Валерій Михайлович АСАДЧЕВ — киянин. Має три вищих освіти: У 1977 році на механіко-машинобудівному факультеті КПІ він здобув фах технолога машинобудування. Паралельно закінчив Київську консерваторію і отримав диплом хорового диригента. У 1998 році він стає народним депутатом України та одночасно здобуває диплом магістра права в університеті ім. Тараса Шевченка.

У Верховній Раді Валерій Михайлович очолює підкомітет з питань місцевих бюджетів. Входить до парламентської фракції УНР. Голова міської організації Українського Народного Руху. У Київському Слов'янському університеті викладає курс "Бюджетна система України". Бесіда з нашим сьогоднішнім співрозмовником торкнеться питань державного бюджету, впровадження реформ, у тому числі пенсійної та медичної.

— Валерію Михайловичу, кілька слів про роботу вашого підкомітету та про бюджети наступного року — столичний і державний.

— Я можу сказати, що місцеві бюджети мають останнім часом певний пріоритет. Що стосується Києва, то в1998 році Київ фактично отримав доходну базу бюджету, майже вдвічі більшу від попередньої. З цього почалося певне відроження Києва. До столичного бюджету були зараховані такі значні джерела, як прибутковий податок громадян, додатковий прибуток. Вперше тоді Київ отримав і дорожний фонд, який складав 50 мільйонів гривень. Відтоді міська влада вже мала ресурс для того, щоб зробити певні реформи, впровадити відповідні заходи, відремонтувати та реконструювати Київ. І треба віддати їй належне, вона це робить з розмахом і дуже багато чого тепер подобається киянам, мені особисто подобається. Але перша база була закладена Києву для того, щоб місто мало можливість так широкомасштабно працювати, в 1998 році саме нашим комітетом. Бо до цього Київ мав дуже обмежені фінансові можливості.

І в тому, що нам вдалося зробити для нашого міста, допомогли вибори 1998 року. Тоді дуже добре спрацювала система виборів 50 на 50. Бо коли вибори проходили лише за мажоритарною системою, від Києва майже половина депутатів недообиралася через те, що вибори не відбувалися по всіх округах. І Київ від цього дуже потерпав, тому що у Верховній Раді не було достатньої кількості депутатів від Києва і неможливо було пролобіювати інтереси столиці. А партійна система теж допомогла. Не тільки тому, що були обрані всі мажоритарники, а ще й тому що серед тих, хто був обраний за партійними списками, переважна більшість проживає в Києві. А це близько 100 чоловік. Отже було створене дуже серйозне лоббі, яке й дало можливість добитися значного збільшення дохідної частини бюджету Києва.

Наступного року Київ також не буде обмежений у фінансових можливостях і матиме ресурсну базу набагато більшу, ніж будь-який інший місцевий бюджет. Звичайно, Києву трохи заздрять. Відверто кажучи, тут є проблеми, і, можливо, трохи перекосу, але треба віддати належне й міській владі. Вона працює дуже добре, наповнює бюджет. А якщо кияни гарно працюють, то повинні отримувати й хороший бюджет.

— Чим відрізняється державний бюджет на 2002 рік від попереднього у соціальному плані?

— Якщо визнати бюджет соціальним, як його іноді називають, то це означає визнати його бюджетом проїдання, тобто визнати, що всі гроші, які держава заробила, вона заробила їх виключно для того, щоб проїсти — зарплата, нарахування, комунальні платежі, пенсії і т.д. Але де розвиток? В інших країнах принаймні 50 відсотків бюджету йде на розвиток. Це говорить про те, що держава думає не тільки про сьогодення, а вона думає й про майбутнє, і вкладає значні кошти в розвиток.

Бюджет цього року з точки зору соціальних виплат не кращий і не гірший від бюджету минулого. Єдине тут треба сказати, що зараз виникли деякі перекоси у зв'язку з тим, що на цей рік було сплановано значне збільшення заробітної плати працівникам бюджетних установ — на 25 відсотків вже підвищено і ще планується підвищити на 15 відсотків з вересня, то ця база підвищення буде переходити на наступний рік і за рахунок цього питома вага заробітної плати у бюджеті на 2002 рік значно зросте. А витрати на інші компоненти господарської діяльності бюджетних установ практично не передбачені. Це нас дуже хвилює і ми зараз працюємо над проблемою, щоб питома вага заробітної плати бюджетної установи була десь на рівні 50-60 відсотків. Принаймні 40 відсотків повинно залишатися на те, щоб сплатити податки, комунальні послуги і щось придбати з необхідного.

