Тільки єдиний раз, на певному відрізку часу, влада реально належить кожному громадянину персонально – це вибори. Момент випускання бюлетеня з руки виборця, при вкиданні в скриньку, це момент випускання влади з руки особи на наступний час роботи виборного органу. Тому, щоб не жаліти за зробленим вибором, не звинувачувати когось в підступності і обмані, не проклинати владу, потрібно добре думати, аналізувати ситуацію. І аналізувати її не в день голосування, а набагато раніше, практично з моменту закінчення попередніх виборів, і сентенції на кшталт, “від нас нічого не залежить”, “за нас все вже вирішили” говорять тільки про те, що ви посібник того стану, що існує, з вас зробили механічний пристрій для голосування, ви є знаряддям політичної гри тих, кому це вигідно і хто створив цю систему. Тому в подальшому не маєте права нарікати на недостойне життя і виражати незгоду з існуючим політичним, економічним, соціальним ладом.
Що ж тоді робити, запитаєте ви? Почнімо з визначення, що ж все таки є влада, які типи влади існують? В різних тлумачних джерелах влада трактується по-різному, але в загальному “влада – це організаційно правова надбудова над відповідною територією, це апарат насилля”. В світі існують три принципово різних за своєю суттю підходи до організаційної структури влади. Вартує коротко проаналізувати ці форми, тому що по них можна з відповідною достовірністю прогнозувати рівень добробуту і свободи громадян та розвиток подій в майбутньому.
Отже, на історично-політичному земносхилі людством напрацьовано такі три основні форми правління:
- “азійська” – цар, хан, генеральний секретар є головною діючою особою в суспільстві, суддею та духовним визначником;
- “венеційська” – “король” тільки грає роль короля, суспільством керує “двір”, він визначає головні засади і правила його функціонування;
- демократична або “європейська “– суспільством правлять квазідемократично обрані особи та партії. В залежності від політичної, економічної, кланової чи іншої кон’юнктури, що склалася в даному суспільстві, і визначається напрямок, форми та задається рівень розвитку суспільства.
Отже, розглядаючи Україну взірця 1990-2007 років, можна з певною достовірністю стверджувати, що перехід від азійської до європейської форм правління забуксував на боротьбі між венеційською і азійською. Високо посаджені політичні “ляльки” в особах конкретних фізичних осіб, яких ми досить часто бачимо і чуємо, стараються продовжити час невизначеності і т.зв. багатовекторності. Але не вони реально керують ситуацією, і жонглюють нашими долями. Якби керували вони, то їх можна було б замінити іншими, отримавши іншу політику. На жаль, “ляльок” за новітню історію України міняли декілька разів, а “п’єса” залишилася та ж сама. Це означає, що постановники залишилися ті ж, і п’єса, котра сьогодні на “сцені”, їх цілком влаштовує.
Чи дуже важливо, хто ж ці постановники, ці “ляльководи”? Напевне, так. Бо, знаючи їх персонально, набагато легше змінити репертуар. Але в їх ідентифікації є величезна проблема. Всі вони законспіровані, діють витонченими методами, “розмиті”, всюдисущі, настільки вміло координують свої дії, що навіть під загрозою особистої фізичної смерті “ляльки” не видають таємниць ляльководів. Як результат, боротьба повинна бути не так за зміну сьогоднішніх ляльок і ляльководів, як за зміну системи, котра породила одних і других.
Демократична модель в Україні тільки зароджується, тільки епізодично проривається на електоральну територію, і тут же душиться азійською та венеційською системами. Цим системам не потрібні прозоре функціонування влади, однозначне виконання всіма без винятку законів, законодавчо закріплений розподіл ресурсів, визначені і доведені до всіх правила відповідальності, чітке функціонування судової гілки влади.
Який же вихід з ситуації, що склалася? Відповідь доволі проста – підбір і розстановка кадрів. На Майдані декларувався принцип трьох “П”: Порядність, Патріотизм, Професіоналізм. Що сьогодні маємо на центральному рівні, в територіальних і місцевих органах влади, - бачимо. Тому вибори є тим єдиним моментом, коли МИ можемо міняти систему. Важливим є тільки добре “побачити” тих, за яких збираємося голосувати, адже всі вони не завезені до нас з Місяця. Правда, є величезна проблема в іншому. Нам вже вкотре підсовують найгіршого і найнайгіршого і заставляють робити вибір без вибору. До такої патової ситуації потрібно готуватися завчасно. І тому, якщо кожному з нас в своїй свідомості пропустити кожного кандидата через різні “сита” (хоча б по системі вищезгаданих трьох “П”), “полови” буде принципово менше.
Тепер давайте прослідкуємо хоча б три рівні, на яких можна побачити діяльність урядовців, депутатів різних рівнів:
- Найпростіший і найбільш доступний – це "що політик говорить". Говорять вони багато, нагадуючи малих дітей, які навчилися складати перші слова, але по цьому можна зробити селекцію відповідності сказаного і зробленого. Уважний виборець завжди підмітить різницю між тим, про що говорить політик, які цілі переслідує, які принципи сповідує, яка відповідність слів і справ.
- Другий рівень – "що вони роблять". І по їх діях будуть судити їх, говорить Біблія. Автор свідомо не аналізує дії, і на підставі цього не прогнозує результат від цих дій конкретних політиків чи конкретних політичних сил. В цій статті робиться спроба дати інструмент, мірильну лінійку, лакмусову стрічку, прикладаючи яку, кожен читач може оцінити політиків, що ідуть на вибори.
