Позиція україни чітка і ясна - ми роззброюємося за умови, якщо...

На прохання "Української Газети" розповідає про все, що знає і думає, голова Робочої депутатської групи по підготовці до ратифікації Договору "СТАРТ-1" і набуття Україною без'ядерного статусу, народний депутат України, міністр охорони навколишнього природного середовища України Юрій КОСТЕНКО

Те, чого від України так довго і над усе хотіли США та Росія, сталося - наш парламент (цього разу мудро і незалежно від зовнішнього іноземного тиску) ратифікував Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь "СТАРТ-І".

18 листопада 1993 року, день - непристрасний четвер, можна вважати подвійно історичним у житті нашої рідної незалежної Української держави. Строкатий, різномовний, зі значним активним угрупованням антиукраїнських збочень парламент, не без помочі Бога, більшістю голосів (254) на закритому засіданні дав дозвіл увімкнути зелене світло в Україні для Договору "СТАРТ-1". Ця подія, на наш погляд, має подвійне історичне значення ось чому. Перше - Україна нарешті офіційно погоджується приєднатись до Договору. А друге - Україна робить це незалежно і тільки в інтересах свого народу: Договір схвалено за умови, якщо для нашої держави буде виконано ряд важливих застережень.

Підтвердженням історичного значення рішення Верховної Ради можуть служити мовлені наприкінці недавньої прес-конференції у Верховній Раді, що відбулася одразу після ратифікації Договору, слова Дмитра Павличка: "Багато хто вважає, що незалежна Україна - блеф. То ми доведемо, .що це не так!"

"Українська Газета" попросила відповісти на найгостріші запитання по "СТАРТу-1" людину, під керівництвом якої тривалий час насичено і різнобічне вивчався стан ядерного озброєння в Україні та національної безпеки нашої держави, голову Робочої депутатської групи по підготовці до ратифікації Договору "СТАРТ-1" і набуття Україною без'ядерного статусу, народного депутата України, 42-річного міністра охорони навколишнього природного середовища України Юрія Костенка.

"Юрію Івановичу, нинішня і майбутня доля ядерної зброї в Україні - це питання бути чи не бути незалежності України. У нас зараз є привід поговорити про це чесно і відверто. Почнемо танцювати від печі. Як народилася ідея без'ядерного статусу України? То був спонтанний виступ Івана Драча у Верховній Раді чи за ним хтось стояв?"

"Запитання це складне. Але відповім те, що знаю. Ще раніше, до проголошення нашої Декларації про державний суверенітет, відомий московський "всесоюзний" Інститут США і Канади, яким керував не менш відомий вчений-стратег академік Арбатов, детально розробив на замовлення ЦК КПРС один таємний документ щодо майбутнього ядерної зброї в колишньому Радянському Союзі. Уже тоді висіли над владними імперськими головами прогнози про те, що картковий дім СРСР може розпастися і треба рятувати його основну силу. Рішення політиками-вченими було прийнято однозначно: почати всебічну роботу як на державному рівні, так і серед "своїх людей" на місцях для створення умов по вивезенню ядерної зброї в Росію. В самій Україні першим ініціатором без'ядерності нашої держави можна вважати Івана Драча, який, як відомо, виступив гласно з трибуни Верховної Ради з ідеєю нашого без'ядерного життя, а першим виконавцем її втілення - Леоніда Кравчука, який оперативно і швидко" взявся за передачу всього грізного українського арсеналу до великої сусідньої країни. Цих шанованих державних і політичних діячів, безперечно, не можна вважати, як дехто стверджує, провідниками волі Москви. Але, зважаючи на компартійно-арбатовські розробки, вони фактично діяли в річищі намірів росіян. Московська "агентура", скажемо так, активно працювала, щоб досягти своєї мети за допомогою різних способів, і насамперед через самих українців, особливо авторитетних і впливових. Не знаю точно про всі деталі "українських механізмів", але те, що народному депутату, визначному поетові України Івану Драчу "всунули" текст про виступ з ініціативою про без'ядерну Україну,- це святий факт.

