“Хрещатик”, 3 листопада 2005 р.

Днями в прямому ефірі радіо “Київ” відбулася прес-конференція голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталія Шевченка. Тема зустрічі — Нацрада та виборча кампанія-2006, інструменти й механізми дотримання засобами масової інформації виборчого законодавства, забезпечення рівних умов для суб’єктів виборчих перегонів. У своєму вступному слові гість студії наголосив на чотирьох аспектах цієї проблематики.

По-перше, Віталій Шевченко вважає, що нинішнє українське виборче законодавство розробляли люди, які прекрасно розуміються на цій темі. І віддав належне, зокрема, одному з основних авторів Закону “Про вибори народних депутатів України” Юрію Ключковському. Однак практика свідчить, що багато хто читає закони лише для того, аби якось їх обійти. Це теж треба буде враховувати під час майбутньої виборчої кампанії.

По-друге, голові Нацради здається, що вибори у нас в країні щоразу відбуваються за іншим законодавством. А відтак кандидати й виборці просто не встигають осягнути новий документ. Чому ж нема сталого закону? Бо “кожного разу знаходяться люди, які прагнуть когось обманути, і правознавцям доводиться на ходу вносити зміни, щоб захистити суспільство від нечесних політиків”.

По-третє, характерна особливість усіх попередніх редакцій закону про вибори — ці документи відводили дуже важливу роль для журналістів. Бувало навіть так, що законодавці забували про спостерігачів та інших суб’єктів виборчого процесу, і вони змушені були звертатися по допомогу до редакцій газет і студій, аби вони видали їм хоча б тимчасові журналістські посвідчення. Щоб можна було контролювати вибори. Цього разу, за словами Віталія Шевченка, ми отримали закон, де обмежуються права журналістів, і це дуже непокоїть.

І по-четверте, умови, в яких працюють телевізійники, не адекватні тій місії, яку має преса в нашому суспільстві. Йдеться про тиск на кореспондентів, обмеження їх у правах, намагання зробити заручниками різних політичних ситуацій...

— Пане Віталію, які положення закону про вибори дають підстави вважати, що пресу обмежують у її правах?

— На мій погляд, це стаття 68, у якій дається визначення, що таке політична реклама, а також та частина документу, котра дозволяє державним контролюючим органам, передусім Центральній виборчій комісії та Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, припиняти діяльність телерадіоорганізацій, які грубо порушують закон. Однак це не наша справа вносити поправки до визначень, що таке політична реклама, виборча агітація, коментар... Це прерогатива винятково законодавців. А от щодо покарання ЗМІ аж до їх закриття, то стаття 71 прямо вказує на те, що це в нашій компетенції. Хоча є певні нюанси. Одна справа, коли йдеться про популяризацію насильства, посягання на здоров’я людей, неконституційну зміну ладу в країні (це й раніше заборонялося), а інша справа,— коли йдеться про санкції проти зарубіжних мас-медіа, якщо вони втручатимуться в наші вибори. Це нова норма в нашому законодавстві, але Нацрада має намір без вагань скористатися нею в разі потреби. Практика попередніх виборчих перегонів засвідчила, що іноземні засоби масової інформації охоче вмішуються у наше внутрішнє життя. При цьому демонстративно не визнають українське законодавство, агітуючи за тих чи тих кандидатів.

А от стосовно призупинення діяльності чи закриття вітчизняних теле- і радіоканалів, то Нацрада готує з цього приводу роз’яснення, яке зніме занепокоєння журналістів. Ми утворили громадську раду з числа авторитетних фахівців сфери мас-медіа і попросили їх внести свої пропозиції по даній темі. Зрозуміло, що спеціалісти співробітничатимуть із телерадіокомпаніями. Національна рада не має наміру ставати церберським органом, який використовується в чиїхось інтересах, ущемляючи при цьому права кореспондентів.

— А чи має право Нацрада роз’яснювати нормативні акти?

— З цього приводу нині тривають дискусії. Але Нацрада вважає, що до початку виборчої кампанії треба розставити всі крапки над “і”, аби телевізійники були спокійні й знали хоча б наші до них вимоги.

— У законі згадуються головним чином ЦВК й виборчі комісії, а Нацраді відводиться другорядна роль. Хіба ні?

— Ні. Я не зовсім згоден з цим твердженням, бо згадана стаття 71 наділяє досить великими правами Національну раду. До того ж, зверніть увагу, що в попередній редакції закону про вибори, за яким проходила гаряча кампанія минулої осені, Нацрада взагалі не фігурувала. Ми тоді з власної ініціативи створили групу фахівців, які відслідковували порушення в телерадіоефірі, робили висновки і подавали аналітичний матеріал для ЦВК. Як то кажуть, до відома. Але розуміємо, що тодішній Центральній виборчій комісії, очолюваній Ківаловим, наші зауваження і побажання були непотрібні. А тепер у нас є права безпосередньо реагувати на порушення під час перегонів.

— Народний депутат Тарас Чорновіл пропонує внести зміни до згаданої статті 71 закону про вибори, які б позбавили ЦВК права призупиняти дію ліцензії тих мас-медіа, які посягають на конституційний устрій держави. Мовляв, таке рішення мають приймати суди. Ваше ставлення до такої пропозиції?

— Ми вже переконалися, що коли специфічні питання діяльності ЗМІ розглядають у суді, то служителі Феміди по-різному трактують закон про вибори. Далеко не кожен з них розуміє, що таке мас-медіа, як вони працюють, яким пластом нормативних актів керуються у своїй діяльності (а це вже понад тридцять законів). До того ж під час виборів треба приймати оперативні рішення, а судові розгляди можуть затягнутися на тижні й місяці.

— Передвиборчі новини в засобах масової інформації повинні бути без коментарів та оцінок, але хто визначатиме, що таке коментар чи оціночне судження?

— Це саме те, що дуже турбує Індустріальний телевізійний комітет, до складу якого входять кілька провідних телекомпаній. Йдеться про трактування терміну “політична агітація”. Вони внесли поправку до статті 66 стосовно того, кого вважати суб’єктом виборчого права. На думку телевізійників, це політичні партії чи їхні блоки, що пішли на вибори, а також окремі кандидати-мажоритарники, претенденти на посади міських голів...

— Хто здійснюватиме моніторинг порушень засобами масової інформації — Нацрада, ЦВК чи, може, Держкомтелерадіо? Якщо ваш орган, то чи вистачить у нього для цього сил і коштів?

— Є така цікава річ: на сьогодні в українському законодавстві лише Національній раді надано право офіційного моніторингу електронних ЗМІ. У минулому, коли ми користувалися іншим законом про наш орган, то виникали дивні ситуації: провели моніторинги, а їх у судах ставили під сумнів, бо відповідачі представляли свої і стверджували, буцімто їхні дослідження не менш достовірні, ніж наші. Ми подбали про те, щоб у новій редакції документу про вибори народних депутатів було обов’язково прописано, що таке офіційний моніторинг. Нині, як я вже говорив, його може проводити лише Національна рада. Ми для цього маємо відповідні кадри, технічні можливості й досвід. Інша річ, наскільки Нацрада готова справитися із складним завданням проаналізувати діяльність теле- і радіокомпаній одночасно по всій території України. Ми отримали принципову згоду від уряду на те, що нам додадуть дев’яносто чотири особи до основного штату. Цих людей ми розмістимо в регіонах, щоб вони проводили там перевірки ЗМІ під час виборів...

Валерій НОВОСВІТНІЙ