За ініціативи Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та Міністерства оборони України в парламенті з'явився законопроект «Про реформування Збройних Сил України», який передбачає скорочення армії на 80 тисяч цього року та на 75 — наступного.

Під гучною назвою реформування Збройних Сил відбувається практично скорочення та руйнація українського війська.

Руйнуються Збройні Сили України як через внутрішні проблеми, так і завдяки ряду навмисних заходів політичного і військового керівництва.

Так, скорочення відбувається: розформовують військові частини, людей відправляють або на пенсію, або на інше місце служби, а дехто взагалі без пенсії залишається. Бо часто-густо трапляється, що людину, яка має свою позицію і своє «я», командування розглядає як нелояльну. І якщо їй залишається півроку чи рік до отримання військової пенсії, її звільняють. Тих людей, які, скажімо, звикли, щоб по них «їздили», вважають лояльними до начальства. Тому їх можуть перевести, наприклад, у військкомат навіть тоді, якщо вони мають право на пенсію. Існує багато випадків такої несправедливості. Тому цей проект може призвести до значного соціального загострення серед військовослужбовців, яких збираються скорочувати. І, часто-густо, скорочувати невмотивовано.

Бо, скажімо, для Збройних сил будь-якої країни «біблією» є воєнна доктрина. У нас нової редакції воєнної доктрини немає — їй більше десяти років, і вона не відповідає вимогам сучасного дня.

Спочатку треба визначитися, які загрози і небезпеки існують для України. А може, нам треба не 200 тисяч, а, умовно кажучи, 150 тисяч? Ніхто не може мені конкретно дати відповіді, на чому ж базується ця цифра — 200 тисяч. До розробки доктрини залучають цілі наукові заклади. Вони враховують геополітичне становище, асиметричні загрози, ситуацію навколо кордону. І вже під цю доктрину має визначатися структура Збройних сил. Підведіть під це наукову базу, розробіть доктрину, й опісля можна буде дивитись! А не маючи цього документа, ставлячи віз поперед коня... Що ж це за реформування таке відбувається?

Окрім того, треба враховувати, чи ми в майбутньому будемо самі себе оберігати, чи це буде колективна система безпеки. Бо, як відомо, ми декларуємо наміри вступити в НАТО, хоча заявку, на жаль, ще не подано. А ця система колективної безпеки бере під свою опіку ту країну, яка до неї долучається. Тому тут до формування Збройних сил буде вже інший підхід.

Потрібно опрацювати ефективну загальнодержавну програму перепідготовки військових спеціалістів, адаптації їх до нових умов життя, як це робилося посткомуністичними державами перед їх вступом до НАТО. Власне справжні стандарти НАТО у сьогоднішньому світі є передовими і оптимальними, але в „українському трактуванні” вони перетворюються у різке звільнення військовослужбовців з лав війська.

Оскільки сьогодні ні планування та прозорість змін у ЗСУ не спостерігаються, ні ефективність ЗСУ не відповідає необхідним вимогам (взяти хоча б до уваги висновки військового прокурора щодо Іраку, не згадуючи вже офіційної завуальованої критики стану армії з боку як Президента, так і самих міністрів, переважно колишніх), в додаток до „панування” Основного закону на теренах України, то в підсумку ми матимемо власне чистку Збройних Сил від „неугодних” за певними критеріями. Спектр критеріїв різний і, водночас, суперечливий. Порівняйте: війську не потрібні спеціалісти з вислугою 25 (згодом і 20) років, і, в той же час, в армії не знаходять нині місця 1900 (!) випускникам військових ВНЗ, а у наступному році — не знайдуть місця 1700 молодим лейтенантам, а ще через рік — 1200! Повторюю, керівництво Міноборони після експериментів з „нелітаючими” льотчиками з Харківського інституту ВПС вирішило подібний „експеримент” поширити на всю армію водночас і зробити Україну країною „невійськових” новоспечених лейтенантів — бери диплом і на всі чотири боки. В цих умовах в українського війська майбутнього немає.

Наступна проблема – це соціальний захист військовослужбовців та звільнених із лав Збройних Сил України.

На мою думку соціальний захист військовослужбовців, ветеранів Збройних Сил та членів їх сімей потрібно організовувати на якісному рівні, що відповідав би вимогам ХХІ століття і був під постійною увагою керівників України, оскільки від цього залежить національна безпека країни, а отже, і кожного громадянина.

В розвинутих країнах світу питанням соціального захисту приділяється належна увага. Наприклад, спеціальним рішенням конгресу США кожний достроково звільнений військовослужбовець зобов’язаний вказати в письмовій формі, яким чином він і члени його сім’ї забезпечені державною допомогою.

Спірні питання є предметом розгляду представниками Конгресу в апараті Міністерства оборони США. Відповідальні представники несуть персональну відповідальність за повноцінну реалізацію урядової програми військовослужбовцям, що скороченні зі збройних сил.

На жаль ситуація в Україні щодо соціального захисту людей у погонах змушує говорити про гальмування процесів з боку чиновників, які безпосередньо відповідають за забезпечення соціального захисту військово службовців.

Недостатня прозорість рішень, що приймаються, викликають у військовослужбовців обґрунтовану тривогу. Відбувається зниження рівня їх життя, що викликає недовіру до рішень, які приймаються органами державної влади. Все це посилює соціальну напруженість у військових колективах і родинах військовослужбовців, негативно позначається на якості виконання службових обов’язків.