Пригадую засідання (одразу ж після прийняття Акту про незалежність України) Комісії Верховної Ради, яку очолював і очолює Дмитро Павличко. На ньому обговорювався текст майбутньої заяви України щодо ядерної зброї, розташованої на її території. Дуже активно агітували за передачу цієї зброї Росії Сергій Головатий і Дмитро Павличко. Вони аргументували свою позицію тим, що, мовляв, Росія може взагалі без будь-яких домовленостей захопити ядерні райони України і залишити там на віки вічні свої окупаційні війська. Мовляв, усе - незалежної України не буде!"

"То що, це Москва так загіпнотизувала панів Головатого і Павличка?"

"Гіпнотизувати не гіпнотизувала. У Дмитра Павличка та Сергія Головатого надзвичайно висока національна свідомість. Вони справжні, патріоти України. Але, не знаючи в той час сили і значення ядерної зброї для захисту і збереження незалежності України, справді гадали, що краще віддати сусідам зброю, лиш тільки б ті не сиділи на нашій голові".

"Отже, вони мимоволі спрацювали на російську розвідку, арбатовський вердикт? А хто на тому засіданні виступав проти? Ви брали участь? Ще хто?"

"Були проти народні депутати пани Семенець, Яхеєва і я. Деякий час Іван Заєць вагався, але його схилили ініціатори роззброєння. На той час голова Комісії з питань оборони і безпеки В. В. Дурдинець також виступив проти поспішного прийняття рішення з цього питання.

"Це означало, що треба, віддавати Росії всю ту зброю? І це ж не тільки був грізний наш захист, а й колосальні матеріальні, економічні скарби?"

"Звичайно. Росія воліла бути єдиною володаркою ядерної зброї в цьому регіоні. Небезпечною для глобального авторитету могла стати Україна і для США. Тому за "без'ядерний статус" завзято схопилися керівники Штатів, які швидко спланували цілісну акцію по роззброєнню України та інших колишніх радянських республік".

"А простіше - акцію по роздяганню нас. Сумно, що наші досить високі політики клюнули на хижацькі миротворчі слова і обіцянки. Це підтверджують документи. Давайте, Юрію Івановичу, підемо хронологічно після прийняття Декларації та Заяви Верховної Ради щодо без'ядерного статусу. Це дуже цікаво, бо чітко простежується голослівність заяви України. Вийшло як у того Пилипа з конопель: всі одягнені і одягаються ще, а ми вирішили босі й голі будувати незалежну державу. Ви, пане Юрію, знаєте цей документ - "Соглашение между государствами-участниками Содружества Независимых Государств по Стратегическим силам" від 30 грудня 1991 року".

"Звичайно".

"Ми процитуємо не для Вас, а для наших читачів одну статтю, 4-у, цього "Соглашения.", а Ви, будь ласка, потім прокоментуйте її. Текст не перекладатиму з російської, бо хоч і підписалися під тим документом глави нових незалежних держав (Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану, України і, звичайно, Російської Федерації), але примірники мали один "великомосковський акцент". Отже, в цій угоді, в 4-й статті, записано:

Для полной ликваидации ядерного оружия решение о необходимости его применения принимается Президентом Россцйской Федерации по согласованию с главами Республики Беларусь, Республики Казахстан, Украины, в консультации с главами других государств-участников Содружества..." Бачте, яка демократія?"

"Так".

"І далі текст: "На период до полного уничтожения ядерное оружие, размещенное на территории Украины, находится под контролем обьединенного командования Стратегических сил с целью его неиспользования й разукомплектования к концу 1994 г., в том числе тактического ядерного оружия - до 1 июля 1992 г.

Процесс уничтожения ядерного оружия, размещенного на территории Республики Беларусь и Украины, осуществляется при участии Республики Беларусь, Российской Федерации й Украйни под совместным контролем государств Содружества".

"Гадаю, коментувати тут нічого. Кожен, хто прочитає чи почує, збагне, хто тут головний диригент і до чого все веде".