- Третій рівень – "що ці політики сповідують", іншими словами, що мають в Душі. Коли про те, що говорить політик, чути всім, - те, що він робить (коли це потрібно електорату, чути всім, а те що робить для себе і своїх – потрібен аналіз) не дуже видно, то для визначення, що він сповідує, потрібно добре прислухатися і аналізувати. Але тільки по третьому рівню можна з великою достовірністю сказати, "хто є Хто" і що цей "хто" реально зробить для виборця, для України в майбутньому.
А тепер найтрудніше – “мірильна лінійка”. Ісус в Євангелії ділить людей на п’ять варн, каст, груп: пастирів, овець, вовків, наймитів, вовків в овечих шкурах.
Дуже стисло проаналізуємо ці групи. Про пастирів говориться так: - “Добрий пастир життя своє за овець покладе”. Хто з сьогоднішніх проводирів свідомо може покласти своє життя за людей? Чи багато таких? Там, “наверху”, мені здається немає, або зовсім небагато. Але напевне багато внизу. Низи в нас завжди були офірними. Сьогоднішня система добору кадрів до владних структур цілеспрямовано не допускає “офірних” до влади, і тому при владі навіть регіонального рівня таких практично немає. Мені сьогоднішню владу хочеться назвати “коритом”, до якого зі всіх сил стараються дорватися коритники, але це якось не літературно.
Друга і третя група - це вовки і вівці. Їх легко побачити і відрізнити від інших груп. Перші без розбору і оглядин хапають все, що під руки попадає, не рахуючись ні з законами, ні з можливим потенційним покаранням, ні з жертвами. Їм всього мало, вони ненаситні в своїх, як правило матеріальних і владних бажаннях, їх принцип “за нами хоч потоп”. До других можна віднести тих, котрі не мають вольових якостей і головна проблема їх, як дожити до завтрашнього дня, набити чимось шлунок і замочити горло. Їх зацікавленість не виходить за рамки фізіологічних потреб, їх думки обертається тільки навколо кількісних показників цих категорій.
Наймити. Сьогодні це найбільш розповсюджена професія. Вона зустрічається повсюдно, та найбільше представництво цього сімейства є при владі. У мене складається враження, що інші там і не виживають. Йоан в 9. 12 пише: “Най­мит, що не є пастир, якому вівці не нале­жать, – ба­­чить вовка, що надходить, та й по­лишає вівці і бі­жить геть. А вовк ха­пає їх і розполохує. Бо він – най­­мит і не турбується вівцями”. Це яскрава філософія коритника, це категорія людей, яких наймають “ляльководи” для втілення в життя своїх задумів. Між тим, по кількісному співвідношенні наймитів і представників інших груп можна прогнозувати стійкість влади і її довговічність.
І все ж найтяжча категорія до розпізнавання – це вовки в овечих шкурах. І знову ж звернемося до Євангелія від Матвія 9.15. ”Стережіться лже­про­років, що приходять до вас в овечій одежі, а все­­­­редині – вовки хижі. Ви пізна­є­те їх за пло­дами їхніми; хіба збирають виноград з тернини або з будя­ків – смокви? Так кожне добре де­ре­во родить гарні плоди, а лихе де­­­рево – плоди по­га­ні. Не мо­же добре де­­рево приносити плодів поганих, ані лихе дерево – пло­­дів доб­рих. Всяке дерево, що не родить доб­рого плоду, рубають і в вогонь ки­дають. За їх­німи пло­дами, отже, пі­зна­є­те їх”. Серед цієї групи найскоріше можна знайти “ляльководів”.
Що ще можна додати. Залишається взяти “мірку”, дану Ісусом, і приміряти до кожного обранця, відмивши словесну полову, відкинувши діла, зроблені для них самих.
Маємо мірку, маємо п’ять типорозмірів, прикладаймо і міряймо.
А тепер коротко підсумуємо сказане:
- Від владного устрою в державі практично повністю залежить матеріальний рівень життя, щастя і свобода її громадян. В залежності від пріоритетів, які присутні в громаді на час виборів, і програмуються повторювальні фази розвитку суспільства. Коли домінує матеріальне в житті громади – найнижчий рівень розвитку; наявність високої духовності, культури та волі до дії в її громадян говорить про високий рівень розвитку та майбутнє;
- Суспільство, в своєму природному розподілі, ділиться на:
· “Пастухів“;
· “Овець“;
· “Вовків“;
· “Вовків в овечій шкурі“.
- Владний устрій в державі творять політики, які можуть бути:
· Чесними і справедливими проводирями, які суспільне добро ставлять вище від власного;
· Безвольними, безпринципними, продажними наймитами;
· Хижими вовками;
· Вовками в овечій шкурі.

P.S.
Вже сімнадцять років Новітній Україні. Всі, хто є на політичній сцені, давно відомі. Коли добре прислухатися, то можна почути їх прискорене серцебиття, і це, як правило, реакція на два різні по своїй суті поняття “гроші і влада”, “честь і гідність”. Тому прислухаймося, бо це що пишуть для нас, говорять нам – роблять за гроші, створюють на замовлення, і цьому не можна довіряти до кінця. Лишень тихе слово, незамітна дія, випадковий вчинок говорить про людину, про політика. Поет написав колись “... а все воістину велике до нас думками промовля”.

Григорій ДРОБЕНКО,
член проводу Львівської ОО УНП