Реформи не робляться поодинці, коли в країні криза. та ще й не одна

Сьогодні, практично вся територія України перебуває в стані глибокої екологічної кризи. Втрата сприятливого для людини природного середовища разом з економічною руїною призвела до трагічних наслідків. У 1991 році приріст населення України був менший, ніж його природне скорочення. Почалося вимирання українського етносу.

Проте, ані наявне становище, ані глобальна Чорнобильська трагедія не змусили нас по-новому поставитися до проблем охорони довкілля. Між тим від екологічних чинників залежить успіх економічних реформ, започаткованих Україні. Розрахунки показують: якщо й надалі під час реформ ігноруватимуть екологічні чинники, це призведе до такого стану довкілля, що витрати на забезпечення придатних для проживання людей умов зведуть нанівець здобутки навіть успішно діючої ринкової економіки.

НИНІ екологічні проблеми тісно переплелися з економічними, політичними та правовими. Тож розглядати, і тим більше намагатися розв'язувати їх окремо - просто безглуздо.

Аналіз свідчить, що причини глибокої екологічної кризи - здебільшого в довготривалому напівколоніальному статусі української держави, у породженій тоталітаризмом "витратній" економічній системі господарювання, що задовольняє в основному потреби не суспільства, а самого виробництва. За умов стрімкого збільшення техногенного впливу на навколишнє середовище відбулося дуже швидке й катастрофічне виснаження природних ресурсів України, в першу чергу джерел енергопостачання (до сімдесятих років Україна експортувала енергоносії). В деяких містах України сьогодні шкода від хімічного затруєння середовища дорівнює дії радіоактивного опромінення з дозою 180 бер за 30 років. Це перевищує навіть норми опромінення професіоналів-атомників.

Правове регулювання в питаннях охорони довкілля, яке протягом десятиліть пристосовували до адміністративно-командної системи, також не сприяло створенню потрібного механізму захисту природи. Декларативність більшості союзних законодавчих актів, відсутність механізму їх реалізації фактично призвели до того, що розвиток суспільства обернувся на руйнацію природи...

Здобуття незалежності, започатковані політичні реформи й демократизація суспільства, перехід до ринкових відносин створюють сприятливі умови для розв'язання екологічних проблем. Однак сьогодні глибоку еколого-економічну кризу вже не можна подолати традиційними методами управління та використанням звичайних адміністративно-правових важелів. Вихід з ситуації, що склалася, можливий лише тоді, коли поряд з економічною здійснюватимуть і екологічну реформу, коли захист природи сприйматимуть не як перешкоду, а як можливість подальшого нарощування економічної могутності держави, коли за допомогою навіть непопулярних заходів у всі ланки економічної реформи впроваджуватимуться екологічні вимоги.

Аж ніяк не йдеться лише про ті чи інші методи боротьби з забрудненням. Екологізацію економіки слід розглядати як розробку та здійснення державної політики використання природних ресурсів. Корисні копалини, вода, грунти, повітря, різноманіття видів тварин тощо треба розглядати як національні економічні ресурси, що їх використовують у виробництві. І вони мають відповідну вартість, яку необхідно компенсувати. Такий підхід дає змогу здійснювати державі збалансовану політику як використання, так і відтворення природних ресурсів, дає можливість уникнути неухильного зростання екологічних витрат як частки виробничих. Результатом буде баланс між матеріальними потребами суспільства і якісним станом навколишнього природного середовища. Виходячи з цього, потрібно створити механізми визначення вартості природних ресурсів і плати за їх використання, впровадити пільгове оподаткування ресурсозберігаючих і екологічно чистих технологій, ввести економічні санкції за понаднормативне використання й забруднення природних ресурсів. Усі ці заходи, які мають стати головними напрямами нової державної політики України в галузі використання національних ресурсів, кінець-кінцем призведуть до того, що підприємству стане невигідним забруднювати довкілля й надмірно споживати ресурси.

Разом з формуванням економічного механізму природокористування треба забезпечувати державну підтримку екологічному бізнесу, формувати ринок екологічних послуг, встановити порядок екологічної сертифікації та ліцензування. Потрібно також розробити й запровадити механізм компенсації екологічних втрат України внаслідок транскордонного переносу забруднень: через дію магістральних нафто- і газопроводів, ліній електропередачі, транспортування вантажів автомобільним, залізничним та водним транспортом.