"Це так. Але нам, наприклад, не зрозуміло, чому в останньому абзаці немає Казахстану, який теж мав би "уничтожить" ядерну зброю. Ви звернули на це увагу?"

"Звернув.Очевидно, пан Назарбаєв не захотів вписувати в той абзац свою державу, а пан Єльцин з тактичних міркувань не заперечував. Бо вести "бої" одразу на трьох фронтах важко. Спочатку вирішив узятися за Білорусь та Україну. Білорусь швидко стала слухняною. З Україною довелося і ще, певен, доведеться добряче повозитися".

"Українській Газеті", Юрію Івановичу, не до кінця зрозуміла політика нашого Президента. Український народ, як баранів, хочуть росіяни постригти та ще й вовну забрати собі, а шановний пан Леонід Кравчук цьому підсобляє. До Росії під його пильним контролем вже вивезено (ніби то корова язиком злизала) з України тактичну ядерну зброю. Цінність її вимірюється мільярдами доларів. Поки що про компенсацію Україні і Росія, і наш Президент мовчать. Дивно: про кого турбується пан Леонід Кравчук - про російський чи український народи? Чий він Президент? Чому він не так завзято, як на останньому засіданні парламенту під час ратифікації "СТАРТу-1" на користь Росії не вириває в Росії належні Україні кошти за передану тактичну зброю? Якщо забрав у свого народу, то й поверни цьому народові. Борг залишається, і народ запитає".

"Президент вважає, що виконує попереднє рішення парламенту про без'ядерний статус України".

"Але навіщо в такому темпі? Ви, Юрію Івановичу, фахівець з ядерної проблеми. Скажіть, будь ласка, чи можна стрімголов стрибати у "ядерну воду", не спитавши броду?"

"Взагалі не можна стрибати у "ядерну воду".

"Ми ведемо до того, щоб у Вас запитати - чи розробили наші сотні вчених-академіків на чолі з Президентом АН України із 30-річним стажем добродієм Патоном техніко-економічне обгрунтування і використання запасів ядерної зброї в Україні та поза її межами?

Що нам краще: знищити цю зброю чи демонтувати і зберігати в себе уран та плутоній? Як відомо, ці ядерні матеріали можуть зберігатися до 150 років. Це ж буде запас безцінний для багатьох поколінь українців. А віддати Росії, то ми це багатство не побачимо, як не можемо одержати зарубіжне майно, що роками накопичували всі республіки СРСР, а тепер у шовках сидить лише матушка-Росія". "Що я на це скажу? Як не прикро, як не сумно і як не жахливо, але отого вкрай необхідного ТЕО - техніко-економічного обгрунтування - у нас і досі немає".

"Немає... А наш Президент поспішає... Ви, напевне, знайомі, Юрію Івановичу, з листом Президента України від 7 травня 1992 року до тодішнього президента США Дж.Буша. Цей лист дуже цікавий: Президент поспішає поперед подій, які ще не відбулися в Україні. Пан Кравчук пише: "Шановний пане Президенте! У зв'язку з ратифікацією Україною Договору 1991 року між США та СРСР про скорочення стратегічних наступальних озброєнь маю честь інформувати Вас, що, виконуючи цей Договір, Україна бере на себе такі зобов'язання.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет України, схваленої Верховною Радою України 16 липня 1990 року, та Заяви Верховної Ради України про без'ядерний статус України від 24 жовтня 1991 року Україна матиме без'ядерний статус, буде дотримуватись у майбутньому трьох неядерних принципів і наголошує на своєму праві забезпечувати контроль за незастосуванням ядерної зброї, розташованої на її території.

Україна забезпечуватиме знищення всієї ядерної зброї, включаючи стратегічні наступальні озброєння, розташовані на її території, згідно з її відповідними угодами протягом семирічного періоду, як це передбачено Договором про СНО і в контексті Заяви про без'ядерний статус України. Україна буде проводити цю роботу з урахуванням її національної безпеки. У зв'язку з цим в разі виникнення питань Україна проводитиме консультації з учасниками Договору.

