|
11/27/200505:30 PM
ВИСТУП лідера УНП Юрія КОСТЕНКА
на VIІ з’їзді Української Народної Партії
 (Центр культури та мистецтв Національного авіаційного університету)
Ваше високопреосвященство, Всечесні отці, вельмишановні гості нашого форуму, дорогі колеги-партійці!
Щойно Україна відсвяткувала першу річницю помаранчевої революції – День Свободи.
Чим став цей рік для Української держави на чолі з народним президентом? Здійсненням усіх наших мрій та сподівань? Чи як нас запевняє опозиція – гірким розчаруванням?
Як і рік тому 22 листопада майдан Незалежності був гомінким та багатолюдним. Як і рік тому улюбленці майдану співали ті ж пісні, які стали символом революції. Політичні герої знову були разом і єдині – принаймні своїм помаранчевим вбранням. Все точно, як рік тому. Виключно з погодою. Бракувало лише одного, але головного – тієї сили правди, чесності та щирості у виступах промовців на сцені та того яскравого щасливого сяйва в очах сотень тисяч громадян, які стояли на майдані Свободи рік тому з Україною в серці.
Дійство на майдані декілька днів тому скоріше нагадувало гарний політичний спектакль, де були актори і глядачі, а не духовну та політичну єдність української нації, яка постала рік тому на цьому ж місці.
Як партія, яка стояла біля витоків Української державності та зробила вирішальний вклад у перемогу президента Ющенка, сьогодні на нашому партійному форумі маємо дати чесну, об’єктивну відповідь, що трапилося та що маємо робити далі, аби наростаючий песимізм суспільства не переріс у національне розчарування. Саме цього прагне опозиція, діючи за сценаріями російських політтехнологів, котрим рік тому не вдалося повернути Україну в лоно російських інтересів.
Таку ситуацію ми з Вами вже мали у нашій новітній історії. Згадаймо, як напередодні виборів 1994 року перефарбована у жовно-блакитний колір комуністична влада, що залишилася після проголошення незалежності, поширила брехливий лозунг “Рух довів Україну до розрухи”. Або ж іншими словами – ідея незалежності не спрацювала. І сьогодні, напередодні парламентських виборів 2006 року, та ж сама ліво-олігархічна влада у радах всіх рівнів, яку так старанно 10 років добирав і розставляв на ключові посади, в тому числі і в оточені Віктора Ющенка, екс-президент Леонід Кучма – ця команда на всіх рівнях зарепетувала щодо провалу помаранчевої ідеї. Тобто, ідеї бути демократичною державою, де владу народ обирає, а не її призначають.
Тому УНП ще раз рішуче заявляє: Ідеї незалежності і демократії, якими керується наша партія 16 років поспіль, спрацьовують в усьому світі найкраще. Але лише за однієї умови, коли влада керується ідеями, а не маскується ними.
Ми заявляємо усім песимістам, що наша партія не розчарована ні Майданом, ні нашим вибором президента. Бо те, що відбулося, дає Україні перспективу достойного життя у вільному європейському домі. Те, що могло відбутися – перекреслювало усі завоювання національної демократії за останні 16 років, включно з незалежністю. Це був шлях у нове рабство.
Водночас маємо констатувати і той факт, що українська національна ідея в незалежній Україні так і не стала основою державної політики ні при попередніх президентах, ні за рік президентства Віктора Ющенка. І це не дивно, адже і тоді - в 91-му році, після проголошення незалежності, і тепер, після перемоги Віктора Ющенка, носіїв національної політики в урядах Тимошенко, Єханурова та виконавчих органах влади на місцях лише одиниці. Принципової зміни владного менталітету на користь українського після перемоги помаранчевої революції поки що не відбулося. Президент Ющенко не пішов тим шляхом, який торували Лех Валенса у Польщі та Вацлав Гавел у Чехії. Шлях, який так швидко привів ці країни до європейських рівнів демократії та життя. Нагадаю, що це був шлях з яскраво вираженою правою демократичною альтернативою комуністичному режиму. Це був шлях демократичного відлучення комуністів від влади через закон про люстрації. Це був шлях, коли правий уряд усю свою енергію сконцентрував на підйомі виробництва, на створенні якнайкращих умов для роботи приватного підприємця, фермера. За рахунок цього з’явилися нові робочі місця і сформувався середній клас, а пенсіонери отримали можливість достойно жити. Врешті-решт це був шлях швидкого національного відродження та національного піднесення.
