Політична реформа, про потребу якої так довго говорять “більшовики” і комуністи, знаходиться на завершальному етапі. Що вона несе Українському народу - ніхто не говорить. Говорять тільки, що вона “вкрай як потрібна”. Хоча, знову ж таки, кому саме вона потрібна - не говорять. Здогадатися не важко. Але ініціатори реформи всіляко замовчують правову сутність змін до Конституції України, які відображені у законопроекті № 4105.

Український наш гарант на гітарі грає
Ноту “ре” в музичнім ладі чомусь не сприймає:
Як співати почали про його реформу
Він прибрав в реформі “ре”
І залишив форму.

Найбільш антидемократичною нормою законопроекту № 4105 вважалася норма, яка скасовувала права українського народу обирати Президента України. Особливістю цієї норми було те, що вона носила відвертий і неприхований антинародний характер і тому не потребувала для розуміння її недемократичності особливих пояснень.

Але законопроект № 4105 містить і інші норми, які фактично скасовують демократичну правову природу української держави, що проголошена у першій статті Конституції України. Тільки ці норми мають більш прихований характер і тому потребують окремого пояснення.

Приклад 1.

До статті 83 Конституції України пропонується внести такі зміни:

„У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження та поєднання політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України – коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України”.

Встановлюється, що саме ця коаліція вносить пропозиції щодо кандидатури Прем’єр – Міністра, персонального складу Кабінету Міністрів, а, якщо далі проаналізувати, то фактично ця коаліція перебирає на себе всі повноваження Верховної Ради.

На перший погляд, у цьому немає нічого дивного. Коаліція отримала довіру від народу і керує собі. Правда, як показали вибори 2002 року, таку коаліцію можна зробити і всупереч волі народу. Але не будемо вдаватися у крайнощі. Приймемо апріорі, що коаліція, яка утвориться після внесення змін до Конституції України, буде мати народну підтримку.

Питання залишаються. Чому у жодній Конституції інших країн, більш або менш демократичних, відсутні такі правові поняття як “більшість”, “меншість”, “коаліція”, “опозиція” і таке інше? Відповідь проста. У всіх Конституціях або правових актах, що регулюють систему влади та їх взаємодію найголовніше, що підкреслюється - це рівність. Рівність громадян у правах. Рівність гідності. Заборона будь–якої дискримінації за політичними, економічними, расовими, статевими ознаками тощо.

Рівними у своїх правах є і депутати парламенту незалежно від того, чи входять вони до правлячої більшості, чи до опозиції. Саме рівність дає змогу опозиції відстоювати свої права перед більшістю. Більшість має можливість приймати рішення, але опозиція має право вимагати врівноваження прав з більшістю, внаслідок чого отримує право на контроль за діяльністю більшості, право на висловлення своєї думки і позиції у засобах масової інформації, право очолювати комітети Парламенту, які не дають можливості більшості узурпувати владу.

Тому у правових актах, особливо у Конституції, повинна всіляко підкреслюватися рівність між громадянами. В тому числі - між громадянами, що голосували за політичні сили, які потім утворили більшість, і громадянами, що голосували за політичні сили, які потім опинилися в опозиції, рівність прав депутатів і таке інше. Саме тому такі поняття, як “більшість”, “коаліція”, “опозиція”, використовуються тільки як політичні категорії і не застосовуються як правові.

Застосування цих понять у якості правових визначень відразу створює правову нерівність, перевагу однієї групи над іншою за політичною ознакою. А це є речі несумісні з поняттям демократії чи правової держави, так як призводять до узаконення переваги одних людей над іншими, встановлення нерівності у суспільстві. Внесення правових норм, які встановлюють нерівність між людьми до Конституції є ніщо інше як узаконення політичних течій, які у своїй ідеології визнають перевагу одних людей над іншими.

Отже, внесення змін до статті 83 Конституції України, якими вводяться такі правові поняття як більшість і коаліція, і які, на перший погляд, не здаються радикальними, фактично призведуть до узаконення крайніх ідеологій, що сповідують верховенство одних людей над іншими. І така зміна має розглядатися як зміна конституційного ладу, що згідно зі статтею 5 Конституції України, належить виключно народу і не може бути узурпованим державою, її органами або посадовими особами, якщо взагалі ми можемо говорити про існування і узаконення в Україні такої ідеології.

Приклад 2.

До статті 78 Конституції України пропонуються зміни за якими весь склад Кабінету Міністрів України (тобто члени Уряду України) можуть одночасно мати мандат народного депутата.

Отже, у складі одного конституційного органу, яким є Верховна Рада України може знаходитися інший конституційний орган, яким є Кабінет Міністрів України.

Ця зміна не зовсім кореспондується зі статтею 6 Конституції України, згідно з якою “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України”.

Згідно із запропонованими змінами, державна влада не буде ділитися, а буде мати вигляд матрьошки, коли у складі одного органу влади діє інший орган влади, а межі повноважень Кабінету Міністрів будуть розширені за рахунок повноважень Верховної Ради України, так як члени Уряду будуть приймати рішення у Верховній Раді України і як народні депутати.

