“Голос України”, 13 травня 2005 р.

Коли рік тому Верховна Рада України ухвалила постанову за N 1689-ІV, в якій ішлося про шляхи подолання духовної кризи культури, зумовленої багатьма чинниками, серед яких виокремлювались економічна нестабільність, соціальна незахищеність, недостатня дієвість нормативно-правових актів, загострення криміногенної ситуації, зростання алкоголізму, наркоманії, проституції, поширення захворювання на СНІД як похідних від соціально-економічних чинників, то, здавалося, і нинішні слухання варто було б проводити лише після того, як зміниться соціальний ландшафт в Україні.

І ми вже почали звикати до формули, яка приживлялася як електрод у нашу суспільну свідомість: злидні продукують злидні, деградація духовна неминуча, отже - чекайте політичних змін, за якими прийдуть і зміни економічні... Політичні зміни сталися, і ми маємо тепер всі підстави розглядати проблему духовної кризи, кризи культури не лише в тому усталеному аспекті, а й виходити на ті шляхи, де значних економічних змін і не вимагається, як, наприклад, цитую постанову: "...виховання особистості в дусі патріотизму та поваги до Конституції України". Або ж "формування у молоді демократичного світогляду, дотримання громадянських прав і свобод, поваги до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу". Зверніть увагу на цей силогізм - "мови спілкування народів світу". Він виник як несподівана редакція природної сентенції "мови української нації"... Чому я загострюю на цьому увагу, а тому, що останніми роками все, що стосувалося "українського та національного", перетрактовувалося на інтернаціоналістський штиб, як це було і за часів СРСР...

Продовжую цитату з документа, який мав би реалізовуватись і в такий спосіб кризу культури долати: "Подолання духовної кризи в суспільстві повинно здійснюватися шляхом... розвитку гуманістичної освіти, що ґрунтується на культурно-історичних цінностях народу, його традиціях і духовності...".

Про який народ ідеться, про які традиції? Зрозуміла річ, що з тексту з вилученням слів "української нації" виникли оці смислові плями... Але мова не про них. Адже в тексті постанови є те ціннісне, що за попередньої влади не могло бути виконане ніколи. Вся проблема полягає в іншому: чи спроможна реалізувати нинішня влада все те, що викарбувано, сформульовано чітко і недвозначно? І я особисто хотів би почути відповідь на ці поставлені не мною, а Верховною Радою України рік тому питання щодо тих положень, які стосуються волі влади.

Отже, звертаюся знову до тексту постанови: "Утвердженню національної ідеї, що сприяє національній самоідентифікації, розвитку культури, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями".

Щось я не чув з моменту формування уряду хоча б щось про національну ідею, а от світові цінності і досі валом пливуть в Малоросійщину до "местных лохов" (за висловлюванням одного російського "просвітителя" з сережкою у вусі). На "Інтерах" - Петросян з Новіковою утверджують нашу національну ідею, на "Плюсах" - Шифрін з Леонтьєвим, на АСТV - Кіркоров з Аллою та Кисельовим так стверджують, що аж хочеться гукнути, але до кого?.. Досить... Досить... Вся московська "шелупень" збагачує мене загальнолюдськими надбаннями... А що "чиновнича", наша вже рідна "братія"? Мовчить витріщивши...? Ні, вона говорить, говорить, говорить про суспільне телебачення, ще раз про суспільне телебачення, про те, що коштів на це суспільне (з ким же, цікаво, цього разу усуспільнять, як попередні канали УТ-2 та УТ-3), за оцінкою мого спокревника політичного В. Шевченка, - досить на НТКУ... Ого, там стільки їх. Чого вартий лише один "олівець" разом з величезною територією, де одна сітка чого варта. А оцінили все це господарство у 18 мільйонів... Це якщо, про всяк випадок, НТКУ збанкрутує. Але підемо далі, за текстом. Бо нічого суттєвішого ми усім миром не запропонуємо до проекту нової постанови, хіба що долучимо щось. Але про це пізніше.

"...формування національних світоглядних позицій, ідей, поглядів та переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури"... Необхідно - сказали ми рік тому, першочергово - зазначали у своїх виступах учасники парламентських слухань 5 листопада 2003 року. А ще долучивши до цього наступні пункти про необхідність створення системи безперервної мовної освіти, що забезпечуватиме оволодіння громадянами України державною мовою, сприяння розвитку високої мовної культури громадян, виховання поваги до державної мови... Зупинюсь. Не продовжуватиму переліку тих завдань, які ставилися перед усіма структурами тодішньої влади. Про ту владу ми знаємо майже все, в тому числі, чому вона не могла реалізувати цих заходів. Запитаємось, а чому нова влада ще жодного разу не зазирнула до цього документа? Чому, власне, не визначені пріоритети в галузі культури?

Чи "Євробаченням" вичерпується вся наша національно-духовна проблематика? Де наш національний телеканал "Культура"? Які необхідні надзусилля, щоб, наповнивши його якісним продуктом, а такий є, - поставити його в належний час, щоб його дивилися не лише пенсіонери, прикуті до ліжка, та душевно хворі у час безсоння...

