Що "дав" центр республіці

Сьогодні Україна перебуває в стані екологічної кризи. Проте, здається, ні наявна ситуація, ні глобальна чорнобильська трагедія не змусили нас по-новому ставитися до проблем охорони навколишнього середовища. А тим часом ситуація така, що від екологічних проблем нині залежить рівень економічного і соціального розвитку суспільства. Розрахунки свідчать: якщо і надалі ігноруватимуться екологічні фактори, то це призведе до того, що на забезпечення придатних для проживання людей умов необхідно буде витрачати кошти в обсягах, які зведуть нанівець здобутки навіть успішно працюючої ринкової економіки.

Але, мабуть, найстрашнішим є те, що внаслідок втрати сприятливого для проживання людей природного середовища сьогодні на Україні почалася найжахливіша з усіх можливих катастроф - виродження народу. Ось тільки деякі дані Міністерства охорони здоров'я УРСР.

На Україні неухильно скорочується народжуваність - у 1989 році порівняно з 1986 роком вона становила 86 відсотків. З урахуванням реальної смертності це призвело до різкого скорочення природного приросту населення. У 1989 році вперше коефіцієнт відтворення став нижче одиниці. Ступінь техногенного забруднення навколишнього середовища досяг такого рівня, який вже загрожує генетичному апарату людини. Так, у Маріуполі й Запоріжжі хімічне отруєння середовища еквівалентне дії радіації з дозовим навантаженням на людину відповідно 180 і 80 бер за 30 років життя. Загроза генофондові населення України посилюється у зв'язку із чорнобильською катастрофою. Попередні дослідження свідчать, що в уражених районах ростуть репродуктивні втрати. Приріст частоти вроджених вад розвитку у Київській області становить майже 38 відсотків, на Житомирщині цей показник становить понад 74 відсотки. До цього слід додати - в цілому на забруднених радіоактивними речовинами територіях тільки за останній рік захворюваність збільшилась на 45 відсотків, а смертність - на 25. Отже постають закономірні питання: чому так сталося і що робити?

На сучасному етапі проблеми екології тісно переплітаються з питаннями економіки, права, політики. Аналіз розвитку економічного потенціалу республіки в повоєнний період свідчить про те, що, незважаючи на екстенсивне використання трудових, паливно-енергетичних, мінерально-сировинних та інших ресурсів, в цілому до кінця 60-х років спостерігався відносно пропорційний розвиток усіх галузей промисловості.

. Ще на початку 70-х років Українська РСР не тільки задовольняла у повному обсязі потреби власної економіки в основних енергоносіях (нафта, газ), а ще й експортувала їх країнам - членам РЕВ. Проте вже з середини 70-х років починається поступове перетворення України з країни-експортера у паливно дефіцитну республіку. Причина цього - централізація політичної та економічної влади у Москві, і, як наслідок, - нова структурна політика центру, в якій Україні була відведена роль сировинного придатка країнам - членам РЕВ. Саме у той час, незважаючи на те, що питомі витрати на залучення до народногосподарського обігу палива і більшості видів продукції на Україні значно вищі, порівняно із східними регіонами СРСР, у Донецько-придністровському та інших районах почали стрімко нарощувати потужності металоємного машинобудування і хімічної промисловості. Істотно зріс також видобуток більшості видів корисних копалин. Саме така політика центральних органів призвела до того, що (займаючи лише 2,7 відсотка території СРСР) сьогодні на Україні сконцентровано багато основних виробничих фондів народного господарства Радянського Союзу, видобувається майже 50 відсотків залізної і 80 відсотків марганцевої руд, виплавляється 45 відсотків чавуну і 37 відсотків високоякісної сталі, виробляється третина промислової продукції. Натомість у республіці залишається понад 25 відсотків всіх викидів забруднюючих речовин.

Але це ще не все. Наприкінці 60-х фактично була вирішена доля України і як ядерного заложника, бо для задоволення наростаючих потреб базових галузей в електроенергії почалися проектування і будівництво прискореними темпами атомних гігантів. Сьогодні цілком очевидним і зрозумілим став той факт, що розташування всіх АЕС на густонаселеній території України, яке самочинно планував і вирішував центр без урахування елементарних географічних і геологічних факторів, не кажучи про національні інтереси республіки, було злочинним. Як можна було, наприклад, планувати будівництво велетенської Чорнобильської АЕС у верхів'ях (для України) Дніпра, коли в басейні цієї головної водної артерії сконцентровано майже 60 відсотків нашого індустріального потенціалу, а його воду вживає близько 32 мільйонів населення? Або чим можна виправдати будівництво Ровенської АЕС на карстових породах чи Кримської АЕС у зоні з ризиковими сейсмоумовами?

Отже, саме за відсутності української державності стало можливим втілення на нашій, ще донедавна квітучій землі, економічної політики центру, що призвела до таких згубних наслідків.

Друга, не менш важлива, причина екологічної кризи на Україні криється в нашій системі господарювання, яка склалася за умов тоталітаризму і діє таким чином, що в кінцевому результаті задовольняє не потреби суспільства, а здебільшого потреби самої економіки. Висловлюючись образно, за таких умов більше залізної руди і вугілля видобувають для того, щоб виплавити більшу кількість металу, з якого необхідно буде зробити більшу кількість знарядь праці для видобутку знову ж таки більшої кількості руди і вугілля. Такий характер нашого виробництва, з одного боку, призводить до технологічної відсталості, а з другого - до катастрофічного виснаження природних ресурсів.

Таким чином, сьогодні вкрай необхідні концепція і програма нової екологічної політики, з допомогою яких можна б припинити сповзання у прірву і вийти з екологічної кризи.

Основна мета цієї політики повинна бути спрямована на відродження природи та історично притаманних Україні ландшафтів, зменшення забруднення повітря, водних ресурсів та грунтів до таких рівнів, коли ризик від екологічної якості, місцепроживання в будь-якому регіоні республіки буде настільки малий, що стане можливим досягнення середньої тривалості життя людини не менше 80 років на фоні відповідно високих темпів зниження екологічних захворювань. Цієї мети можна досягти лише за умови, коли на передній план вийдуть нова структурна політика та екологізація економіки, суть якої полягає у впровадженні у виробничу сферу таких економічних важелів і стимулів, які б забезпечували ресурсозбереження, зменшення масштабів забруднення навколишнього середовища шляхом впровадження маловідходних та безвідходних технологічних процесів тощо. Але все це можливо здійснити лише тоді, коли Україна стане справді суверенною державою, яка сама зможе визначати свою економічну та екологічну політику.