Крім того, хотів би відзначити, що процес знищення ядерної зброї в Україні повинен здійснюватися під надійним міжнародним контролем, який має забезпечувати невикористання ядерних компонентів боєзарядів для повторного створення зброї та запобігання їх експорту до інших держав. З повагою, Президент України Леонід Кравчук". А ось ще другий дуже важливий документ, що дістав юридичної законності через 16 днів після вищенаведеного листа. Цікаво їх співставити із недавнім рішенням Верховної Ради. Це стаття п'ята Лісабонського протоколу до Договору між Сполученими Штатами Америки і Союзом Радянських Соціалістичних Республік про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Зміст її такий: "Республіка Білорусь, Республіка Казахстан та Україна приєднуються до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року як держави-учасниці, що не володіють ядерною зброєю, в якомога короткий час і з цією метою негайно розпочинають здійснення всіх необхідних заходів відповідно до їх конституційної критики". За Україну підписав Анатолій Зленко - міністр закордонних справ України. До речі, це єдиний міністр, який у протоколі вивів своє прізвище англійськими літерами; його російський колега А.Козирєв поставив свій звичний рідний підпис, й міністри з Білорусі та Казахстану не викаблучувалися. Дивно було дивитися на іноземний підпис нашого діяча. У людини є одне обличчя і один підпис. Цікаво, чи держсекретар США пан Крістофер, підписуючи в Києві документи, зобразив своє прізвище в українській транскрипції?"

"Це було б смішно".

"Так ось у нас до Вас, Юрію Івановичу, таке запитання. Чи має право той міністр залишатися на посаді міністра, якщо він підписує документ про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у якості держави, що не володіє ядерною зброєю, а парламент скасовує те ствердження, ту статтю, після чого той же міністр на прес-конференції з приводу ратифікації "СТАРТу-1" уже заявляє: "Ми не приєдналися до статті V Лісабонського протоколу"?"

"Ви мене хочете посварити з паном Зленком?"

"Все ясно. Друге запитання те ж саме - парламент висловився проти пропозиції Президента України щодо заперечення визначення кількості скорочення зброї. Пан Павличко назвав це нормальним явищем, мовляв, діє принцип демократії. Ми тут бачимо інше: якщо два солісти виконують одночасно дві різні арії, слухачі не сприйматимуть їхнє мистецтво. Просто не творитиметься мистецьке диво. Буде дисонанс. Подібне відбувалося і з виконавчою та законодавчою владами. Комусь із них, мені здається, потрібно не співати або поступитися місцем іншому солісту. Як Ви вважаєте?"

"Оцінювати дії Президента у цьому зв'язку немає потреби. Нічого тут страшного немає в тому, що парламент не підтримав пана Кравчука. Навпаки, це свідчить про позитивне явище. Президенті керується у діях своїми міркуваннями. Але для того й існують парламентські процедури, аби ставити "останню крапку" у тих чи інших питаннях. Тобто тут виключена можливість диктаторства. Але у той же час Президент, якщо він впевнений у своїх розрахунках, повинен був змагатися за свої пропозиції до переможного кінця, а отже, переконати законодавців у перевазі власних ідей для кращого захисту інтересів українського народу".

"А цього не відбулося?"

"Парламент схвалив розрахунки Робочої депутатської групи. Тут слід детальніше зупинитися на положеннях Лісабонського протоколу. Цей документ юридичне закріплює участь України" в Договорі "СТАРТ-1", бо його підписано між Радянським Союзом і США 31 липня 1991 р. у Москві, ще до розвалу Союзу. Тому після розпаду СРСР через 1-й пункт протоколу всі його зобов'язання взяли чотири колишні республіки - Росія, Україна, Білорусь і Казахстан. 1 ці чотири держави за 7 років мають вийти на рівень скорочень ядерних стратегічних озброєнь, який було визначено в цьому договорі для СРСР".

"Який це рівень?"

