Інформація, надана учора в парламенті міністром закордонних справ А.Зленком та міністром оборони О.Кузьмуком у зв’язку із зникненням російського пасажирського літака ТУ-154 та початком антитерористичних акцій в Афганістані, дала змогу більш чітко окреслити позицію України в ситуації, що склалася після 11 вересня. Проте вона залишила актуальними не лише цілу низку версій причин авіакатастрофи, але й запитання: яких же заходів вживає Україна, щоб убезпечити себе від подібних авіанесподіванок та від нелегальних мігрантів з-за східного кордону?

Аналізує ситуацію офіцер повітряно-десантних військ, народний депутат України, член Комітету ВР з питань національної безпеки та оборони, член фракції Українського Народного Руху Георгій МАНЧУЛЕНКО.

--Висловлювалися різні думки з приводу аварії російського пасажирського літака ТУ-154 – від прикрої випадковості, в якій винні українські військові, що вже пустили ракету в житловий будинок у Броварах, до чиїхось далекосяжних планів. Ваші версії?

--Я б не відкидав версію, що це може бути операція спецслужб (яких держав – поки важко стверджувати). Якщо йти від запитання “хто може бути в цьому зацікавлений?”, то очевидно, що накладається дуже багато інтересів у різних сферах – і ситуація з терористичними актами в США, і створення глобальної антитерористичної коаліції на відплату терористам з Афганістану… Тому не варто виключати глибоко ешелонованої, багатоповерхової гри, в т.ч. і спецслужб.

--Наскільки вірогідний варіант, що ця аварія може перетинатися з інтересами Росії?

--Я не відкидаю варіанту, що ця трагедія може бути пов’язана з намаганням Росії продовжити термін перебування Чорноморського флоту РФ в Криму ще на невизначений термін. Цей термін закінчується в 2017 році, але я вже бачу кроки з боку Росії, спрямовані на те, щоб його продовжити. Роботи починаються вже зараз, зокрема, через газові угоди, реструктуризацію боргів тощо. Мені б не хотілося, щоб ми за ці борги торгували своєю територією і своєю національною безпекою, дозволяючи російським військовим частинам знаходитися на території України. Тому що вони складають потужні угрупування, а це з точки зору національної безпеки для нас є абсолютно неприйнятним.

--Чи готова Україна захистити себе “в разі чого”?

--Скажу про дві речі: ступінь захищеності українських кордонів і технічну оснащеність нашої протиракетної оборони.

Зараз ми послуговуємося зенітно-ракетними комплексами, які розроблялися колись в СРСР і основна документація на них знаходиться тепер в Росії. Якщо ми говоримо про свої Збройні Сили, то дуже бажано, щоб високоточна зброя, зенітно-ракетні комплекси військ протиповітряної оборони – були українськими розробками.

Щодо кордонів України, то, думаю, міграція з Афганістану буде дуже велика, і серед тих людей будуть не тільки мирні жителі, але й приналежні до терористичних угрупувань. А те, що зараз коїться на нашому східному кордоні, є абсолютно ненормальним. Досить, що західний кордон перетворився на відстійник. Я не кажу, що на сході потрібно зробити контрольно-слідову полосу і поставити колючий дріт, але технічних засобів і людського ресурсу там недостатньо, щоб ефективно боротися з проникненням на нашу територію нелегальних мігрантів, серед яких, повторюся, можуть бути не тільки мирні жителі.

Крім того, необхідно завершити делімітацію та здійснити демаркацію українсько-російського кордону по всьому периметру.

У мене виникає питання, що все-таки Україна робитиме зі своїм східним кордоном? У цьому ракурсі я не почув від міністра закордонних справ достатньої інформації.

--Якщо стан кордонів (скажімо, їх “прозорість”) значною мірою залежить від політичних рішень, то рівень техніки – від фінансування. Наскільки реальним є реанімація напрямку “українська наука для української армії”?

--Аналізуючи проект бюджету на 2002 рік я уже звертав увагу, що коштів, закладених там для Збройних Сил України, вистачить тільки на харчування та одяг армії і грошового утримання офіцерського складу. Про що можна говорити з таким фінансуванням?

Однак я б хотів наголосити, що мова має йти не лише про “механічне” збільшення коштів на Збройні сили в держбюджеті, але й перегляд акцентів їх використання. З одного боку, це збільшення фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, в першу чергу – в галузі високоточної зброї і засобів протиповітряної оборони. Такі наробки в нашій державі є, але для того, щоб ці розробки були доведені до логічного завершення і ми прийшли до власних зенітно-ракетних комплексів протиповітряної оборони, повинна бути підведена фінансова база.

З іншого боку – мають бути скореговані акценти в реформуванні Збройних Сил України. Необхідно суттєво збільшити фінансування розвідувальних структур, і в першу чергу – воєнної розвідки, та зосередити основну увагу на розвитку високомобільних родів військ. Маю на увазі аеромобільні (колишні повітряно-десантні) війська, морську піхоту, війська спеціального призначення. Мова йде про створення сил спеціальних операцій з окремим командуванням, бо, як бачимо, саме вони беруть участь в таких конфліктах, як афганський, оскільки широкомасштабна сухопутна операція з використанням військ у такій ситуації мало реальна і може мати трагічні наслідки (підтвердження цього – радянська кампанія в тому ж Афганістані).

У Збройних Силах України вкрай необхідно створити протидиверсійні, антитерористичні сили, які могли б стати складовою частиною сил спеціальних операцій.

--Наскільки вас задовольнила інформація, надана вчора міністрами закордонних справ та оборони?

--Хотілося б більше мати інформації, що в ситуації, пов’язаній із аварією літака та антитерористичною операцією в Афганістані, збирається робити Україна. Які заходи безпеки вживаються? Ми, фактично, уже є учасниками антитерористичної коаліції (Україна надала повітряний коридор), і це правильно, але ми повинні думати про свою безпеку і заходи, щоб не допустити терористичних проявів на нашій території. Бо не так далеко від наших кордонів – вибухонебезпечні регіони (Північний Кавказ, Балкани), я вже не кажу про діяльність певних ісламських фундаменталістських організацій на території нашої держави.

Щодо доповіді міністра оборони, то, порівняно із ситуацією, коли ракета влучила у житловий будинок, маємо досить багато інформації, у тому числі й від командувача військами протиповітряної оборони Ткачова. Хоча залишається ряд запитань. По-перше, які сили й засоби Російської Федерації брали участь у проведенні бойових стрільб зенітно-ракетними комплексами в Криму під час аварії літака? По-друге, яку додаткову інформацію запросила російська сторона щодо стрільб наших зенітно-ракетних комплексів (як відомо, від імені Росії до української сторони звернувся міністр оборони Іванов)? У мене особисто виникає певна насторога, на підставі чого в Росії виникло бажання дізнатися щось більше, ніж було надано українською стороною, і які деталі їх цікавлять. Поки що відповідей на ці питання я не чув.

Нарешті, я вважаю, що тут мали б бути задіяні не тільки міністерства закордонних справ і оборони, але й СБУ та Міністерство з надзвичайних ситуацій. Мені також дивно, що я не чув про спеціальне засідання Ради Нацбезпеки у зв’язку із катастрофою літака і початком глобальної антитерористичної операції в Афганістані.

9 жовтня 2001 р.