Впровадження економічного механізму природокористування в усі ланки нової системи господарювання повинно поєднуватися з поступовим збільшенням державного фінансування, природоохоронних програм. Сьогодні цьому заважає глибока економічна криза. Тому треба змінити принципи формування й використання державних асигнувань. Для фінансування і кредитування екологічних інвестицій та державних заходів, спрямованих на охорону й відтворення природного середовища, необхідно створити національний екологічний фонд та екологічний банк. Їхня діяльність має користуватися державною підтримкою. В структурі державного бюджету вже з цього року слід виділити окремий розділ: "Охорона навколишнього природного середовища". Мінприроди має стати державним замовником і розпорядником цих коштів, використовуючи їх у цей важкий час виключно для розв'язання найпріоритетніших екологічних проблем.

КРИЗОВА ситуація гостро ставить і питання істотного підвищення ефективності державного управління природоохоронною діяльністю. Через відсутність у колишньому СРСР єдиної системи управління в галузі охорони природи і екологічної безпеки ціла низка міністерств і відомств самостійно контролювали свою виробничу діяльність, а деякі з них проводили і власну, галузеву політику в багатьох важливих напрямах природокористування й охорони природи, поглиблюючи тим самим екологічну катастрофу. Природоохоронні ж органи Союзу здебільшого лише констатували погіршення якості довкілля. Саме їхня безправність багато в чому обумовила трагедії Аралу і Семипалатинського ядерного полігону, ядерну аварію в Киштимі й вибух чорнобильського реактора. На жаль, система природоохоронної діяльності в Україні поки що має багато тих самих недоліків, які були в союзних органів. Мінприроди України позбавлене належних правових, економічних, фінансових та інших важелів, потрібних для виконання функцій, що їх на нього поклав Закон "Про охорону навколишнього природного середовища".

Чекати змін на краще можна за умови, що міністерство як державний орган матиме статус і функції, які дадуть йому змогу провадити комплексну державну екологічну політику, яка гарантуватиме екологічну безпеку нинішніх і майбутніх поколінь, дадуть змогу регулювати еколого-економічну діяльність у промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в розвитку міст і регіонів, військових справах, міждержавних відносинах та багатьох інших сферах. Для цього природоохоронним органам необхідно надати надзвичайно широкі правові, адміністративні й економічні повноваження, інші важелі управління, які уможливлять здійснення ефективного захисту природи та забезпечення екологічних прав громадян України.

Враховуючи всі ці заходи, потрібно внести зміни до чинного законодавства та розробити нові законодавчі акти, які регламентують діяльність державних, комерційних та приватних структур. Фактично потрібно створити нову юридичну гілку - екологічне право, на основі якого можна буде здійснювати екологічну реформу. Проте якими б досконалими не були законодавчі акти, вони будуть "мертвими" без ефективно діючої судової системи. Але й тут є свої проблеми. Через юридичну невизначеність поняття "екологічний злочин" неможливо повною мірою використовувати механізм судової відповідальності за екологічні порушення. Внесення доповнень та змін до Адміністративного та Кримінального кодексів, запровадження відчутних штрафних санкцій і створення спеціального органу державного екологічного контролю - свого роду "екологічної міліції", вже в найближчий час можуть змінити ситуацію на краще.

ПІД ЧАС проведення екологічної реформи істотно зростає роль громадських організацій. За останні десятиліття роль "зелених рухів" у справі охорони природи чи не визначальна. Саме масові виступи громадськості після Чорнобильської катастрофи призвели до перегляду урядом Німеччини багатьох позицій його ядерної політики і зумовили передачу функцій і повноважень щодо безпеки атомних електростанцій Міністерству навколишнього середовища, забезпечивши тим самим можливість проведення єдиної природоохоронної політики в усіх сферах виробництва. І таких прикладів можна наводити безліч.

Екологічна катастрофа в Україні вимагає нового рівня громадської діяльності. Потрібна свого роду конструктивна опозиція діям уряду в природоохоронній галузі. Передусім це стосується альтернативних пропозицій щодо стратегії фундаментальних екологічних досліджень, екологічної експертизи, розробки природоохоронних програм та інших. Водночас потрібна підтримка та допомога державним органам. В першу чергу в широкій освітянській роботі, екологізації свідомості людей. В перспективі громадські органи мають стати головною об'єднувальною ланкою всієї системи природоохоронних органів і допомагати їм.

Запропоновані вище заходи дадуть змогу зрештою перейти до нового фундаментального принципу економічної діяльності нашої держави - принципу сталого розвитку. Суть цього принципу полягає у проведенні такої еколого-економічної політики, яка забезпечує задоволення розумних матеріальних потреб суспільства (з неминучим, строго нормованим забрудненням навколишнього середовища і розумною експлуатацією природних ресурсів) і водночас не ставить під загрозу право майбутніх поколінь жити в здоровому середовищі й задовольняти свої потреби в природних ресурсах. Лише за таких умов Україна зможе подолати екологічну кризу й увійти до складу економічно розвинутих і процвітаючих країн Європи.