А що відбулося у нас?
Закон про люстрації, якого вимагав Майдан, не отримав навіть серйозного публічного звучання.
Не відбулася обіцяна Майдану масштабна боротьба з корупцією, бо так і не започатковано розмежування бізнесу і влади.
Уряд не сформував пріоритети економічної політики, енергетичної безпеки, підтримки національного товаровиробника, сприяння розвитку малого та середнього підприємництва, відродження українського села.
Натомість, спроби адміністративного управління ринковою економікою, з перших днів створили в Україні дефіцит м’яса, бензину, цукру, хліба.
Запропонована урядом у 2005 році бюджетно-фіскальна політика призвела до посилення податкового навантаження на виробника; суттєво погіршила умови діяльності малого та середнього бізнесу, збільшила його тінізацію. Політика прискореної лібералізації через різке зменшення ввізних мит для майже 90% імпортних товарів позбавила українського товаровиробника будь-якого державного протекціоналізму. І це при тому, що правилами СОТ дозволяється захищати національний ринок т.з. нетарифними методами: квотуванням, стандартизацією, сертифікацією та контролем якості продукції. Такі дії уряду у поєднанні із ревальвацією гривні призвели до швидкої втрати експортного потенціалу української економіки та обумовили переорієнтацію національного ринку на споживання імпортної продукції. В січні-серпні 2005 року імпорт споживчих товарів в Україні зріс на 72%.
Наслідком такої ліберальної економічної політики та лівацьких методів соціалізації бюджету стало різке уповільнення темпів економічного зростання та загроза економічної стагнації.
Аналогічна ситуація склалася і в українському селі. Новим урядом так і не сформовано сучасну модель аграрної політики. Більше того, схильність до колгоспно-радгоспної системи та командних методів управління міністра-соціаліста суттєво погіршили ситуацію в АПК. Лише один показовий приклад. Державними дотаціями могли скористатися лише 5-7% сільгоспвиробників. Решта – кинуті напризволяще.
І все ж найбільшою несподіванкою для нас після помаранчевої революції стала не економічна політика уряду чи важка ситуація на селі, а практично повна відсутність принципово інших підходів щодо національного відродження.
Обіцянка щодо творення українського обличчя України залишається поки що поза державною політикою. Наприклад, за останній рік замість збільшення фінансування суттєво скорочені усі види бюджетних витрат на розвиток української мови, культури, відтворення історичної спадщини. Така ж сама ситуація і з проектом бюджету на 2006 рік, який наша фракція назвала відверто антиукраїнським. Ліберальний міністр-фінансист все українське в Україні фінансує за залишковим принципом. Навіть ініціативи президента щодо УПА та національного примирення, або ж тема геноциду проти українського народу, який здійснював комуністичний режим не знайшли своєї підтримки в урядових планах та програмах. За цей рік новою владою не відкрито і не впрорядковано жодного місця масової страти українців. А це ж мільйони наших співвітчизників! З іншого боку силами нашої партії і в першу чергу Василя Червонія майже повністю відтворена в книгах пам’яті та величних меморіалах історія УПА на Волині. А де ж робота у цьому напрямку екс-віце-прем’єра з гуманітарних питань?
Шановні колеги! Саме у таких найпринциповіших для українства питаннях як тема історичної спадщини, голодомору, УПА, чи нашого місця у Європі і повинна була проявитися українська державна політика народного президента Ющенка - радикально відмінна від того, що було при попередніх президентах-комуністах Кравчуку та Кучми. І найперше, що хотів побачити український патріот після помаранчевої революції, який виборов і вистраждав свого президента Ющенка – це не стільки матеріальні блага, як духовне відродження нації. Але саме цього і не відбулося. Чому? І чи в усьому винен лише Президент?
Перше. Усунення авторитарного режиму Кучми-Януковича і обрання Ющенка Президентом України стало можливим значною мірою завдяки формуванню широкої, ідеологічно неоднорідної коаліції політичних сил. Ця коаліція фактично включила в себе правоцентристів з національно-демократичної частини блоку “Наша Україна”, лібералів з бізнесового оточення Ющенка, лівоцентристів Тимошенко та соціалістів.
