Розмова з Дмитром Павличком, членом проводу Української народної партії

“Високий замок”, 03.08.2004

Київ лицемірить у своєму ставленні до Європи, вважає поет і колишній дипломат Дмитро Павличко.

- Сьогодні і в пресі, і в політичних колах обговорюють урядове рішення про реверсне використання нафтогону “Одеса-Броди”. США і Єврокомісія розцінили такий крок уряду як серйозну загрозу для відносин України із Заходом. Польща прямо заявила, що вважає дозвіл на реверс відмовою Києва від євроінтеграції. Ви як колишній посол України у Польщі, очевидно, аналізували можливі наслідки “реверсної” політики Києва?

- Сьогодні можна говорити не про можливість реверсу, а про реверс як факт. Адже уряд відмовився від свого попереднього рішення, в якому заявив, що ніякого реверсу не буде. Через такі суперечливі кроки Кабміну у неприємній ситуації опинилося наше зовнішньополітичне відомство, яке напередодні запевнило польський уряд, що Київ робитиме все для того, аби нафтопровід “Одеса-Броди” якнайшвидше енергетично зв’язав Україну з західним світом. Але цього не сталося. Згода на експлуатацію нафтопроводу у зворотному напрямку і підписання відповідних угод з Росією створює загрозу, що Україна не вийде з реверсу. Поляки не просто шоковані рішенням українського уряду, вони взагалі можуть відмовитися від добудови нафтопроводу. Інша річ, якби Київ чітко заявив: “Так, ми купуватимемо у Росії нафту, доки нафтогін не добудують. До такого-то числа ми застосовуватимемо реверс, а до такого – беремо на себе зобов’язання разом з Польщею добудувати нафтопровід до Плоцька”. Зрештою, поляки вже б могли розпочати добудову, щоб показати Україні, що вони готові до такої співпраці. Дата закінчення будівництва лінії “Броди-Плоцьк” має збігатися з датою виходу України з договору про постачання російської нафти у Броди. Але на конкретному прикладі бачимо, що певні сили гальмують процес приєднання України до Євросоюзу і НАТО. Бо, з’єднавшись енергетично з Польщею і постачаючи через польську територію нафту до Європи, Україна опиниться в умовах, коли її належність до ЄС і НАТО буде органічною. Наш Президент заявив, що ми не готові до вступу у ці структури. Звичайно, не готові, бо ми як держава нічого для цього не робили. Ми досі оглядаємося на “княжну Мар’ю Алєксєвну”, яка сидить у Москві. В цьому наша біда. Багатовекторність у політиці потрібна. У світі немає держави, яка б керувалася лише одним вектором. Ті ж Сполучені Штати контактують і з латиноамериканським континентом, і з Європою, і з Китаєм, і Японією. І в нас так має бути. Але треба, щоб спрацювала не векторність, а розуміння того, що ми маємо якнайшвидше приєднатися до Європи. Західний світ не ідеальний, у нього є свої економічні проблеми, у нас – свої, але це не означає, що ми не готові до євроінтеграції. Після війни Америка надавала допомогу німцям, не чекаючи, поки вони стануть демократами та економічно сильними. Допомога потрібна була для того, щоб підняти Німеччину. Так само потрібно підняти Україну. І якби Київ проводив відповідну політику, то світ надав би нам допомогу. Ми б і самі піднялися, якби були об’єднані високою євроінтеграційною метою. А ми, як лицеміри, цю мету оголосили, а робили зовсім інше. Це нагадує мені застілля, коли хтось про когось говорить тост, але при цьому штурхає ногою третього: мовляв, я кажу це лише для тосту, а думаю інакше. Така наша політика – сигнали під столом.

- Ви людина, яка бачила українську дипломатію зсередини. Як ви оцінюєте її, зважаючи хоча б на останні далеко не дипломатичні заяви Києва про “втручання міжнародних структур у внутрішню політику України”?

- Я знав усіх керівників МЗС, формував дипломатичну службу за президентства Леоніда Кравчука. І можу сказати, що в МЗС були найкращі дипломати, і ми багато чого досягли у зовнішній політиці. Україну не лише визнали – на неї почали зважати. Але сумно через те, що ці розумні люди не висувають своїх ідей, не виконують того, про що думають. Перед ними поставили інші завдання, які виходили з президентської Адміністрації і, зокрема, від колишнього радника Президента Анатолія Орла. “Дорадилися” до того, що тепер заявляємо про неготовність України вступити в ЄС і НАТО.

- Ви згадали про Анатолія Орла. Нещодавно Президент призначив його послом України в Італії.

- Двічі посол в одній і тій же країні (А.Орел вже був послом в Італії у 1992-97 роках. – І.П.)
– за дипломатичними правилами, такого не буває! Я розцінюю це як втечу. Анатолій Орел не вірить у те, що на виборах переможе пропрезидентський кандидат. Якби була така віра, він би нікуди не просився. А так волів сховатися, пересидіти в Італії, а потім тихесенько піти на пенсію. Бо не знає, що буде з Україною після жовтня. Єдина заслуга Орла в тому, що, добре знаючи італійську мову, він перекладав Папу Римського під час його візиту в Україну. Взагалі, найбільш наближені до Кучми люди розбігаються у дипломати.

- Ви, мабуть, чули про скандал на прес-конференції у Гаазі, де “перли” нашого президента не могли дослівно перекласти голландською. Бачили не менш “красномовний” виступ Л. Кучми в програмі “Епіцентр”…

- Президент взагалі заявив: якщо переможе Янукович, то Захід ніколи не повірить у чесність
виборів, бо хоче бачити переможцем Ющенка. Це нетактовні заяви, але в них відчуваються
технології, які влада використовуватиме на цих виборах. Найбільша помилка Президента в тому, що він зайняв певну позицію проти частини українського народу. Ті, хто підтримує опозицію, - це теж українська нація. Президентові треба було б бути нейтральним до всіх політичних сил, чого йому не вдалося зробити. Нинішні президентські вибори будуть історичними, бо переможуть ті сили, які бачать Україну демократичною, європейською державою. Але навіть якщо цього не станеться тепер, то відбудеться пізніше. А Україні доведеться лише довше бабратися у болоті політичної безнадії та переживати свої боління.

- Під час виборчої кампанії “співають” кандидати, а їм “підспівують” артисти, митці. Як ви ставитеся до участі людей мистецтва у політичних акціях?

- Артисти теж люди і мають право симпатизувати комусь, мають право вибору. Одні йдуть, скажімо, з Ющенком, інші – з Януковичем. Інша річ, що і серед артистів є пристосуванці. Мене, наприклад, шокував вчинок актора Богдана Ступки, який прийшов привітати Януковича, коли тому вручали у ЦВК посвідчення кандидата у президенти. Такі люди, незважаючи на великі таланти, так і залишаться людьми із зігнутим хребтом.

Інна ПУКІШ

“Високий замок”, 03.08.2004, http://www.wz.lviv.ua/pages.php?pgid=9