10 мільярдів віддали росії, тепер ще більше буде

12 січня в аеропорту Бориспіль приземлився літак Президента США Біла Клінтона. Ця поїздка, згідно із численними попередніми заявами помічників, радників Президента, американської преси, не планувалася. Преса сурмила, що Біл Клінтон їде до Мінська і Москви, а до Києва не збирається, бо Україна поводить себе погано в ядерному питанні. Україну потім викличуть до Москви на переговори. І ось хазяїн Білого дому змінив рішення - першим аеродромом колишніх радянських республік був київський. Президент зробив крок назад, але потім хоче зробити два, і три, і чотири вперед.

Сенсаційні повідомлення щодо повної ліквідації ядерної зброї в Україні на тлі перемоги партії Жириновського у Росії викликають не лише низку запитань, але й почуття тривоги і непевності серед громадян нашої держави. Проте це тільки нашої.

Перше, що звертає на себе увагу, це цілком очевидні протиріччя між рішеннями Верховної Ради щодо скорочення ядерних озброєнь, розташованих на українській землі, і деякими положеннями тієї угоди, яку мають намір підписати президенти трьох держав. Так, згідно з Постановою Верховної Ради про ратифікацію Договору "СТАРТ-1", Україна бере на себе зобов'язання знищити 42 відсотки ядерних боєзарядів впродовж 7 років. Президент Клінтон перед приїздом до Києва, в Брюсселі, заявив, що усі боєголовки будуть вивезені з нашої території уже в наступні два-три роки. Отже, якщо таку угоду буде підписано, то виникає цілком слушне запитання: навіщо Україні виконувати усі ті надзвичайно збиткові процедури знищення стратегічних наступальних озброєнь (СНО), які передбачені Договором СТАРТ-1? Адже відомо, що його положення розроблялися більше 10 років тому, коли існував СРСР, який мав власне виробництво ядерної зброї.

Відсутність на той час дійових механізмів контролю за виготовленням ядерних боєголовок обумовило розробку таких операцій знищення стратегічних ядерних сил, які б можна було чітко фіксувати і контролювати. Саме тому, згідно з положеннями Договору, залік знищених СНО ведеться не за ліквідованими ядерними боєголовками, а за кількістю демонтованих носіїв та зруйнованих шахтних пускових установок (ШПУ).

До речі, щодо руйнації останніх, то практика проведення демонтажу учбової ШПУ у Первомайську показала, що реальні економічні та екологічні збитки перевищили найпесимістичніші прогнози. У цьому могли переконатися і всі ті, хто бачив фотоілюстрацію цієї варварської акції у газеті "Известия" за 11.01.94 року.

. Так ось, враховуючи, що в Україні відсутнє власне виробництво ядерних боєзарядів, вивезення з нашої території ядерних боєголовок автоматично означає і факт ліквідації СНО - стратегічних наступальних озброєнь. Бо якщо у незруйнованих шахтних пускових установках навіть залишаться цілі стратегічні ракети, то ми будемо здатні запустити з ракетою замість ядерної боєголовки хіба що ядерні відходи з чорнобильського саркофагу.

Отже, тут потрібна чітка позиція - або ми здійснюємо поетапне скорочення своїх ядерних арсеналів згідно з попередніми умовами, або ж ліквідовуються лише ядерні боєголовки без руйнації того, що може слугувати нашій державі, тобто ракетних носіїв і шахтних пускових установок.

Іншим важливим питанням, яке виникає щодо нових ініціатив, є проблема компенсації ядерного роззброєння. Суму матеріальної допомоги, яку обіцяє пан Клінтон, неможливо порівняти з тими збитками, яких зазнала Україна. Проаналізую лише одну складову цієї проблеми. Найбільш цінними матеріалами у ядерній боєголовці є високозбагачений уран (ВЗУ) та збройний плутоній. Ринкову вартість цих матеріалів визначити неможливо, бо їхній продаж заборонено Договором про нерозповсюдження ядерної зброї. Проте відомі витрати на виготовлення ВЗУ та плутонію, які за деякими оцінками складають, відповідно, до 100 тисяч та до 1 мільйона доларів за кілограм. Україна разом із тактичною зброєю вже віддала Росії більше 50 тонн високозбагаченого урану та близько 10 тонн збройного плутонію, що за мінімальною оцінкою варте більше 10 мільярдів доларів. Цієї заборгованості Росії перед Україною вистачить ще не па один рік, щоб відшкодувати постачання нам енергоносіїв.

Щодо нової угоди, то пропозиції переробляти ВЗУ з боєголовок стратегічних ракет на підприємствах Росії і розраховуватися з Україною низькозбагаченим ураном у вигляді палива для АЕС є економічно збитковим для України. Адже вартість низькозбагаченого урану десь у сто разів менша за ВЗУ. З іншого боку, згідно з концепцією розвитку ядерної енергетики в Україні економічно вигідно мати власне виробництво паливних касет для АЕС. Тому високозбагачений уран найбільш доцільно переробляти в Україні. Про це свідчать і пропозиції відомої американської компанії "Дженерал Атомік", яка пропонувала організувати в Україні спільне підприємство по виготовленню палива для АЕС з високозбагаченого урану.

Вартість такого підприємства складала всього 30 млн. доларів. До того ж, після виконання програми по переробці ВЗУ у низькозбагачений уран це підприємство могло б використовуватись у складі технологічного циклу власних потужностей по виготовленню палива для АЕС. На жаль, пропозиції знехтувало керівництво нашої держави. До цього треба повернутися.

Ще один коментар до нових ініціатив. Те, що Україна сьогодні перебуває у певній міжнародній ізоляції, обумовлено не ядерною зброєю, як це намагається дехто пояснити, а відсутністю будь-яких реформ. Тому, якби зараз в Україні були умови для ефективної підприємницької діяльності, а не застій з корупцією і хабарництвом, то не було б і так званого "українського синдрому", що начебто відлякує західних інвесторів.

І якщо вже говорити про ядерну зброю колишнього СРСР, то, мабуть, підприємців і політиків Заходу більше турбує сьогодні не стільки наявність ядерних боєзарядів, що залишилися в Україні, а те - чи прийде до влади в Росії пан Жириновський?!