І тоді, шановний Миколо Володимировичу, рейтинг НТКУ зросте, неодмінно зросте. І чи необхідні міль'ярдні капіталовкладення, щоб відновити по занапащених попереднім режимом селах не бібліотеки та клуби, бо це майже неможливо, а проводове радіо, прив'язавши програмі "Культура через радіо" відповідне виробниче об'єднання, яке продукувало б свої вітчизняні "брехунці", не послуговуючись китайськими короткохвильовими мильницями.

Другий розділ згаданої мною постанови присвячений рекомендаціям Кабінету Міністрів України, а також низці міністерств та відомств в межах його повноважень і складається з 59 пунктів, до яких, я переконаний, ані Кабмін, ані Міносвіти та науки, ані Мінкультури, ані Мінохорони здоров'я, ані Міністерство внутрішніх справ України, ані Держкомітет телебачення та радіомовлення, ані Мінсім'ї та молоді так і не підступилися...

Ну ось, наприклад, стосовно Держкомітету телебачення та радіомовлення, пункт 8: "Пропагувати кращі здобутки національної культурної спадщини, або ж здійснювати синхронний переклад державною мовою передач, фільмів іноземного виробництва"... Важливо? Надзвичайно...

Зрозуміло, що для Д. Табачника ці рекомендації були до одного місця. Але ж... де ті кроки назустріч нації, яку принижували протягом цілого десятиріччя? Тут особливих бюджетних затрат не потрібно. Потрібна політична воля, необхідна системна робота, необхідна програма розвитку української культури на кілька років хоча б... на засадах націотворчої державницької ідеології... Адже у пунктах 5 та 7 рекомендацій Кабміну йдеться про загальнодержавну програму гуманітарного розвитку України, "механізми впровадження концепції національної ідеї в діяльність установ, підприємств, організацій та кожного громадянина України...".

Я не випадково ототожнюю поняття "нація" та "держава" хоча б тому, що найбільша організація держав світу називається Організацією Об'єднаних Націй, адже кожна нація становить велику історичну спільноту, що передусім відзначається окремішністю своєї мови, культури, психології, тобто своєрідністю окремішного Космо-Логосу, тобто окремого менталітету, традицій, звичаїв, національної кухні тощо... Суспільствознавці стверджують: для того, щоб народ (етнос) став нацією, він повинен бути наділений державотворчою енергією, яка, в свою чергу, акумулюється в національній мові та культурі. Кожна нація наділена певним рівнем самосвідомості, патріотизмом, самоідентифікацією, спільною історичною пам'яттю, спільною волею до самоутвердження через реалізацію властивої тільки їй космічної програми через рідне слово, через свою культуру... Тому кожна модерна нація прагне якомога швидше сформувати свою - культурно-інформаційну - комунікативну систему для поширення знань, досвіду, культурних набутків, мовного насичення... І цей процес формування культурного, духовного, освітнього україномовного середовища занадто затягнувся. Останніми роками ми стали свідками того, як по відношенню до України і української мови та культури агресивно поводилась Росія (перманентно інфільтруючи свої ідеї "старшобратства", свою культуру, свою інформацію, свій капітал, своїх телеведучих...).

"Сьогодні, - стверджує Степан Вовканич, - українська екзистенція великою

мірою залежить від потенціалу слова, інтелекту та духовності національної еліти, від критеріїв її формування".

Нагромаджений духовний, культурний, інформаційний ресурс нації, який акумулювався протягом віків, є величезним капіталом, ціну якого ми не спроможні ще скласти нині, але від нього, саме від нього залежить динаміка розвитку суспільства, духовно-інформаційна його мобільність. Саме в лоні культури відбувається формування національної еліти як ядра нації, без якої немислима українська національна перспектива. Чи не тому понижувався тривалий час соціальний статус українських митців, письменників, працівників культури. І чи не тому нам необхідно сферу культури, української культури, розглядати в особливому ракурсі як найважливіший чинник у процесі державотворення. Отже, слово за новою українською, наголошую, українською, владою, яка мусить дослухатися до тих закликів, які лунали на Майдані: Україні – українську владу, Україні - українську культуру.

Адже наші опоненти добре розуміли, що нація, яка втрачає мову, культуру, історичну пам'ять, тобто самосвідомість, перетворюється на субстрат, на сирий матеріал для чужої творчості. Тож основною метою культурної політики має стати формування повнокровної, повноцінної нації не лише засобами економіки, а й нагальною потребою формування цілісної системи ціннісних орієнтирів, тобто відповідної ідеології, яка спирається на національно-культурну єдність, на нашу самобутність.

Необхідно задіяти в сферу культури весь масив базових національних цінностей, напрацьованих віками, весь потенціал фольклору, етнографії, літературної спадщини Княжої доби, доби українського барокко, здобутків доби національного відродження у ХХ столітті. Адже масова люмпенізація, яка тривала і триває подосі, тотальна міфологізація суспільної свідомості, яка проявила себе на президентських виборах, свідчать, що ми одержали тяжку спадщину, яку необхідно лікувати винятково культурою. Українською культурою, яка єдино спроможна здійснити суспільну переорієнтацію на високі національні цінності, на традиції, на високу духовність. Адже лише культура солідаризує суспільство.

Павло МОВЧАН, народний депутат України, перший заступник голови Комітету ВР з

питань культури і духовності.

(Виступ під час парламентських слухань 20 квітня 2005 року.)

"Голос України", 13 травня 2005 р.,