Логіка важкої, спільно здобутої перемоги передбачала делегування представників політичних сил-переможців до складу нової влади. Відсутність попередніх домовленостей щодо квот представництва та принципів формування уряду новим Президентом призвела до непрозорого формування персонального складу нової влади на не публічних переговорах між лідерами коаліції та Віктором Ющенко.
Сформований у такий спосіб “коаліційний” уряд Юлії Тимошенко фактично виявився ліберально-соціалістичним з лівоцентристськи орієнтованим прем’єр-міністром на чолі, який був нездатний реалізувати правоцентристську програму президента Ющенка.
Друге. Верховна Рада України також не має достатнього потенціалу для національно-демократичного поступу України. Комуно-олігархічна більшість парламенту, якою так вміло оперує центрист Литвин, не здатна забезпечити системними законами національне відродження, формування ринкової соціально орієнтованої економіки, розвиток демократії, євроінтеграцію. Згадаймо, що в українському парламенті лише 108 українців натиснули кнопки “за” включення до порядку денного цієї сесії питання щодо УПА. Або ж пригадайте, як днями комуністи йшли у свій черговий “послєдній і рєшітєльний бой” блокуючи ухвалення СОТівських законів, які відкривають українському виробнику доступ до світових ринків. А це плюс 8 мільярдів дол. США щорічних доходів держбюджету. Отже, мусимо визнати, що без принципової зміни співвідношення сил в парламенті на користь національної демократії програма президента Ющенка не отримає законодавчого забезпечення, тобто не буде виконана.
Третє і можливо головне. Як не парадоксально це виглядає, але в незалежній Україні, яка постала завдячуючи саме зусиллям національної демократії, правоцентристська партійна ідеологія не присутня у програмах провідних політичних сил, які підтримують президента Ющенка. Наприклад, попри самоідентифікацію Народного Союзу “Наша Україна” як “партії європейського типу” партійна програма не містить жодного визначення ідеології партії в рамках європейської політичної системи.
“Наша ідеологія – любити Україну, жити разом”. Це розпливчате гасло НСНУ приховує ідеологічну чіткість, яка притаманна європейським народним партіям. Водночас аналіз конкретних положень програми і проголошених принципів дозволяє зробити висновок, що в сучасній партійно-політичній системі НСНУ за своєю ідеологією є ліберальною партією. Особливо чітко це виявляється в національному питанні, де Народний Союз, розглядаючи Україну як багатонаціональну державу (правда забуваючи, що 80% - це українці), проголошує позанаціональну ліберальну політику щодо усіх народів і культур.
Зовнішня стратегія в баченні НСНУ також принципово відрізняється від нашої партійної позиції. Це така ж невизначеність і багатовекторність яку проводила попередня влада.
“Україна побудує конструктивні взаємини з об’єднаною Європою, Росією, США та іншими державами”. Саме так декларує програма НСНУ.
Партійна програма “Батьківщини” - іншого партнера коаліції “Сила народу”, скоріше базується на ідеології “соціального реформаторства”, в основі якої покладені принципи “соціальної солідарності, соціального партнерства і соціальних компромісів”, а не чітко окреслені національні пріоритети. Цим УНП принципово відрізняється від програми “Батьківщини”. У зовнішній політиці “Батьківщина” також уникає чіткості щодо євроатлантичної інтеграції.
Програма соцпартії не потребує коментарів на нашому форумі, тому я не буду на цьому зупинятися.
Висновок цього побіжного аналізу партійних програм однозначний. Політику національного відродження та євроінтеграції президенту Ющенку може забезпечити лише Українська Народна Партія. Але якщо чітка національна ідеологія УНП буде поглинута на виборах 2006 року ліберальними чи соціал-демократичними коаліціями, політика президента Ющенка нічим особливим не відрізнятиметься від його попередників. Саме тому Українська Народна Партія на вибори мусить йди лише в блоці національно-демократичних сил. Саме в цьому наша історична місія, і у цьому наша історична відповідальність.
Я впевнений і у правильності нашого вибору і у нашій перемозі. Бо за нами сотні тисяч тих, хто віддав своє життя за українську Україну. Бо з нами Бог, який оберігає Україну!
Слава Україні.
|