"36 відсотків носіїв ядерної зброї і 42 відсотки ядерних боєзарядів. Всі чотири держави повинні були домовитися, скільки кожна скорочує, щоб вийти загалом на 36 і 42 відсотки. Проте Росія відразу заявила, що вона після семи років (строку скорочення) повинна залишитися однією ядерною державою, а всі інші - повністю скоротити свою ядерну зброю. Якби це так сталося, тобто всі три держави - Україна, Білорусь і Казахстан - виконали "вказівку" Росії, то останній не довелося б зовсім нічого скорочувати. Вона б політично, економічно і у військовому плані виграла.

Україна ж згідно з рішенням Верховної Ради щодо "СТАРТу-1" зобов'язується за сім років скоротити відповідно 36 і 42 відсотки із загальної кількості своїх ядерних озброєнь".

"Отже, Росії і США не вдалося за допомогою Президента України вивезти з України до 1994 року всю ядерну зброю?"

"Як бачите".

"36 і 42 відсотки - це випадковий збіг? Могло ж бути і 20, і 40, і 10, і 50 відсотків? Можливо, треба було пропорціонально скоротити озброєння чотирьох держав".

"Ці відсотки встановлювалися після детальної обробки питань, зв'язаних із ліквідацією ядерних озброєнь. І ми спеціально взяли зобов'язання Радянського Союзу - 36 і 42 відсотки, щоб не було спекулятивних заяв з боку Росії. Так, ми дещо більше скорочуємо, ніж це передбачено Договором "СТАРТ-1", але це все-таки не 100 відсотків".

"Який сьогодні в Україні ядерний потенціал?"

"Сьогодні у нас 176 стратегічних ракет, ще є стратегічні бомбардувальники з крилатими ракетами. Загалом більше 1200 ядерних боєголовок".

"Отже, скільки маємо скоротити з цієї кількості?"

"Рахуйте. Повинні скоротити близько 70 носіїв і більше. 500 боєголовок".

"А Президент був проти цих конкретних цифр. Що він конкретно пропонував?"

"Він вимагав, щоб у проекті постанови Верховної Ради або був повністю відсутній 6-й пункт, що регламентував Зобов'язання України, або ж щоб були викинуті з цього пункту 36 і 42 відсотки".

"Чому він цього не хотів?"

"Бо підписав раніше ряд інших документів, згідно з якими Україна мала знищити всю ядерну зброю - або до 1994 року, або протягом семи років, як це зазначено в процитованому Вами листі пана Кравчука до пана Буша". "/ це відстоював у парламенті до останнього?" "Він поставив це на голосування. Але набрав лише 162 голоси".

"Юрію Івановичу, як Вам здається, чому так завзято боронив Президент те, що не йшло на користь Україні? Це що, свідчить про його принциповість? Чи обов'язковість, якою він зв'язав себе із керівниками Америки, Росії? Ми знаємо пана Кравчука як гнучкого, а часом і хитрого політика. А тут раптом така завзятість. Чи, може, він грав перед Клінтоном і Єльциним, знаючи, що парламент вирішить по-іншому?"

"Ні, я не думаю, що він грав. То була дуже серйозна розмова в парламенті".

"Чому ми говоримо про гру? На прес-конференції один із прихильників Президента - Дмитро Павличко - сказав, що Леонід Макарович не образився, що його не підтримав парламент, бо що ж, мовляв, подієш,- демократія. Це твердження трохи дивним здається".

"Ну, по-перше. Президент був дуже стурбований, знервований у відстоюванні своєї позиції".

"/ все-таки навіщо він добивався того, що не йшло на користь Україні? Чи, може, парламент помилився?"

"Я не стою на тому, що пропозиція Президента була б зараз на користь Україні. Це питання я вивчав детально з усіх боків. І якщо не буде отих контрольних цифр, то Росія і США змусять Україну чи за два, чи за чотири, чи за сім років вивезти всю ядерну зброю".

"Цікаво, чому жодного разу не зібралися чотири ядерних радянських держави і не обговорили, хто скільки скоротить?"

"Росія весь час відмовлялася від цієї зустрічі. Білорусь вона "очистила". На Україну тиснула і тисне як тільки може. Але зараз уже є конкретна позиція України. Росія мусить сідати 'з нею за стіл і теж пропонувати згідно з Лісабонським договором свій ядерний "пай" для скорочення".