Зрозуміло, що таке ставлення до військових знизить престиж військової служби.

Ситуацію не можливо врятувати обіцянками та заявами керівництва Міністерства оборони України, а потрібні конкретні справи.

Дозвольте ще раз звернути увагу на назву законопроекту “Про реформування Збройних Сил України”, вона гучна, і на перший погляд вражаюча.

Але коли його прочитати, то стане зрозуміло, що назва абсолютно не відповідає суті. Адже про реформу там практично не йдеться — ідеться про скорочення Збройних Сил: до кінця 2005 року їхня чисельність має складати 200 тисяч чоловік. Тому цей законопроект треба було б назвати по-іншому — про скорочення ЗСУ на такий-то період, і все. Єдина норма, яка має відношення до реформування — це те, що на базі чотирьох видів ЗСУ буде сформовано тривидову структуру: із Військово-повітряних сил і Військ протиповітряної оборони пропонується сформувати Повітряні сили.

І, я б наголосив, без належних соціальних гарантій. Бо норми цього законопроекту чітко вказують: скорочення фінансуватиметься «у межах бюджетних призначень на відповідний рік». А ми знаємо, що на цей, 2004-й, рік бюджетним призначенням на оборону бракує більш як мільярда гривень. Як же ж тоді соціально захищати тих 80 тисяч людей, яких мають цього року скоротити? І, я впевнений, так буде і наступного року, коли мають скоротити ще 75 тисяч осіб.

До речі, на сьогоднішній день діє Закон «Про чисельність Збройних сил України на 2000—2005 роки», і цей закон ніхто ще не відміняв. А скорочення як таке вже відбувається. І не зрозуміло, на якій підставі.

Тому зрозуміла назва законопроекту, яка запропонована до другого читання: “Про зміну структури і чисельності Збройних Сил України у зв’язку з їх реформуванням та державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби, і членів їхніх сімей.”

Однак, від зміни назви фінансування не додається, а тільки стає зрозумілішим, що відбувається.

Звичайно, при наявності політичної волі в керівників держави і, зокрема, Президента як Верховного головнокомандувача ми могли б забезпечити нормальне функціонування Збройних Сил України навіть із нинішньою структурою. Але якщо Президент видає укази, а потім ці укази не знаходять свого фінансового виразу через бюджет, який розробляє Кабінет Міністрів України, то я вважаю, що в такого глави держави немає політичної волі, аби примусити уряд розробити такий законопроект, щоб його ж, президентські, укази не залишалися папірцями.

Потрібно зробити все можливе, щоб Україна стала членом НАТО. Окрім того, ми маємо визначити собі пріоритети. На мій погляд, це посилення розвідувальних структур. До речі, я є автором законопроекту про внесення змін до бюджету на 2004 рік — щодо збільшення фінансування Головного управління розвідки Міністерства оборони. Бо норма, яку заклав Кабінет Міністрів, покриває тільки половину потреб на мінімальне забезпечення діяльності розвідки. Держава повинна усвідомлювати: в сьогоднішньому світі глобалізації та комп'ютеризації це дуже важливо.

Також варто зосередитись на розвитку того елементу, який невдовзі називатиметься Повітряними силами, — це авіація і ППО. Мною було внесено пропозицію щодо утворення у складі Збройних Сил України Об’єднаних сил швидкого реагування, які включають сухопутний, повітряний та морський компоненти, а також створення у складі Збройних Сил України на базі військ спеціального призначення Сил спеціальних операцій (ССО) з окремим командуванням.” Комітет частково врахував мої пропозиції, крім ССО.

Наступне — це високомобільні роди військ: повітрянодесантні, морська піхота, війська спеціального призначення. Я не хочу применшувати роль інших родів, але акценти, на мій погляд, необхідно розтавити саме так. Зі зміною геополітичної ситуації, загроз та викликів акценти можуть переглядатися.

Вважаю за доцільне здійснення наступних заходів:
1. Організувати допомогу діючим офіцерам, щоб унеможливити невмотивоване і бездумне „витиснення” зі Збройних Сил перспективних і кваліфікованих спеціалістів. Надавати комплексну інформаційну, юридичну допомогу у дотриманні конституційних прав і гарантій військовослужбовців і членів їх сімей, сприяти військовим у самостійному відстоюванні своїх прав.
2. Офіцерам дійсної служби активно перейнятися захистом своїх прав і майбутнього своєї родини перед державницьким бюрократичним апаратом — звертатися за допомогою до Спілки офіцерів України, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації, виконавчих органів влади та судових інстанцій. Верховній Раді України провести парламентські слухання щодо майбутнього Збройних Сил України. До речі, Українська Народна Партія формує Народну Військову Раду, яка опікуватиметься проблемами нашого війська. (м. Київ, вул. Пушкінська, 28- А, тел. 8-044-234-59-17), Е-mail: [email protected]). Створити тимчасову слідчу комісію щодо розслідування порушень та зловживань керівництва ЗС у програмі їх реформування за матеріалами публікацій у ЗМІ.
3. Кабінету Міністрів України переглянути існуючий підхід до вирішення житлового питання військових і розробити дієву програму щодо цього питання;