Не можна сказати, що у всіх країнах влада чітко поділяється на законодавчу, виконавчу і судову. Принцип поділу влад (принцип Локка, Монтеск’є) не у всіх Конституціях закріплюється безпосередньо, тобто у вигляді правової норми. Є країни, в яких Уряд суміщає свою діяльність із парламентською. Але у даному випадку мова йде не про зміну балансу влади, який пропонується змінами до Конституції України, а про те, що змінивши норму статті 78 Конституції України щодо можливості членам Уряду бути одночасно народними депутатами і не уточнивши у зв’язку з цим норми статті 6 Конституції України, ми вводимо у Конституцію України, якщо не суперечності, то принаймні можливості різного її тлумачення, оскільки можна задати запитання щодо межі поділу влад? Скажімо, чому народними депутатами можуть бути члени Уряду, але не можуть бути судді, наприклад, Верховного чи Конституційного Суду, або і ті, й інші?

Якщо і вносити зміни до Конституції України, то такі, які б усунули неоднозначності, які вже в ній існують, а не робити нових, оскільки в такому разі ми розмиваємо конституційне поле і створюємо необхідність роз’яснень і тлумачень норм Конституції, що посилює суб’єктивний фактор у їх розумінні і правозастосуванні.

“Пишіть коротко і неясно”, - казав Наполеон, розуміючи, що в такому випадку саме він роз’яснить те, що неясно. Мабуть саме за такою логікою діють і автори змін до української Конституції.

Приклад 3.

Автори змін стверджують, що зміни покликані зменшити повноваження Президента України. Але необхідно подивитися на загальний баланс гілок влади, який утвориться після внесення змін, а не ставити за мету зменшення повноважень Президента. Фактично зараз це самоціль запропонованих змін до Конституції.

Отже, давайте і подивимось чи покращиться баланс між гілками влади після внесення змін до Конституції України.

Найбільш недемократичною частиною існуючої Конституції України є, на мій погляд, існування вертикалі влади, яку на місцях здійснюють державні адміністрації, як виконавчі органи влади. Така ієрархічна модель влади не притаманна демократичному устрою держави. У багатьох країнах такі інституції на місцях здійснюють функції контролю, а не виконавчі функції. Зміни до Конституції не скасовують державні адміністрації як виконавчі органи влади, а передають їх у повне підпорядкування Уряду, чим значно посилюють їх вплив на місцях, особливо на органи місцевого самоврядування. Можна без перебільшення сказати, що переведення державних адміністрацій у пряме підпорядкування Уряду фактично стане загрозою знищення місцевого самоврядування в Україні. Тому у цій частині зміни до Конституції України значно погіршують демократичну основу держави.

Злиття Уряду з парламентською більшістю ставить під загрозу ефективне існування таких інститутів як Уповноважений з прав людини, Рахункова палата, Прокуратура. Чому? Тому що Уповноважений з прав людини контролює дотримання конституційних прав і свобод перш за все через контроль за їх дотриманням з боку виконавчої влади. Особливо з боку силових міністерств. Але, відповідно до запропонованих змін до Конституції, виконавча влада тепер буде контролювати самого Омбудсмена, у тому числі і впливати на його призначення і звільнення. Отже, чи можливо тепер Уповноваженому з прав людини ефективно захищати права громадян України. Питання риторичне.

Те ж саме і з Рахунковою палатою, яка має контролювати Уряд на предмет цільового і ефективного використання коштів бюджету, але в той же час Уряд разом з більшістю будуть контролювати діяльність самої Рахункової палати. Чи буде у такому випадку контроль з боку Рахункової палати ефективним? Знов риторичне питання.

Прокурор який має контролювати діяльність слідчих, оперативно-розшукових органів, органів дізнання, що знаходяться у складі виконавчої влади буде призначатися на посаду і звільнятися з посади за згодою Верховної Ради, а точніше її більшості разом з Урядом, який і є тією ж самою виконавчою владою. Більше того, якщо Прокурор виявиться досить наполегливим, то більшість разом з Урядом можуть відправити його у відставку.

От такий “баланс влади”.

Фактично зміни до Конституції України дозволять повністю узурпувати владу в Україні шляхом її перенесення від Президента України до Уряду. Якщо зараз Президенту Кучмі для узурпації влади знадобилося піти на значні порушення Конституції України, то після внесення змін, влада буде узурпована у конституційний спосіб і не треба буде вже нічого порушувати.

І це вже питання не риторичне.

Закінчення.

Отже, запропонована політична реформа посилює і узаконює усі чинники властиві авторитарній владі і це підтверджує аналіз законопроекту №4105 “Про внесення змін до Конституції України”. Під ширмою реформи явно простежується намагання діючого режиму зберегти себе при владі. Реформа міняє тільки центр узурпації влади зберігаючи форму і сутність самої влади.

Валерій АСАДЧЕВ, народний депутат України, член Політичної групи Української народної партії фракції “Наша Україна”.

10.03.2004.