— А чи передбачається суттєве підвищення пенсій?

— Я знаю, що зараз проголосили про підвищення пенсій.

— Але ж його пов'язують з прийняттям закону про державне пенсійне страхування.

— Питання пенсійної реформи — це вже зовсім інше питання. Я взагалі на цій проблемі, проблемі взаємозв'язків пенсійної, медичної, бюджетної, податкової реформи і т.д. хотів би зупинитися окремо. Але якщо взяти такий суто локальний момент, пов'язаний з підвищенням пенсій, то можна сказати, що в 98-99 роки ми отримали в спадковість пенсійний фонд з дефіцитом. Він тримався таким до приходу уряду Ющенка. Лише з його приходом пенсійний фонд став профіцитним. Тут, звичайно, зіграла свою роль і певна діяльність уряду, але, головне, чого вдалося досягти, — було знайдено додаткові джерела наповнення цього фонду, зокрема, такі, як відрахування до пенсійного фонду від користування засобами стільникового зв'язку, продажу автомобілів, цінних виробів, обміну валют. Вони залишаються й зараз, як обов'язкові, але потроху переводяться в бюджет, тому що пенсійний фонд став профіцитним. Ну, й економіка трохи пішла вгору, почалось зростання валового продукту. Це дало змогу мати більші відрахування від фонду заробітної плати — основного джерела (32 відсотки), яке наповнює пенсійний фонд. І звичайно, щоб виникла можливість суттєвого підвищення пенсій, треба значно підвищити заробітну плату.

— Ви обіцяли зупинитися на реформах.

— Сьогодні всі кричать: податкова реформа, новий податковий кодекс, скасувати податок на додану вартість і так далі. Це дуже складні питання. На превеликий жаль в Україні вони зайшли поки що в дуже глухий кут і їх неможливо вирішити за один день і навіть за один бюджетний рік. Я вважаю, що зараз новий податковий кодекс немає сенсу вводити. Справа в тому, що в цивілізованих країнах світу, основними наповнювачем бюджету є не юридична, а фізична особа. Тож якщо проаналізувати бюджет США, то виявиться, що від найпотужніших американських корпорацій, які обертають мільярдами капіталу, лише вісім відсотків прибутків йде в бюджет Сполучених штатів. А 40 і більше відсотків складають платежі від фізичних осіб і стільки ж вносять працюючі американці в обов'язкові соціальні платежі. Тобто в основі економіки США лежить людина, яка сплачує податки. І система там таким чином спрацьовує, що уряду найголовніше — створити робоче місце. Якщо він створює робочі місця, то вже далі спрацьовує система економічна і людина сама вирішує свої соціальні потреби.

— То Ви вважаєте, що податок з фізичних осіб потрібно не зменшувати, а навпаки, збільшувати?

