07/24/2003
Виступ Олександра МОСІЮКА на мітингу з нагоди Дня національного прапора в Києві 24 липня 2003 року

Шановний пане мер! Дорогі кияни та гості столиці, учасники нинішнього свята.

Ми вже з Вами вчетверте поспіль на офіційному, але поки що міському рівні відзначаємо день національного прапора. Відзначаємо його як визначну дату нашої новітньої історії.

Дійсно, для народу історія важлива не лише як частина його культури, але, насамперед, як дороговказ в майбутнє. Епізоди історії мають здатність трансформуватись в духовну енергію громадян та їх політичних лідерів, виступаючи в такий спосіб співтворцями майбутнього. Цілісність, а значить і повноцінність нації не можливі без її символічного узагальнення. Національні символи разом із мовою народу, об'єктами її матеріальної та духовної культури, пам’яттю про національні перемоги та звершення є невід'ємними елементами, що утворюють архітектуру генетичної будови, генетичного коду кожної нації.

13 років тому на цьому майдані перед Київрадою депутати Київради 1-го демократичного скликання зреалізували волю багатьох поколінь українців і тих 200-тисяч, що заполонили в цей день Хрещатик, і тисячі тисяч тих, хто про це мріяв, хто віддав за це своє життя, хто томився в тюрмах різних поневолювачів. Навіть серед нас були депутати, які відбували покарання в радянських тюрмах за пропаганду українських національних символів.

Піднятий прапор на тривалий час став своєрідною чудотворною іконою, місцем паломництва, до якого з усіх усюд йшов український люд. Молодята йдучи до шлюбу клали до прапора квіти. Приїздили з різних країн українці з діаспори, вклонялися, цілували цей прапор, фотографувались біля нього на згадку.

13 місяців прапор над Київрадою був практично єдиним національним прапором над урядовою будівлею столиці, аж поки його не підняли 24 серпня проголосивши державну незалежність України депутати українського парламенту.

Українці романтичний народ. Відзначаючи свято прапора, ми, як правило, говоримо про культуру, історію, традиції... Усвідомлюючи всю важливість національної символіки відзначу, що в контексті подій 1990 року насправді мова йшла не лише про прапор і не стільки про прапор.

Мова насамперед йшла про владу. Утвердження символіки виступало одним з інструментів та засобів посилення впливу в суспільстві демократичних сил, засобом тиску на чинну владу, одним із технологічних прийомів зміни правлячого комуністичного режиму. Київрада в умовах розвалу комуністичної системи влади і її української ланки, де-факто в критичні моменти брала на себе повноваження і Верховної Ради, і Кабінету Міністрів, і Президента. Так було і коли Київрада скасувала на Хрещатику військовий парад, так було коли Київрада санкціонувала студентське голодування, яке переросло під протекторатом Київради в потужну політичну акцію, що призвела до відставки чинного на той час уряду, так було коли Київрада своїм рішенням де-факто припинила діяльність компартії на території Києва до ухвалення відповідного рішення Президією парламенту.

І найважливішою особливістю рішень Київради першого скликання було те, що її політичні рішення неухильно виконувались всіма гілками української влади.

Сьогодні інший час, інша Україна. Ми маємо свою власну вистраждану конституцію. Але основне питання – питання про українську владу в Україні, залишається нерозв'язаним. Хвала і честь тим депутатам нинішнього українського парламенту, які зуміли поки що відстояти нашу конституцію від її знищення, від перетворення її в інструмент продовження повноважень нинішньої збанкрутілої влади.

Вірю в мудрість українського народу. Вірю в те, що ми разом з Вами нарешті в 2004 році змінимо цю владу і оберемо дійсно українського Президента, для якого українська мова, українська символіка і українські національні інтереси будуть не декорацією режиму, а єством його практичної політики.

Дорогі українці! Загальновідомо, що в багатьох країнах Європи і світу, і також в Росії свято національного прапора відзначається як державне свято. Україна також має право на такий день. Зважаючи на те, що прапор над парламентом було піднято 24 серпня, який уже є святковим як День незалежності України, було б цілком логічним і справедливим визнати саме 24 липня загальноукраїнським днем національного прапора. Сподіваюсь, що депутати нашого парламенту таку ініціативу підтримають.

Слава Київраді, Слава киянам, Слава Україні!!!

24.07.03, Прес-служба УНП


Матеріали сайту Української Народної Партії