"Повертаючись до "поразки" Президента, ще хочу Вас запитати, а як поводив себе Іван Степанович Плющ? Яку він пропозицію підтримував? Як Ви відчували? Адже наш спікер може провести ідею, яку він хоче провести. Він був проти Президента? Зараз у пресі, особливо московській, спеціально настроюють Президента і Голову Верховної Ради один проти одного. Їм теж хочеться кривавої лінії "Кремль - Білий дім". Чи намагався пан Плющ, може, непомітно "посадити" пана Кравчука?"

"Мені здається, що Іван Степанович був більше схильний до пропозиції Президента".

"У чому це крилося?"

"Ну, сказати б, у тому, що він поставив першим на голосування прохання Президента Кравчука, хоч згідно з процедурою голосування слід було спочатку голосувати проект, узгоджений двома Комісіями Верховної Ради і Робочою групою (зрозуміло, що багато депутатів вимагали голосувати спершу за нашу редакцію. Іван Плющ все ж дав дорогу Президенту. Але коли депутати не підтримали цю пропозицію, одразу ж поставив на голосування варіант Комісій".

"Рішення є. Але фактично воно не діятиме, поки не будуть виконані всі застереження. Так?"

"Звичайно. Ми ратифікували останніми. Обмін ратифікаційними грамотами Україна здійснить з Росією, Білоруссю, Казахстаном і США тоді, коли буде виконано 5, 6, 7, 9, 10, 11 пункти постанови. Там цілий ряд застережень".

"Застережень багато. Вони можуть виконуватися і 10, і 20, і 100 років".

"Та ні. Все залежить від доброї волі Росії, США".

"А при чому США тут?"

"Окрім того, що вони учасники договору, згідно із застереженнями, мають надати нам гарантії безпеки та фінансову допомогу - це основні застереження".

"Але гарантій безпеки США нам не дасть".

"Особисто я до всіх гарантій безпеки, "що надаються іншими державами, ставлюся досить скептично. Бо свою національну безпеку має забезпечувати сама держава, а не сусіди. Власними силами. А то - просто самовтіха, що хтось нам забезпечить безпеку".

"Правильно. Ми теж такої думки. Це раз..." "Окрім іншого, Україна вимагає зміни деяких положень виконання Договору "СТАРТ-1". Наприклад, не руйнувати шахтні пускові установки, бо це дуже дорого і небезпечно, а під міжнародним контролем використовувати їх у мирних цілях. Скажімо, як морозильні камери для сільськогосподарських продуктів або ж як сховища для мінеральних добрив, які розкидані поряд у лісосмугах".

"Вони глибокі?"

"36-40 метрів. Там справжні фортифікаційні споруди".

"За рубежем відомі адреси цих шахт?"

"Загалом відомі".

"Якщо не секрет, які області мають такі "споруди"?

"Хмельницька, Кіровоградська, Миколаївська..."

"У Київській немає?"

"Немає".

"Мабуть, застереження щодо технічної і фінансової допомоги взагалі не виконають наші "друзі"?"

"Ми самі все не витягнемо. Роззброєння вимагає не менше коштів, ніж озброєння. До того ж, знищення військових об'єктів потребує величезних витрат на очищення землі від наслідків військової діяльності".

"Як діятиме Договір, коли всі наші проблеми уладнаються?"

"Всі інші держави - Росія, Білорусь, Казахстан і США, як відомо, вже ратифікували Договір. Через ЗО днів після обміну ратифікаційними грамотами ми повинні щомісяця показувати інспекції з США, що конкретно робимо. Якщо будемо зволікати з чимось, на нас чекатимуть суворі міжнародні санкції".

"Які, наприклад?"

"Це залежить від того, що конкретно не виконується, здебільшого це можуть бути економічні санкції", як і у випадках з Лівією, Югославією, Іраном, за різні порушення міжнародних угод".

