Валерій АСАДЧЕВ, народний депутат України, заступник голови Бюджетного комітету, голова Київської міської організації Українського Народного Руху тричі був студентом: Київський Політехнічний інститут, столична Консерваторія ім. Чайковського (хоровий диригент), Національний університет ім. Шевченка (юрист). З 1999 р. викладає курс “Бюджетна система України” в Київському Славістичному університеті. Вважає себе “вічним студентом”, оскільки головним девізом його життя є: “Людина має завжди чомусь навчатися”.

Порівнюючи студентів теперішніх і колишніх, вважає, що “сьогоднішні студенти більш прагматичні, оскільки приділяють багато уваги навчанню, а у вільний час намагаються десь підробляти, влаштуватися на роботу тощо”. На його думку, хоча, з одного боку, це добре, однак з іншого – “в них, на жаль, не завжди вистачає часу на улюблену справу, навіть на те, щоб зрозуміти, що саме є твоєю улюбленою справою”.

А за часів студентства Валерія АСАДЧЕВА його улюбленою справою був хор – навчаючись в КПІ, він співав у хоровій капелі при інституті. Однак хор для нього був “не тільки співом, а цілим життя – зі своїми традиціями, жартами, особливим духом”.

“Хористи щороку традиційно обирали “Королеву Золотої Осени”. Це був цілий ритуал, який передавався у спадок “наступним поколінням” капелістів. Ми виїжджали в Ірпінь, на “свою” постійну лісову галявину і там таємним голосуванням обирали Королеву, яка царювала в колективі протягом року. Критерії відбору були дуже серйозні, а умова лише одна – Королева мала змінюватися щороку. Після цього переможниця отримувала в подарунок від хору чудовий “капусник” у виконанні чоловічої частини капели (однією з моїх “коронних” ролей, наприклад, була роль Дездемони). Це було веселе видовище, заради якого варто було позмагатися. Тим більше, що задоволення отримували і ті, хто здобував корону, і актори”, - пригадує Валерій АСАДЧЕВ.

13.11.2002 р.