“Львівська газета”, 24 березня 2005 р.

Ще 2003 року заступник голови Бюджетного комітету Верховної Ради Валерій Асадчев бив у дзвони. Мовляв, значна частина спеціальних економічних зон – не що інше, як один зі шляхів тінізації української економіки.

– Пане Валерію, чи реально відстежити цифри, які недоотримує бюджет унаслідок функціонування спеціальних (вільних) економічних зон або територій пріоритетного розвитку?

– Ні, на жаль, ми не можемо цього зробити. Можна відстежити динаміку доходів, однак точно прорахувати суми, які не потрапили в казну через тінізацію тих чи інших сфер діяльності, неможливо.

– Однак факт, що різноманітні СЕЗи сприяли тінізації економіки, ви визнаєте.

– Справді, за попередніми даними, якими я можу оперувати, близько 80% товарів, що проходили через економічні зони Донбасу, – це тіньовий бізнес. Причому йдеться не про ноу– хау, а про споживчі, продовольчі товари. Це надзвичайно загрозливий момент для економіки держави, адже така ситуація негативно впливала на внутрішній ринок загалом.

Водночас не можна стверджувати, що такі проблеми характерні для всіх без винятку українських СЕЗ.

– Тобто є й “порядні”?

– Із чого все починалося? Хтось хотів насправді реалізовувати інвестиційні проекти. Згадаймо хоча б старт СЕЗ “Сиваш”. Інші прагнули створити “чорні діри”, в яких зникали б кошти, котрі оминули державний бюджет. Можна говорити про успішну реалізацію в СЕЗ проектів з автомобілебудування. Непогано розвиваються проекти в СЕЗ “Яворів”. Але водночас можна зазначати, що в дуже багатьох випадках є зловживання. Сама система давала таку можливість, і, звісно, знаходилися охочі скористатися нею.

– І все-таки, на вашу думку, з діяльності СЕЗ більше користі чи збитків?

– Позитиви були, але не відчутні. Сказати, що все добре, не можу. Насправді користі виявилося не стільки, як того очікували на початках. Загальна економічна ситуація в Україні, наш інвестиційний клімат і специфічні правила гри спричинили до того, що інвестори так і не пішли масово в наші економічні зони.

– Під час президентської кампанії лунали гасла про ймовірне закриття СЕЗ. Але як у такому разі бути з тими реальними інвесторами, які прийшли на наші “пріоритетні терени”?

– Потрібно застосовувати індивідуальний підхід. Перед тим, як закривати певну зону, треба ретельно вивчити ситуацію. Адже може бути так, що в одній СЕЗ працюють і легітимні інвестори, й “тіньовики”. Отож необхідно чітко відділити зерно від полови.

Розмовляв Роман ОНИШКЕВИЧ