"Юрію Івановичу, ми з Вами ведемо розмову через два дні після ратифікації, - Москва, "Останкіно" мовчать. Не радіють, не кричать: "Ура! Нарешті Україна стартувала в "СТАРТі-1". Чому така пауза?"

"Вивчають. А крім того, мабуть, не дуже й подобається рішення. Але воно ще офіційно не опубліковане, тому й немає офіційної реакції".

"Давайте, Юрію Івановичу, зробимо прогноз щодо можливих наслідків нашої ратифікації".

"Я гадаю, Росія може зробити певний політичний демарш. Скажімо, заявить, що Україна зірвала процес ядерного роззброєння і що за таких умов Росія не зможе виконувати положення договору. А в цілому вони будуть тиснути, аби Україна знищила за сім років усю ядерну" зброю, що міститься на нашій території".

"А які зобов'язання має виконати Росія? Теж 36 і 42 відсотки знищити? "

"Ні, Росія у своїй формулі ратифікації відійшла від цифр. Вона ратифікувала Договір "СТАРТ-1" і Лісабонський протокол і зробила застереження такого змісту: якщо будуть змінені положення Договору "СТАРТ-1", то вона може відмовитися від його виконання".

"То Росія взагалі нічого свого не планувала і не планує скоротити?"

"Ні. Та якщо Білорусь і Казахстан скоротять свою зброю, а ми - свої 36 і 42 відсотки, то вийдемо на ті цифри, які згідно з Лісабонським протоколом забезпечать виконання Договору "СТАРТ-1". І не треба буде Росії нічого скорочувати".

"Казахстан ще ж може показати національний характер".

"Може. Бо ядерна зброя здебільшого відіграє роль захисника від агресії. Зараз, наприклад, дехто з політиків і в нас, і за кордоном заявляє, що ми не можемо керувати ракетами, і тому ми не є ядерною державою. Справді, сьогодні ми не здійснюємо оперативний контроль стратегічної ядерної зброї. Але ніхто не звертає уваги ось на такий факт: зараз в Україні порівняно тихо і спокійно. Найбільше ж вимагає від України ліквідувати ядерну зброю саме Росія, Росія, яка намагається "задавити" нас економічними методами, Росія, яка висуває нам територіальні претензії. Тобто, якщо сусід, який постійно загрожує і вимагає, щоб ти віддав йому останню сокиру, якою можна боронитися, то це повинно викликати певні роздуми. Що ж до ядерної зброї, то вона є фактором стримування агресії навіть тоді, коли не контролюється тією державою, на території якої розміщена. Чому? Бо в разі серйозних військових конфліктів, скажімо, як у Грузії чи Югославії, може виникнути непередбачена ситуація втрати контролю за пуском ракет, а отже, з'явиться загроза виникнення ядерної війни. Тому США зацікавлені, щоб в Україні був мир, і Росія не може занадто тиснути на нас, хоч має для цього чимало засобів. Тож, попри всю наявність в Україні ядерної зброї, захищає саме наш суверенітет".

"Чи можемо констатувати, Юрію Івановичу, що Україна стає шостою ядерною державою?".

"За сім років вона зобов'язується скоротити 36 і 42 відсотки цієї зброї. Сім років - строк чималий. І залишається значний арсенал, та сьогодні не ядерна зброя України повинна найбільше турбувати світ. Уже близько 20 країн неофіційно мають ядерну зброю".

"Двадцять? А які?"

"Ось у мене дані з одного зарубіжного журналу. Він називає нових "сильних світу цього" - Ізраїль, Індію, Пакистан, Північну Корею, Південну Африку, Ірак, Іран, Лівію, Алжир, Сірію, Бразилію, Аргентину, Тайвань та інших. Україна ж не лише не збирається зміцнювати свою ядерну потужність, а йде шляхом реального скорочення своїх ядерних арсеналів. Не забуваймо, що ми вже віддали всю тактичну ядерну зброю, що розпочався процес зняття з бойового чергування стратегічних ракет. Отже, Україна потребує шанобливого ставлення і близьких, і далеких країн. З позиції сили з нею не потрібно говорити".