— Тут не все так просто і треба розуміти все в динаміці — чому там так відбувається, а в нас не так. Для того, щоб людина платила податки, вона повинна бути платоспроможною. Зрозуміло, якщо ви отримуєте 150-200 гривень, то який з вас платник податку? Тобто, в суспільстві в апріорі вважається, що людина є податкоспроможною, отже вона має бути заможною. Ми не беремо тих 5 відсотків багатіїв, мільярдерів, які є в кожній країні, не беремо 3-5 відсотків дуже бідних людей, а беремо основний прошарок населення — це 85-90 відсотків, що складає так званий середній клас. Він теж має певну динаміку доходів, але в принципі всі ці люди в цивілізованому світі податкоспроможні. І така заможна людина в суспільстві є справді вільною. Чому в Радянському Союзі людина не могла бути справді заможною, бо система спрацьовувала таким чином, щоб людина не була вільною. Коли в людини є гроші — вона вільна. Спробуйте в неї ці гроші забрати, вона буде бастувати, боротися. А коли людині дають заробити тільки на прожитковий мінімум, щоб вона не померла, то вже цим примушують її бути залежною від чиновника, від держави. І вона скрізь залежна, вона боїться цього чиновника, бо якщо вона чимось йому не догодить, тоді він щось для неї не зробить. І на цьому трималася вся радянська система. Отже людина була усунута як суб'єкт оподаткування, як суб'єкт, який наповнював бюджет. А основним платником податків стала юридична особа. Головним податком був податок на оборот. Це, до речі той податок, який практично знищив Радянський Союз. Він зруйнувавсь економічно, а не політично, як хтось вважає. Якщо зараз хтось каже, що три людини десь в Бєловєзжській пущі щось там випили, і щось підписали, то це не так. СРСР зруйнувавсь економічно. Він не міг не зруйнуватися. Ви уявляєте собі ситуацію, коли у вас беруть податок на оборот? Що це значить? Це ви випустили телевізор, який коштує, наприклад, 1000 гривень. А вам кажуть, що з цих 1000 гривень 500 гривень є податок на оборот, який ви повинні віддати державі. І ви віддаєте державі гроші, які треба було задіяти на оновлення вашого виробництва — основних фондів і виробничих потужностей. Для того, щоб оновити виробництво, треба було через міністерства, госплани та госснаби стати в чергу і довести всій цій кавалькаді чиновників, що вам треба отримати з бюджету гроші і закупити нове обладнання. На це йшли роки, десятиліття. Хіба могло це конкурувати з економікою, де безпосередньо сам власник визначає куди йому вкладати гроші, а держава в нього бере податків тільки 8 відсотків у загальній питомій вазі?

Так от ця модель в нас залишилася до цього дня. Сьогодні в нас людина не податкоспроможна і цей баланс йде за рахунок юридичних осіб. Тому для того, щоб провести реформи, треба перевести ресурс із акумулюючих, консолідованих фондів у персоніфіковані. Перший крок, який треба зробити до прийняття будь-якого податкового кодексу — персоніфікувати пенсійний фонд. На якомусь етапі, через років 15 це буде комбінована система, тому що нинішні пенсіонери будуть і далі продовжувати отримувати пенсію із солідарної системи. Але та людина, яка працює, повинна сплачувати гроші у пенсійний фонд із своєї власної заробітної плати. Таким чином відрахування до пенсійного фонду з боку підприємства з часом зменшаться. Якщо ця система буде працювати як система накопичення, то люди самі собі на пенсію накопичуватимуть. Держава повинна, звичайно, гарантувати збереження цих грошей з точки зору того, щоб вони не знецінились. Ось це — перший етап переходу із солідарної системи в сторону людини.

Наступний етап — це персоніфікація медичних послуг. До того часу, поки ми будемо фінансувати медицину, як галузь, тобто фінансувати зарплату лікарям, нарахування, опалення, освітлення, доти людина буде йти в той заклад, щоб полікуватися, і платити за це гроші. А фінансувати треба не галузь, а послуги. Отримала людина послугу і з її персоніфікованого рахунку повинні заплатити за цю послугу. А вся мережа охорони здоров'я повинна бути госпрозрахунковою. Тоді зразу буде видно, що, скажімо, цей медичний заклад не витримав конкуренції, бо там лікували погано, а цей — працює нормально, тому що він надає гарні послуги.

Чому, перше питання виникає, коли ми їдемо за кордон, чи є в нас страховий поліс? Тому що вони бояться, якщо ми захворіємо, а страховки в нас немає, то ніхто не зможе нам надати цю послугу.

— Але ж закон про загальнообов'язкове державне медичне страхування й досі не прийнято, навіть щодо проведення такого експерименту по Києву та області.

— Я вам скажу відверто. Якби уряд і Президент намагалися це зробити, то воно б давно було зроблено. Коли Президент дуже чогось хоче, то парламент приймає. Справа не в парламенті. Не можуть 450 депутатів керувати країною, країною керує одна людина — Президент. Він завдає тон і ставить перед нами свої вимоги.

— Так податковий кодекс треба приймати до цих реформ чи після?

