--Я служив у Смілі, в Черкаській області, але вже як офіцер. Бо в Київському політехнічному інституті, де я навчався, була військова кафедра; там я отримав звання офіцера. За тодішнім порядком ми проходили навчання на кафедрі, а потім – військові навчання у таборах. І от якось влітку, через 4 роки після закінчення інституту, в мене призвали на 45 днів на військові збори. Це зруйнувало всі мої плани на відпочинок.

Підготовку ми проходили біля Переяслав-Хмельницького, там біля селища Дівічки є величезний військовий полігон. Від нас вимагалося розгорнути нашу бойову одиницю: нам привезли величезну кількість військової техніки (зенітні гармати, зокрема), які ми повинні були ремонтувати. Під кінець зборів ми мали здавати іспити: якнайшвидше розгорнути ремонтну базу. Намети, в яких ми жили, треба було скласти, сісти на тягачі, об’їхати якесь поле і за свистком чимшвидше розгорнути ремонтну базу.

Треба сказати, ми використали військову кмітливість. Під час підготовки визначили, яка операція є найбільш часовитратною. Виявилося, що вбивання в землю клинів, щоб натягнути намет. А тому, коли знімали намети, клини просто… залишили на місці. І взяли перше місце в заліку.

А наприкінці навчань, коли нам треба було здавати зброю (слюсарні кунги, майстерні), наші хлопці вирішили їх помити на Київському водосховищі. Вони поїхали, але не подивилися, що заїхали в плавні – і там вся техніка застряла. Ми ще два дні її звідти витягували.

Хоча збори зламали мої плани відпочинку, я був задоволений зборами – виявилося, ми добре відпочили і набули військовий навичок. Після цього я отримав звання старшого лейтенанта. Зараз моє військове звання – полковник.

23 лютого 2003 р.