 ми матимемо сучасні карти?

– Ні. Ми будемо мати їх трохи раніше – інтенсивніше оброблятимемо області. Але це завдання не Держкомзему. Раніше був окремий департамент при Мінприроди, який займався складанням карт. Однак, на мою думку, нині треба об’єднати геодезистів і «земельників». Я планую затвердити спочатку відділ, а потім – Управління геодезії і картографії при Держкомземі. І перший радник, якого я прийняв на роботу, – був радник з проблем геодезії і картографії.

– Я знаю, що певний час були проблеми з видачею держактів на приватну власність на землю через відсутність державних бланків. Зараз ви можете сказати, скільком людям реально видали документи?

– Нині є 9 мільйонів 550 тисяч людей, які вже отримали акти на руки. Це 86,7 відсотка від потреби. І підстав, щоб говорити про відсутність бланків державних актів, немає. Цю проблему створили, щоб отримувати гроші на дефіциті.

– Тобто казали: «Давайте 300 гривень, і ми знайдемо для вас бланки»?

– Ще більше. У містах ціни сягали 600-700 гривень за бланк. А домагалися цього просто: є ліцензовані структури з видачі держактів. Хто стикався, знає, як вони на вході пишуть, що працюють тільки два дні на тиждень по дві-три години на день. Однак насправді працюють повноцінний робочий день, але за спеціальну «доплату». Ми швидко поламаємо цю схему, бо Держкомзем у змозі змінити регламент їхньої роботи. Попередимо: хто в триденний термін не встановить восьмигодинний робочий день у всі будні дні, у того заберемо ліцензію за порушення.

– А як ви ставитесь до наявного мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення?

– Зараз я підтримую думку про мораторій, хоч раніше був проти. Я впевнений, що мораторій варто знімати лише тоді, коли буде створено нормативну базу. Селянин повинен знати, що лише через аукціон він зможе продати свою землю, щоб його в черговий раз не ошукали.

Щоб захистити сьогодні землевласника, нам потрібен новий парламент, бо цей навряд чи ухвалить необхідні документи. Вважаю, що після виборів і до третього кварталу наступного року він прийме потрібні закони. І тільки в тому разі, якщо до кінця 2006 року ми підготуємо і запровадимо закон про ринок землі, розпочнемо операції із землями сільськогосподарського призначення.

– У Держкомзем ви прийшли з фракції Української Народної Партії і досі очолюєте Донецьку обласну організацію УНП. Що вас переконало у правильності правої ідеї?

– Тут немає ніяких таємниць: я є членом УНП, тому що це не просто правоцентристська партія, а одна з найбільш прагматичних сил правого крила. Я стою на позиціях підтримки вітчизняного виробника і вітчизняного бізнесу, я – за розвиток ринкової економіки, за піднесення української культури й мови, як це передбачено програмними цілями і статутом УНП. І та атмосфера, яка панує в партії, де кожен має право голосу, мені імпонує.

Я почуваю себе комфортно в оточенні працівників різних професій – журналістів і письменників, поетів, фізиків і економістів. Навіть просте спілкування з такими людьми – це збагачення. Бо коли ти розмовляєш з людиною без «подвійного дна», коли це патріот, коли він передусім думає про те, як краще для суспільства, це дуже важливо. У фракції ми ніколи не приймали меркантильних рішень, що є головною ознакою політичної сили, яка має і сучасне, і майбутнє.

Розмовляла

Дарина ГЕТЬМАН