— Лише після того, як ці два кроки, про які я говорив, будуть зроблені, можна приймати податковий кодекс. Тому що там будуть зовсім інші відсотки відрахувань з фонду заробітної плати. Я думаю, що треба послабити і питання, пов'язане із так званими валовими витратами. Треба надати набагато більше можливостей підприємствам відносити свої витрати на валові витрати, не обмежувати їх у цьому. Можна взяти ситему так званої прискореної амортизації, особливо, коли вкладаються реальні інвестиційні кошти у основні фонди, тобто коли зробили інвестиційний внесок, побудували, скажімо, підприємство, можна йому надати право прискореної амортизації — швидко списати ці гроші на валові витрати і таким чином швидко окупити цю інвестицію.

— Якщо пенсійне законодавство таки буде найближчим часом прийнято, то коли пенсіонери зможуть відчути покращення свого життя та збільшення пенсій?

— Для нинішніх пенсіонерів практично нічого не поміняється. Їм будуть підвищувати пенсії в залежності від того, як буде зростати сама економіка. Але вони ніколи не зможуть залежати самі від себе. Ми знаємо, що сьогодні багато заробітної плати знаходиться в тіні. Люди зацікавлені в цьому. Коли вони отримують по відомості 200 гривень, а насправді їм дають 200-300 доларів, вони платять менше податків. Але тоді, коли працюватиме накопичувальна пенсійна система, людина крастиме сама в себе, і не просто сама в себе, а молода людина крастиме у себе старої, і вона тоді скаже — це мені вже не підходить. Ви мені платіть нормально, щоб я сплачував всі свої внески і забезпечив себе на той час, коли буду немічним і не зможу так працювати, як тепер. Система стане прозорою і дасть добрі наслідки.

Згадаймо хоча б той же БАМ. Люди працювали все життя, а їх гроші вклали в БАМ. Навіщо він був потрібний? Сама б людина ніколи не вклала в нього свої гроші. Держава будувала велетенські заводи, які сьогодні стоять і вони нікому не потрібні, а це ж були гроші людей. Люди по-іншому ними б розпорядилися. І тому звичайно, люди стали ошукані. Вони не усвідомлюють ці речі в такому загальному контексті, бо це людині важко зрозуміти, але сталося саме так. Тому ми повинні трошки в майбутнє подивитися, щоб не призвести своїх дітей на страрості до такого ж стану. І ми повинні самі від себе залежати. Скільки хто працюватиме, стільки й матиме пенсії. А якщо комусь не вистачить до прожиткового мінімуму, то держава йому повинна допомогти, і вона йому допоможе. Але я вас запевняю, що при новій пенсійній системі 80-90 відсотків людей будуть нормально почуватися в пенсійному віці.

— Отже без цих упереджувальних кроків провести реальну податкову реформу неможливо?

— Так, тому що баланс її складено на користь ось цієї консолідованої радянської системи. І хоч її пофарбувати в червоний колір, хоч у жовто-блакитний, це не матиме жодного значення. Якщо неефективно йшло фінансування медичної галузі, так воно і буде йти. Як на підприємтві лежала ця солідарна система, так вона й буде лежати. І якщо зменшать ПДВ з 20 до 15 відсотків, чи розширять межі прибуткового податку з громадян, воно, може, й дасть певний зиск, але це не є реформа. Реформа — це не косметичний ремонт, а кардинальна зміна самої системи, яка зробить людну повністю вільною. Людина буде знята з цепка, на якому вона зараз сидить. Але завтра вона буде пред'являти реальні претензії до влади. Тому що, коли люди самі за все платитимуть, то вони спитають, куди ці гроші діваються. Зовсім ментальність людей зміниться. А влада цього боїться. Вона хоче, щоб людина на цепочку сиділа, щоб її можна було понукати. Щоб на референдумах, на виборах себе правильно поводила, голосувала за кого потрібно. Тому це питання з економічного переходить у політичне. І це завжди так діє. Тому що економіка завжди обслуговує ту чи іншу політичну систему, ту чи іншу політичну модель. Це абсолютно пов'язані речі. Те, що ми сьогодні не реформували економічну систему, зайвий раз говорить про те, що ми залишались авторитарною державою, такою ж, як були і в Радянському Союзі.

Підготувала Людмила ЦИБУЛЬКО

Від 09 жовтня 2001р

“Вечірня заря”